4. Типи колізійних прив’язок

Основні типи колізійних привязок склалися історично і мають універсальний характер. Найпоширенішими є особистий закон фізичної особи, особистий закон юридичної особи, закон місця знаходження речі, автономія волі сторін, закон найбільш тісного звязку, закон держави продавця, закон місця реєстрації актів громадянського стану, закон місця роботи, закон місця спричинення шкоди, закон прапору, закон суду.

1) особистий закон фізичної особи (“lex personalis”) - визначає дієздатність фізичної особи, має два види:

• Закон громадянства (“lex patria”) – застосовується у більшості держав континентальної Європи;

• Закон постійного місця проживання (“lex domicilii”) – у державах загального права, у Швейцарії, Норвегії, Данії, Німеччині, при чому саме поняття доміцілю має власний зміст укожній державі. В Англії виділяють доміциль за походженням (набувається за народженням), за вибором (особа набуває його самостійно у випадку постійного проживання), за залежністю (мають залежні особи, наприклад, діти до16 років).

2) Особистий закон юридичної особи (“Lex sociatatis”) дозволяє вирішити питання, які мають відношення до Статуту цієї особи й до її правосуб’єктності, зокрема:

1) чи є певне утворення юридичною особою

2) як виникає й у який засіб припиняє свою діяльність юридична особа;

3) яка її організаційно-правова форма;

4) який обсяг правоздатності;

5) яким чином будуються внутрішні відносини між засновниками і учасниками;

6) яким чином здійснюється ліквідація та реорганізація юридичної особи;

7) вирішення долі ліквідаційного залишку;

8) правове положення філій й представництв.

Особистий закон юридичної особи визначається:

1. За місцем реєстрації (критерій інкорпорації) Стаття 25. ЗУ про МПрП: Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.

2. За місцем знаходження центрального органу управління (критерій осідлості); відповідно до ч. 3 ст. 25 ЗУ про МПрП, За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

3. За місцем здійснення діяльності (критерій експлуатації);даний критерій оптимально підходить до визначення національної приналежності офшорних компаній.

4. За особистим законом власника (критерій контролю). Вперше використано у 1916 році у справі Даймлера в Англії. Оптимальна для визначення статусу ТНК.

3) Закон місця знаходження речі (“Lex rei sitae”) – одна з найстаріших колізійних привязок. Закон місцезнаходження речі розуміється як реальна, фізична категорія, тобто як право тієї держави, на території якої річ знаходиться. Відповідає на питання: яке майно може бути об’єктом речового права, класифікація речей, визначає обсяг дозволених речових прав, порядок їх виникнення й припинення, обсяг речових прав іноземців.

4) Закон автономії волі учасників правовідносин (“Lex voluntatis”, автономія волі) Стаття 5. ЗУ про МПрП

1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

2. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

3. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.

4. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

5. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:

1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням його форми;

2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

6. Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах.

5) Закон місця вчинення акту (“Lex loci actus”) – має 4 підвили:

Закон місця здійснення договору (“lex loci contractus”) – місце здійснення договору у різних державах трактується по різному. У державах континентального права – акт здійснюється у момент й у місці отримання акцепти оферентом, в державах загального права – у момент і місці відправлення акцепти. В Україні – ч.10 статті 6 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”: “При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: – продавцем – у договорі купівлі-продажу; – наймодавцем – у договорі майнового найму; – ліцензіаром – у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; – охоронцем – у договорі зберігання; – комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації); – довірителем – у договорі доручення; – перевізником – у договорі перевезення; – експедитором – у договорі транспортно-експедиторського обслуговування; – страхувачем – у договорі страхування; – кредитором – у договорі кредитування; – дарувальником – у договорі дарування; – поручителем – у договорі поруки; – заставником – у договорі застави”. Частина 1 статті 569 Цивільного кодексу: “Права й обов’язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін”. Частина 4: “Місце укладення угоди визначається за радянським законом” (приклад колізії);

Закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (“Locus regis actum”) – повністю існує в державах загального права, в державах континентального права – в тій чи іншій формі. Стаття 568 Цивільного кодексу: “Форма угоди, що укладається за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення”. Виключення: “Проте угода не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законодавства Союзу РСР і цього Кодексу”; “Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання” (стаття 570); “Форма й строк дії довіреності визначаються за законом країни, де була видана довіреність” (стаття 569¹); “ Форма зовнішньоторговельних угод, які укладаються радянськими організаціями, і порядок їх підписання, незалежно від місця укладення цих угод, визначаються законодавством Союзу РСР. Форма угод із приводу будівель, які знаходяться в Українській РСР, підпорядковується законодавству Союзу РСР і Української РСР” (частини 2, 3 статті 568);

Закон місця здійснення актів громадянського стану (“lex loci celebrations”) є абсолютною прив’язкою й ніколи не порушувалася;

Закон місця виконання зобов’язання (“lex solutionіs”) – діє у Німеччині. Значення – питання про визначення місця здачі товару визначається за німецьким законодавством, місце здійснення платежу визначається за німецьким законом. Недоліки – відбувається так зване розщеплення колізійної прив’язки (зобов’язання кожної зі сторін визначається законодавством іншої держави);

 Закон держави-продавця (“Lex venditoris”) – у випадку, коли відсутнє явно визначене волевиявлення сторін, зовнішньоторговельна угода й лише вона, зазвичай підпорядковується Закону держави-продавця. Якщо сторони не зазначили право, що підлягає застосуванню, то застосовується право держави-продавця. Угода підпорядковується внутрішньому праву держави, в якій постійно мешкає продавець на момент отримання ним замовлення або знаходиться підприємство продавця, що таке замовлення отримало;

 Закон місця вчинення провадження (“Lex loci delicti comissi”) – наявність або відсутність шкоди, підстави відповідальності за заподіяння шкоди й звільнення від неї, можливість покладення відповідальності на особу, що не є заподіячем шкоди (страховик виплачує збитки), обсяг та розмір відшкодування. Пункт 1 статті 569: “Права й обов’язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін”. Обмеження в пунктах 2, 3: “Виникнення й припинення права власності на річ за зовнішньоторговельною угодою визначаються за законом місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, із якої цю річ відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін”;

 Закон, за яким дане провадження найбільш тісно пов’язане (“Lex causae”) – приклад справа 50-х років: родина поїхала на уїк-енд з США до Канади разом із подругою дружини (пані Бебкокс). По дорозі вони зупинились на ланч. Чоловік випив пива. У процесі подальшої поїздки машина врізалась у стовп і постраждала пані Бебкокс. Вона звернулась у суд Нью-Йорку за відшкодування збитків. Цей суд повинен бути відклонити справу й не розглядати її, але він її прийняв, обґрунтувавши це тим, що машина була зареєстрована в цьому штаті, люди жили в цьому штаті, вони виїхали з цього штату. В Нью-Йорку існує Закон “Про гостя у машині” й пані Бебкокс нічого не отримала. З цього почала ера “гнучкого” колізійного регулювання. Пункт 14 статті 14 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”: “До прав і обов’язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту”;

 Закон суду (“Lex fori”) – є абсолютним. Це єдина колізійна прив’язка, яка регулює застосування процесуального законодавства судом при розгляді справи. Завжди застосовується процесуальним законодавством своєї держави. Зауваження: головним чином, але не виключно, цей принцип розповсюджується на процесуальні норми. Відомі випадки, коли дія цього принципу розповсюджувалась і на матеріальне право. Лише інколи суди дозволяють застосовувати особливі форми дії, але лише тоді, коли це не суперечить законодавству запитуваної держави (можливе за особливим зверненням). Визначається дефект автономії волі – коли воля сторін є нечітко вираженою.