2.3. Причини виникнення та методи подолання несумісних обмежень у задачах фінансового планування

Широке використання математичних методів стало важливим напрямом удосконалення фінансового планування, підвищило ефек­тивність аналізу діяльності підприємства, його підрозділів та видів діяльності. Це досягається за рахунок скорочення строків плануван­ня, більш повного охоплення впливу факторів на результати комер­ційної діяльності, заміни наближених або спрощених розрахунків точ­ними обчисленнями, постановки і розв'язання нових багатовимір­них задач планування, які практично неможливо виконати вручну або традиційними методами.

Економіко-математичні методи, поєднані із сучасною об­числювальною технікою в рамках різного роду автоматизованих систем, стають надзвичайно важливим елементом фінансового пла­нування та управління господарством на підприємствах, в галузях та міжгалузевих комплексах. Складовою частиною цього завдання виступає створення єдиної системи оптимального фінансового планування на базі ши­рокого застосування математичних методів та ЕОМ в економіці.

Застосування математичних методів у фінансовому плануванні діяльності підприємства вимагає:

• системного підходу до вивчення економіки підприємства, вра­хування всієї множини істотних взаємозв'язків між різними видами діяльності;

• розробки комплексу економіко-математичних моделей, які відображають кількісну характеристику економічних процесів і задач;

• удосконалення системи економічної інформації про роботу підприємства та ін.

Орієнтовно до основних економіко-математичних ме­тодів, які можуть бути використані у фінансовому плануванні належать:

• методи елементарної математики;

• класичні методи математичного аналізу (диференціальні та інтегральні числення, варіаційні числення);

• методи математичної статистики (методи вимірювання одновимірних статистичних сукупностей та багатомірних сукупностей);

• економетричні методи (виробничі методи, методи „витрати-випуск” (міжгалузевий баланс));

• методи математичного програмування (невласні задачі лінійного і випуклого програмування, блочне програмування, нелінійне програмування (цілочислове, квадратичне, параметричне і т.д.), динамічне програмування);

• методи дослідження операцій (розв’язування лінійних програм, управління запасами, матричні методи аналізу, математична теорія ігор, теорія розкладу, сітьові методи планування та управління, теорія масового обслуговування);

• методи економічної кібернетики (системний аналіз, методи імітації, методи моделювання, методи навчання, ділові ігри, методи розпізнавання образів);

• математична теорія оптимальних процесів (максимум Понтрягіна для управління техніко-економічними процесами, максимум Понтрягіна для управління ресурсами);

• евристичні методи.

В економічних задачах планування та управління часто виника­ють суперечності, причинами яких можуть бути: неточність інфор­мації, невизначеність вимог, ідеалізація або перекручення деяких співвідношень. Математичні моделі суперечливих економічних задач можна уявити як невласні задачі, які в силу тих чи інших причин не мають розв'язку. Вивчення у сучасній математиці задач або теоре­тичних моделей, що містять суперечності, пов'язане з необхідністю на­укового обгрунтування процедур коригування таких задач і моделей.

Практика розв'язання виробничих задач планування призве­ла до необхідності розробки теорії та методів аналізу (зокрема числового) невласних задач математичного програмування, хоча для нього були причини і чисто внутрішнього для математичного про­грамування характеру (несумісні системи нерівностей, методи їх ап­роксимації з метою застосування різних розділів математики). Си­туація, коли модель математичного програмування, поставлена відповідно до реальної економічної задачі, виявляється невласною (нерозв'язною), виникає досить часто. Звичайно, в цьому випадку, виходячи з тих чи інших евристичних міркувань, можна ряд обме­жень зняти або послабити, скоригувати вихідні дані і досягти того, що задача буде розв'язуваною, але значно важливішим і доцільні­шим є підхід, який грунтується на застосуванні об'єктивних проце­дур для корекції такої моделі, тобто для перетворення її на розв'язу­вану.

