Тема 6. Специфіка правового регулювання майнових прав у міцжнародному приватному праві

1. Загальне уявлення про речові права.

2. Колізійні питання права власності.

3. Деякі зауваження щодо власності колишнього СРСР за кордоном.

1. Загальне уявлення про речові права

Існують такі категорії речових прав:

 право власності;

 право настройки;

 право залогу;

 право оренди;

 найом (жилого приміщення);

 інші права.

Майже у всіх державах речове право регулюється у Цивільних кодексах (крім Великобританії). Особливістю речового права є те, що воно є абсолютним правом.

У міжнародному приватному праві абсолютність права власності розглядається як сума двох складових:

 права слідування – основується на юридичній фікції, за якою право слідує за річчю й яке є ніби прив’язаним до цієї речі, поки не доведене протилежне;

 права переваги – розгляд віндикаційного позову (позов на право власності щодо конкретної речі) у суді пересуває на другий план інші справи.

Згідно із сучасними уявленнями речі класифікують за такими обставинами:

 за об’єктом:

 річ як матеріальне благо;

 річ як продукт духовної творчості;

 річ як особисті немайнові права;

 річ як дії суб’єктів;

 річ як результати таких дій.

 за обігом:

 речі вільного обігу;

 речі обмеженого обігу (зброя, земля, ліки);

 речі, вилучені з обігу (наркотики).

 а також:

 рухомі й нерухомі речі;

 подільні й неподільні;

 головні й приналежності.

2. Колізійні питання права власності

У будь-якому законодавстві існує поділ речей щодо цивільного обороту. Зміст цього обігу у цих законодавствах є різним. У більшості держав світу земля знаходиться у вільному обігу, в деяких (в Україні) – обіг є обмеженим.

З цього й випливають колізійні питання права власності:

 право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться (“Lex rei sitae”) (частина 1 статті 659³ Цивільного кодексу). Тобто тут застосовується прив’язка до закону місця знаходження речі;

 правило “Lex rei sitae” обумовлює і зміст права власності й його обсяг (змінюється і зміст й обсяг). Чи може річ знаходитися у праві власності? Проте це правило має деякі виключення: розподіл речей на головні й приналежні (наприклад, часи є головною річчю, а браслет до них – приналежною). Тому й виділяють принцип, за яким приналежність слідує за головною річчю. Цей принцип ніколи не порушувався. Й, наприклад, у СРСР іноземці з цього зробили бізнес – покупали дешеві часи й золотий браслет й безперешкодно вивозили золото з території СРСР;

 речове право базується на принципі прикріплення права не до суб’єкта права, а до об’єкта права. У випадку нерухомої речі об’єкт може слідувати, наприклад, світом, а суб’єкт знаходиться на території однієї держави. При продажі нерухомого майна можуть застосовуватися різні законодавства щодо цієї речі (й, наприклад, нерухома річ може знаходитись на території Франції, але до неї буде застосовуватись законодавство іншої держави). Тому прийшли до такого рішення – у всіх правових системах нерухомість підкоряється законодавству місця знаходження (“lex situs funti”). У частині 6 статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”: “Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України”;

 питання моменту виникнення права власності. З цього питання виникла презумпція – якщо річ була придбана в одній державі, то моментом виникнення права власності є відповідний акт здійснення купівлі-продажу. Але з цим принципом пов’язане питання про ризик випадкової загибелі речі при перевезенні. Питання про загибель речі вирішується з урахуванням, коли виникло право власності на річ за національним законодавством. При вирішенні цього питання застосовують прив’язку закону місця знаходження речі (тобто питання вирішується за законом держави, де ця річ знаходиться). Але як застосувати цей право у відкритому морі або коли важко визначити місце перебування речі (товар, який знаходиться в дорозі)? – за угодою сторін;

 застосовуються чотири прив’язки – право держави відправлення, право держави призначення, право держави зупинки, право держави перевізника. Загальної відповіді на те, яку саме прив’язку слід застосовувати у міжнародному приватному праві не існує. В результаті застосовують подвійну колізійну прив’язку – основну й ту, яка є найбільш прив’язаною до основної;

 у випадку локалізованого майна. Це питання розуміється у двох сенсах: важкість локалізації, коли майно знаходиться за межами національного правового регулювання (концепція удаваної локалізації – щодо питань, які виникають щодо якогось твору, твір локалізується з автором, тобто за громадянином певної держави) й безтілесне майно. Щодо винаходу локалізація відбувається за правом держави, яка видала патент;

 ризик випадкової загибелі речі. Загальне правило – ризику випадкової загибелі речі переходить на покупця з моменту виникнення у нього права власності на цей товар. Виключення – у випадках прострочення передачі або прострочення прийому товару ризик несе сторона, винна у простроченні.

Гаазька конвенція про закон, що застосовується до переходу права власності на рухомі матеріальні речі (1958). Конвенцію побудовано на праві зобов’язального Статуту, але вона чинності не набрала.