40. Види навчання та характеристика діалогічного навчання

Завдання навчального процесу в сучасних умовах особливо складні та багатозначні. В зв'язку з цим, в залеж­ності від характеру організації процесу викладання та засвоєння знань, від специфіки побудови навчального матеріалу, ведучих методів і засобів навчання виділяють декілька основний видів (систем) навчання. Специфіка технологій, видів на­вчання залежить від орієнтації на певну освітню парадигму або дидактичну концепцію, від професійно-особистісних особливостей педагога, культурно-освітніх традицій країни чи регіону. їх неможливо оцінювати за ознакою – «краще» чи «гірше». Їх вибір залежить від освітньої політики в країні, домінуючої в суспільстві освітньої парадигми, дидактичної концепції чи теорії навчання, мети і завдань навчання.

В теперішній час в практиці викладання різних дисциплін широко використовуються основні види навчання: пояснювально-ілюстративний вид навчання; проблемний, програмований, ігровий, діалоговий, диференційований та ін.

За останні роки значно зросла увага до використання діалогу у навчанні, де він розглядається як «форма педагогічної взаємодії учителя - учня (учня - учня) в умовах навчальної ситуації, в ході якої відбувається інформаційний обмін, взаємний вплив і регулюються відносини». Діалогічне навчання - це сумісна діяльність вчителя/викладача та учнів/студентів під час ситуативного моделювання в формі діалогу, яке забезпечує появ гіпотез, питань, моделей, які відображають точку зору, індивідуальне бачення його учасників.

В основі діалогічного навчання лежить діалог. На основі діалогу створюються умови для безпосередньої взаємодії його учасників в навчальному процесі. Діалогічне спілкування, під час якого обговорюються навчальні проблеми повинно відповідати таким вимогам: • вчитель/викладач під час навчального заняття повинен формулювати та ставити перед учнями/студентами питання проблемного характеру; • кожне наукове поняття, теоретичне положення повинно розглядатися як діалог різних точок зору, способів розуміння та рішення навчальної проблеми; • під час діалогу виникає спілкування в системі «вчитель/викладач - учень/студент», де формується власна позиція, погляди та переконання; • навчальний діалог адекватний логічному мисленню, співвідноситься з внутрішнім діалогом учня/студента (самого з собою); • навчальна проблема повинна бути актуальною та «гострою» як для тих, хто навчається, так і для тих, хто навчає; • вчитель/викладач не може пропонувати готові рішення, відомі положення та нав’язувати свою точку зору, своє рішення.

41. Проблемний вид навчання та його застосування в економічній освіті

Проблемне навчання в першу чергу відкриває широкі можливості в розвитку творчих потенцій особистості та підвищення ступеню активності студентів/учнів в навчальному процесі. Студент/учень тільки тоді розбирається в складній, багатомірній структурі виробничих відносин, в об'єктивно існуючих та які виражаються в економічних законах, зв'язках, явищах та процесах економічного життя, коли він проявить ініціативу, здібність до самонавчання, вміння до всього підходити з питаннями. Сутність проблемного навчання полягає в постановці проблемних питань, проблемних завдань, проблемних ситуацій. сутність проблемного навчання полягає в створенні проблемних ситуацій, у формулюванні та постановці перед учнями/студентами певних питань та задач. Але не кожне питання, не. кожна ситуація і не кожна задача носять проблемний характер. Проблемною ситуація або задача є тільки в тому випадку, якщо в момент їх постановки у студентів/учнів немає готової відповіді, чіткої схеми рішення. Викладачем/вчителем відбираються суперечливі зовні, а можливо і по сутності (якщо освітлюються дискусійні питання науки) теоретичні положення та факти. В процесі розв'язання протиріч і відбувається формування наукового, логічно обгрунтованого розуміння проблеми, яке органічно входить в систему знань тих, хто навчається.

В залежності від ступеню самостійності, тих, хто навчається в рішенні пошуку та виходу з проблемної ситуації розрізняють декілька рівнів проблемного навчання:

1 рівень – викладач ставить проблему, створює проблемну ситуацію, сам розкриває шляхи її рішення, аргументує кожний етап її рішення. Студенти слідкують за логікою викладення та рішення викладачем навчальної проблеми.

2 рівень – викладач формулює проблему, створює проблемну ситуацію, планує кроки рішення, залучає студентів до рішення окремих аспектів проблеми, яка поставлена, на цьому рівні самостійність студентів значно вища. Так як вони мають можливість вирішувати окремі під задачі самостійно.

3 рівень – проблема ставиться викладачем та створюється проблемна ситуація, але розв’язання її відбувається в процесі самостійної діяльності студентів, які оволодівають при цьому методами наукового пошуку.

4 рівень – на основі ряду представлених викладачем даних студенти самі формулюють проблему, створюють проблемну ситуацію, намічають шляхи виходу з неї. Самостійно розв’язують навчальну проблему