Отже, можна сформулювати таке поняття невласної задачі: це за­дача, яка не має властивостей одночасної розв'язуваності прямої і двоїстої задач та збігу їхніх оптимальних значень. Для знаходження розв'язку невласної задачі лінійного програмування коригується як система обмежень, так і сама функція.

Напрям, пов'язаний з вивченням невласних задач математично­го програмування, можна вважати перспективним, а застосування чисельних алгоритмів розв'язування невласних задач до аналізу ре­альних економічних систем — актуальним.

Основні причини появи несумісних задач фінансового плануван­ня діяльності підприємства може бути виявлено тільки шляхом ви­вчення поведінки реальної виробничої системи і наявної практики планування. Відзначимо такі характерні моменти. Систему підприєм­ства слід розглядати як обмежену ймовірнісну систему, поведінка якої визначена основними питаннями об'єктивних економічних законів розвитку системи господарювання. Ці закони реалізуються через си­стему фінансового планування. Однак у ній мають місце випадкові збурення і стохастичні зв'язки, які вносять фактор невизначеності у процес планування виробництва.

З іншого боку, у кожний конкретний момент часу суспільство має кількісно визначені (обмежені) виробничі ресурси, і суспільні по­треби перевищують можливості їх задоволення. Тому для більш пов­ного задоволення зростаючих потреб суспільства необхідно якомога повніше використати можливості виробництва. Таким чином, праг­нення найбільш ефективно організувати діяльність підприємства в умовах ринку за наявності фактора невизначеності може породити несумісність задач оптимального фінансового планування. Ця гіпо­тетична можливість реалізується через існуючу систему планування.

Досвід роботи із суперечливими моделями, з невласними зада­чами приводить до різноманітних конструкцій, серед яких найпростіші пов'язані з тими або іншими видами корекції, які приводять до несуперечливих моделей.

Суперечливі теоретичні моделі, які застосовуються у фінансово­му плані підприємства, б умовах переходу до ринкової економіки відображають складні соціальні й техніко-економічні ситуації.

Причини виникнення невласних моделей, які описують задачі фінансового планування та управління на підприємстві, такі:

• ресурсний дефіцит;

• напруженість плану;

• відсутність резервів виробничих потужностей;

• неточність і недостовірність економічної інформації;

• врахування суперечливих директив і т. ін.

Природно, це перелік тільки деяких причин виникнення супереч­ливих моделей, які носять більш або менш загальний характер. Практика розв'язання виробничих завдань фінансового планування пока­зує, що виникнення невласних моделей — це досить звична ситуація в даній системі.

Так, під час розробки планових програм розвитку підприємства використовується принцип багато ступінчастості (ієрархічності) про­ведення розрахунків. У цьому разі на більш високому рівні ієрархії у зв'язку з інформаційними та обчислювальними труднощами нижчий (локальний) об'єкт фінансового планування описується агрегованою моделлю. Описані в агрегованій {а значить, неповній) економіко-ма­тематичній моделі ресурси співвідносяться з попитом на продукцію (вироби, послуги) і при існуючій економічній ситуації, коли продук­ція більшості підрозділів і видів діяльності підприємства дефіцитна, обирається варіант плану з максимальним, безрезервним викорис­танням ресурсів. Встановлене таким чином планове завдання у разі більш повного врахування ресурсних можливостей об'єкта фінансово­го планування може не виконуватися для задачі, яка оптимізується.

Проблеми несумісності поглиблюються ще й тим, що багато ре­сурсів, які в минулому не були дефіцитними і за традиціями не врахо­вуються відповідною мірою (вода, деревина, електроенергія, газ тощо), у теперішній час істотно лімітують випуск продукції. Наприклад, за­безпеченість трудовими ресурсами. Тут необхідно враховувати умо­ви, які описують інтереси відтворення робочої сили. Недостатні капі­тальні вкладення у житлове будівництво, у забезпечення умов праці та відпочинку, недосконалість форм оплати праці, характерні для рин­кової економіки, у кінцевому рахунку можуть викликати зниження ресурсних можливостей систем, які оптимізуються, і призвести до су­перечливих ситуацій.

