2. Міжнародні залізничні перевезення

Міжнародні залізничні перевезення регулюються дуже давно. Ще у 1890 році прийнята Бернська конвенція про міжнародні залізничні перевезення вантажів. В 1923 році прийнята Бернська конвенція про міжнародні перевезення пасажирів (діє в редакції від 7 лютого 1970 року). Набула чинності 1 січня 1975 року. Укладено додаткову угоду. В 1980 році переглянута й прийнята Бернська конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТИФ).

До двох Бернських конвенцій й додаткової угоди приєдналися 38 держав. До Конвенції 1980 року прийнято два додатки – умови перевезення пасажирів й умови перевезення вантажів.

Існують вид перевезення, які здійснюються спеціально визначеними залізничними лініями (перелік ліній установлюється державами-учасниками угоди). Форми залізничної накладної розробляються залізницями. Ставки провізної плати згідно з КОТИФ визначаються за національними або за міжнародними тарифами. Передбачені граничні строки доставки вантажів (великою швидкістю – не менше 400 км на добу, для малої швидкості – не менше 300 км на добу).

Спеціальні строки доставки встановлюються залізницями. Відповідальність за затримку доставки й незбереження вантажу настає при наявності вини перевізника. В деяких випадках вину повинен довести власник вантажу. Межа відповідальності – 51 старий швейцарський франк за 1 кг брухту. При затримці товару – збитки передбачаються у межах провізної плати. При настанні грубої вини – відповідальність збільшується втричі.

Попередня заява претензій до перевізника не є обов’язковим. Позивна давність – рік, за конкретні види порушення встановлюється колізійні прив’язки. При відсутності спеціальних указівок у конвенціях, застосовується принцип “lex flagi”.

Щодо пасажирських перевезень – то в праві міститься основні вказівки: визначаються умови відповідальності за незбереження або пошкодження вантажу. Межа відповідальності за шкоду, нанесену пасажирам, становить 1200 франків, позовна давність – три роки.

У законодавстві колишнього СРСР були відтворені основні положення КОТИФ. В межах соціалістичного табору (1988) укладена угода про магістральні вантажні перевезення та угода про міжнародні пасажирські сполучення. 1 жовтня 1997 року в Баку укладена угода між залізничними адміністраціями держав-членів СНД (увійшли всі колишні держави СРСР). Укладено угоду про особливості застосування угоди про міжнародні пасажирські сполучення, в якій зазначено, які з колишніх форм будуть діяти надалі, а які надалі діяти не будуть.

В межах СНД в 1994 році укладено подібну угоду. Перевезення здійснюється на одних і тих же умовах – видається квиток, який діє однаково в усіх державах СНД. На кордоні з європейськими державами здійснюється переоформлення документів СНД на відповідні документи Європейського Союзу на умовах КОТИФ (переоформлення накладної здійснюється майже автоматично). Коли товар надходить із Європи до кордону СНД КОТИФ переоформляється на відповідні документи бакинської угоди.

В Україні діє Закон “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 року, в якому визначені види міжнародних сполучень. Так, у статті 23 закону записано: “за незбереження прийнятого до перевозу вантажу й багажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу чи багажу виникли з незалежних від них речей.

Постановою №457 Кабінету міністрів України від 6 квітня 1998 року затверджено Статут залізниць України (розділ 7). У Статуті завжди йдеться посилання на правила, які будуть прийняті в майбутньому на виконання цього Статуту. У Статуті міститься лише одна колізійна прив’язка у статті 136 – позови до залізниць подаються у двохмісячний строк за місцем знаходження залізниці, якій було до цього пред’явлена претензія. Стаття 131 містить порядок пред’явлення претензій.