31. Фінансові засади теорії суспільних товарів і послуг

Засновниками теорії є шведські економісти К. Віксель і Е. Ліндаль. Численні послідовники розвивали й удосконалювали цю тео­рію. З'являються поняття: суспільні потреби, блага, послуги, суспільні то­вари і суспільний вибір. Один із засновників школи нової політичної еко­номії, лауреат Нобелівської премії (1986 р.) за дослідження засад теорії прийняття економічних і політичних рішень, амер. економіст Дж. Бьюкенен вважає К. Вікселя батьком сучасної теорії фінансів. Він зазначає, що його думка про те, що державні фінанси пов'язані з умо­вами демократичного процесу, випередила погляди його колег принаймні на півстоліття. К. Віксель розглядає фінансову політику як обмін. Для ньо­го політика — це широке поле складних відносин обміну між окремими індивідами.

К. Віксель, на підставі маржиналістського аналізу, розробляє принци­пи податкової політики, згідно з якими доводить необхідність зіставлення корисності соціальних послуг з тягарем податків, які вводяться для їх фі­нансування. На основі цього можна зробити висновок про доцільність тих чи інших податків. К. Віксель піддав критиці всю систему оподаткування, її регресивний характер, непрямі податки. Ще на початку XX ст. він дій­шов висновку про те, що поліпшення системи оподаткування можливе ли­ше за умов розвитку демократії. Парламенти країн повинні враховувати ін­тереси різних груп платників податків. К. Віксель обстоює принцип справедливості в розподілі податків. Кінцевою метою розумної податкової політики, вважає він, є рівність перед законом і економічний добробут.

Детальне дослідження взаємозв'язку між процентними ставками (як дійсними так і очікуваними) і поводженням підприємців, з одного боку, і взаємозв'язок процентних ставок з нормою заощаджень, структурою і величиною доходу, з іншої, було внеском Ліндаля в розробку нерівноважної динамічної моделі економіки.

Лауреат Нобелівської премії (1970 р.) за розвиток статичної і динамі­чної економічної теорії, американський економіст П. Самуельсон створює «чисту теорію державних видатків», у якій розвиває основні кон­цепції шведської школи. Він вводить в науковий обіг категорію «суспіль­ний товар», під яким розуміє товари і послуги, що надаються державою. Суспільний товар поєднує кілька основних особливостей, що відрізняють його від ринкових товарів: по-перше, неподільність середовища споживачів; по-друге, загальну доступність. Індивідууми або соціальні групи, спожива­ючи товар, не завдають ніякого збитку решті споживачів; по-третє, суспіль­ний товар надається тільки державою. У західній літературі наводиться кла­сичний приклад такого товару — інформація. З поглибленням суспільного поділу праці, наукового прогресу, прискоренням інноваційного розвитку суспільні інституції, а також індивідуальні користувачі зацікавлені у своє­часному отриманні наукової, економічної, комерційної, технічної, валют­ної, кредитної, біржової, фінансової та інших видів інформації. Особи, що одержують інформацію від державної статистичної або іншої служби, не зменшують її запасів.

Із погляду П. Самуельсона, необхідна відповідна політика регулюван­ня пропозиції суспільних товарів, метою якої є досягнення оптимальності в урядових видатках. П. Самуельсон запропонував певні заходи для регулю­вання пропозиції ресурсів. На його думку, треба знайти оптимальне спів­відношення між приватними і суспільними товарами. В реальному житті здійснити таке розмежування досить важко, воно може мати більше умов­ний характер. Тому він запропонував розглядати суспільні і приватні това­ри як крайні полюси.

Дж. Бьюкенен розрізняє в теорії суспільного товару нормативний і по­зитивний напрямки. На його думку, вони взаємно переплітаються, але осо­бливу увагу він звертає на позитивну концепцію. Об'єктом аналізу в нор­мативній теорії, як стверджує Дж. Бьюкенен, є критерій можливого розподілу фінансових ресурсів, заснований на передбачуваному ухваленні ефективних норм. Значна частина ортодоксальної економічної теорії, фак­тично, є нормативною. Вона розрахована на те, щоб дати уряду рекомен­дації з питань вибору оптимальної економічної і фінансової політики для досягнення ефективного розподілу ресурсів.

Об'єктом аналізу позитивної теорії є результати процесу ухвалення рішень, тобто економічної і фінансової політики. Він розрізняє в позитивній теорії дер­жавних фінансів дві частини. Перша полягає в логічному розвитку індиві­дуального вибору суспільних товарів. Друга — пов'язана з аналізом реально існуючого фінансового світу, необхідністю емпіричного доказу ві­рності початкових положень. Отже, робить висновок Дж. Бьюкенен, полі­тичного аналогу невидимої руки А. Сміта немає.

При вивченні проблеми суспільного вибору Дж. Бьюкенен, розвиваю­чи ідеї шведської школи, розглядає політику як «обмін», а державу — як «економічного і фінансового агента ринку».

Дж. Бьюкенен запропонував «Конституцію економічної політики». У ній він зазначає, що будь-які поліпшення в політиці вимірюються з позицій задоволеності окремої, приватної особи, а не з позицій створеного надіндивідуального ідеалу. У цьому він бачить суттєву відмінність обміну сус­пільних благ від ринкового обміну. Ринки — інститути обміну, чого не можна сказати про державний розподіл благ.