Ще однією причиною, яка призводить до суперечливої ситуації, виступає практика фінансового планування від досягнутих показників, коли без відповідного аналізу можливостей об'єкта планування вста­новлюється дещо більше планове завдання з випуску продукції (послуг), ніж у попередній період часу. Причини живучості такої схеми фінан­сового планування очевидні — надзвичайна простота розрахунків.

Але якщо плановане зростання виробництва продукції не за­безпечується необхідними ресурсними можливостями, це призводить до встановлення планового завдання, яке неможливо виконати. Така ситуація має очевидні негативні економічні наслідки, особли­во в нових умовах господарювання. Дійсно, у цьому випадку об'єкт фінансового планування буде намагатися виконати планове зав­дання за рахунок підвищення матеріалоємності продукції, знижен­ня частки трудомістких, але, як правило, дефіцитних виробів, збільшення фонду роботи обладнання шляхом невиправданого змен­шення часу на капітальні та планово-запобіжні ремонти, за раху­нок неефективного використання деяких видів матеріальних і тру­дових ресурсів, що в кінцевому підсумку призводить до серйозних порушень технології виробництва, зниження якісних характеристик виробленої продукції, збільшення строків освоєння її нових видів. Природно, що у цьому випадку стимулюючу роль оцінкових показ­ників практично зведено до нуля, бо відсутня можливість вибору оптимального варіанта з множини допустимих планових програм.

Також слід відзначити, що підвищення ефективності та інтенси­фікації виробництва викликає необхідність постійних нововведень, швидкого впровадження нових наукових розробок, зміни структури й номенклатури продукції. У цьому разі об'єкт фінансового планування повинен мати деякі резерви ресурсів для підвищення мобільності підприємства, його сприйнятливості до реалізації досягнень науково-технічного прогресу. Тому, на наш погляд, доцільно під час розробки планових завдань встановлювати локальному об'єктові такі показни­ки з випуску продукції, щоб у перед плановому періоді мала місце де­яка свобода вибору планових рішень. Така процедура встановлення планових програм веде і до більш повної реалізації принципу плану­вання та управління народним господарством, за якого передбачаєть­ся існування свободи вибору рішень в умовах локального об'єкта.

Розглядаючи підприємство як самостійний господарський механізм, необхідно зазначити, що існуючі особливості його діяльності і практи­ка фінансового планування викликають несумісність ряду задач опти­мального фінансового планування. Найбільш характерні з них такі:

1. Складність і багаторівневість управління підприємством.

2. Порівняно великий обсяг вихідної техніко-економічної інфор­мації, неможливість евристичного визначення найістотніших розділів цієї інформації і через це неможливість апріорної оцінки ситуації, яка складається на підприємстві в цілому.

3. Складність відображення в одній економіко-математичній мо­делі всіх істотних для діяльності підприємства факторів.

4. Наявність умов виробництва (як правило, технологічних особливостей), які неможно формалізувати, і суперечливий характер ряду співвідношень в економіко-математичних моделях оптимізації фінансових планів.

5. Жорсткість умов, накладених на фінансовий план виробництва продукції, намагання одержати план, оптимальний щодо ряду суперечливих критеріїв, збіг цілей у часі.

6. Відсутність комплексності фінансового планування, яка часто стає результатом різнопрофільності видів діяльності підрозділів, які входять до структури підприємства.

Причини, що викликають несумісність задач оптимального фінансового планування діяльності підприємства, можна розбити на дві групи: об’єктивні та суб'єктивні.

До першої групи входять причини, зумовлені самою виробни­чою діяльністю або особливістю її фінансового планування:

а) складний характер виробництва, яке об'єднує різні підгалузі зі складними взаємозв'язками;

б) наявність зон невизначеності у ході виробничої діяльності;

в) наявність неконтрольованих зовнішніх впливів як на хід виробництва, так і на процес прийняття рішень під час фінансового планування;

г) об'єктивна неможливість повної відповідності фінансового плану та характеру його виконання, тому що хід виробництва — це реальний процес, а план — якась його модель.

