23. Мотивація навчальної діяльності як необхідна складова навчального процесу

Мотивація як процес зміни станів та відносин особистості засновується на мотивах, під якими розуміються конкретні спонукання, причини, які змушують особистість діяти, чинити вчинки. Мотиви можна визначити і як відношення того, хто навчається, до предмету діяльності, спрямованість на цю діяльність. В ролі мотивів виступають у взаємозв’язку потреби та інтереси, прагнення та емоції, установки та ідеали. Тому мотиви – дуже складні утворення, які представляють собою динамічні системи, в яких здійснюється аналіз та оцінка альтернатив, вибір та прийняття рішення.

Мотиви тих, хто навчаються можна розділити на спонукальні, які лежать в основі різних цілеспрямованих дій, та сенсовоутворюючі, які «переводять» суспільно значущі цінності на особистий рівень - «для мене».

Мотиви учіння іноді підрозділяють на зовнішні та внутрішні. Перші, істотно, виходять від педагогів, батьків, класу (групи), суспільства в цілому та набувають форму підказок, натяків, вимог, вказівок, та навіть примусу. Вони, як правило, діють, але їх дія нерідко зустрічає внутрішній супротив особистості, тому не можуть бути названі гуманними. Необхідно, щоби сам той, хто навчається захотів щось зробити і зробив це. Дійсне джерело мотивації людини знаходиться в ньому самому. Ось чому вирішальне значення надається не мотивам навчання - зовнішньому примусу, а мотивам учіння – внутрішнім спонукальним мотивам.

Існують усвідомлені та неусвідомлені мотиви. Усвідомлені виражаються в умінні учня розповісти про те, які причини спонукають його до дій, вистроїти спонукання за ступенем значущості. Неусвідомлені мотиви лише відчуваються, існують в невиразних, які не контролюються свідомістю потягом, які тим паче можуть бути дуже сильними.

Також виділяють мотиви реальні, які усвідомлюються тими, хто навчаються, та вчителями, які об’єктивно визначають шкільні досягнення, та уявні (надумані, ілюзорні), які могли би діяти за певних обставин. Зрозуміло, що дидактичний процес повинен робити опір на реальні мотиви, створюючи одночасно передумови для виникнення нових, більш високих та дієвих мотивів, які існують в даний момент як перспективні в програмі удосконалення.

Таким чином, мотиви в навчанні є теж рушійними силами процесу навчання.

24. Визначення методів навчання та класифікація методів навчання за ю. К. Бабанським

В педагогічній практиці метод виступає як впорядкований засіб діяльності по досягненню навчально-вихо­вних цілей. При цьому засоби навчальної діяльності вчителя (викладання) та засоби навчальної діяльності учнів (учіння) тіс­но пов'язані між собою та знаходяться у взаємодії. Таким чи­ном, ми будемо користуватися таким визначенням: метод навчання - це впорядкована система взаємопов'язаних прийомів педагогічної діяльності вчителя і учбово-пізна­вальної діяльності учнів, які спрямовані на досягнення освітніх, виховних та розвиваючих цілей. Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Оскільки методи навчання мають множинну характе­ристику, то їх можна класифікувати за декількома ознаками. Методи розрізняють за джерелами передачі та характеру сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. І. Петровський, Є. Я. Голант, Д. О. Лордкіпанідзе). В залежності від основних дидактичних завдань, які реалізуються на даному етапі навчання, методи підрозділяються на методи придбання знань, формування вмінь та навичок; використання знань, які надбані; творчої діяльності; закріплення і перевірки знань, вмінь та навичок (М. О. Данилов, Б. П. Єсіпов). За характером пізнавальної діяльності: пояснюваль­но-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, ча­стково-пошукові, дослідницькі (М.Скаткін, І. Лернер),

Ю. К. Бабанський на основі цілісного підходу виділяє три групи методів:

1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної ді­яльності: словесні, наочні та практичні (аспект передачі та сприйняття навчальної інформації); індуктивні та дедуктивні (логічний аспект); репродуктивні та проблемно-пошукові (аспект мислення); самостійної роботи та роботи під керівництвом викладача (аспект управління учінням).

2. Методи стимулювання та мотивації: інтерес до учіння, обов'язок та відповідальність в учінні.

3. Методи контролю та самоконтролю в навчанні: усний, письмовий, лабораторно-практичний, машин­ний та ін.

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недоскона­ла, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певно­му взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими метода­ми і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзруч­ніша.