Друга група об'єднує причини, які характеризують реальний стан справ на підприємстві у ході прийняття оптимальних рішень під час фінансового планування організаційно-економічного механізму гос­подарювання. До цієї групи належать:

а) відставання у часі одержання у повному обсязі необхідної та достовірної вихідної техніко-економічної інформації для оптимального фінансового планування;

б) відсутність достатньо повного узгодження інтересів окремих підрозділів і видів діяльності, а також всієї системи в цілому;

в) недосконалість існуючих моделей, методів, алгоритмів оптимального фінансового планування діяльності підприємства;

г) відставання прогнозування від планування і відсутність потрібного взаємозв'язку фінансового планування та прогнозування;

д) наявність суб'єктивних оцінок у процесі прийняття рішень під час фінансового планування діяльності підприємства, коли часто за­вищуються внутрішні резерви виробництва.

Для подолання труднощів, які виникають у ході оптимізації фінан­сових планів виробництва в умовах несумісності, проводився пошук нових шляхів, підходів до аналізу виробничих ситуацій, процесу прий­няття рішень за оптимального фінансового планування. У цьому по­шуку виходили з того, що необхідно забезпечити виконання таких основних операцій:

— виділення найістотніших розділів вихідної техніко-економічної інформації, які впливають на несумісність; визначення ядра несумісності, тобто тих небагатьох обмежень, наявність яких обумовлює несумісність для подальшого детального їх аналізу;

• одержання кількісних оцінок ступеня несумісності у задачах оптимального фінансового планування;

• побудова таких економіко-математичних моделей фінансового планування діяльності підприємства з відповідним алгоритмічним забезпеченням, які враховували б реально існуючий факт, що для одержання частини вихідної техиіко-економічиої інформації (оптимальним чином визначеної) необхідно знати оптимальний фінансовий план.

Методи подолання несумісних обмежень у задачах перспективного й поточного фінансового планування:

• моделі прямої апроксимації;

• симетрична корекція задач лінійного програмування та інші, які ще досліджуються.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які види фінансових планів ви знаєте?

2. Охарактеризуйте принципи фінансового планування.

3. Розкрийте суть поняття "методи фінансового планування ".

4. Охарактеризуйте основні методи фінансового планування.

5. Охарактеризуйте види фінансових планів.

6. Яку роль відіграє інформаційна база у фінансовому прогнозуванні і плануванні?

7. Що Ви розумієте під несумісними обмеженнями у задачах фінансового планування.

8. Які об’єктивні причини викликають несумісність задач оптимального фінансового планування?

9. У чому суть суб’єктивних причин, що викликають несумісність задач фінансового планування?

10. Які існують методи подолання несумісних обмежень у задачах фінансового планування.

ТЕСТИ

1. Фінансове планування базується на таких принципах:

1) самоокупність і самофінансування;

2) рентабельність і самозабезпечення;

3) наукова обґрунтованість, комплексність, оптимальність, орієнта­ція на соціальний і економічний розвиток, взаємозв'язок поточних і перспективних планів тощо;

4) беззбитковість і отримання максимального прибутку.

2. Одним із основних методів фінансового планування є:

1) дослідно-статистичний;

2) директивний;

3) балансовий;

4) нормативний.

3. До зовнішньої інформації, що лежить в основі розробки фінансових планів відносять:

1) план змін в податковій політиці;

2) план технічного розвитку;

3) план соціального розвитку підприємства;

4) план розрахунків платежів до бюджету і позабюджетні фонди.

4. .До методів, що використовують в процесі планування не відносять

1) балансовий;

2) нормативний;

3) дискретний;

4) коефіцієнтний.

5. До внутрішньої інформації, що лежить в основі розробки фінансових планів відносять:

1) прогноз кон’юнктури ринку;

2) стан розвитку страхового ринку;

3) розрахунок потреби в трудових ресурсах;

4) інформацію про зміни в бюджетній політиці.