1. В яких основних формах здійснюються реальні інвестиції?

1) нове будівництво, реконструкція і модернізація діючих підприємств, придбання цілісних майнових комплексів;

2) придбання продовольчих товарів, сировини, матеріалів тощо;

3) купівля цінних паперів на фондовому ринку;

4) надання кредитів.

2. Зміст інвестиційної політики підприємства полягає у:

1) виборі і реалізації найбільш ефективних шляхів розширення матеріально-технічної бази;

2) формуванні і оцінці кредитного портфеля підприємства;

3) вивченні і обліку умов зовнішнього ринкового середовища і кон'юнктури ринку;

4) нормуванні оборотних активів, визначенні нормативу власних оборотних коштів.

3. Під технологічною структурою капітальних вкладень ро­зуміють:

1) співвідношення витрат в розрізі джерел фінансування капіталь­них вкладень;

2) питома вага витрат на здійснення будівельно-монтажних робіт;

придбання основних фондів, обладнання, машин, інвентаря, інших капітальних робіт і витрат у загальній величині капі­тальних вкладень;

3) співвідношення витрат, пов'язаних з новим будівництвом, ре­конструкцією, розширенням і модернізацією діючих підпри­ємств, з впровадженням передових технологій;

4) структурні зміни в складі основних і оборотних засобів підприємства.

4. Необхідність складання балансу капітальних вкладень зумов­лена:

1) циклом бухгалтерських проведень;

2) розробкою інвестиційного портфеля;

3) потребою ресурсного забезпечення прогнозованих капіталь­них вкладень;

4) розробкою інвестиційної стратегії.

5. Мета складання балансу капітальних вкладень:

1) заповнити розділ фінансового плану;

2) ув'язати прогнозовані обсяги капітальних вкладень з наявними і реальними до залучення джерелами інвестиційних ресурсів;

3) визначити величину наявних джерел інвестиційних ресурсів;

4) забезпечити процес фінансування капітальних вкладень.

Тема 8. Кошториси використання коштів соціального спрямування

План

8.1. Соціальна політика в економіці підприємств.

8.2. Джерела формування коштів соціального спрямування.

8.3. Методика планування коштів соціального спрямування.

8.1. Соціальна політика в економіці підприємств

Ринкові відносини економіки вимагають підвищення ролі еконо­мічних методів управління господарською діяльністю підприємств, більш повного використання принципів матеріальної зацікавленості і матеріальної відповідальності працівників за результати праці.

Самостійно формуючи економічну і соціальну політику підприємства слід враховувати, що більшого успіху досягають ті діяльність яких буде соціально орієнто­вана, тобто характер виробництва і мотивація до праці будуть мати соціальне забарвлення. Виробництво має відповідати соціальним потребам споживача, а система матеріаль­ного заохочення - життєвим інтересам працюючих. Тому економічний розвиток підприємства, його конкуренто-спроможність тісно пов'язані із соціальною політикою підприємства. Щоб забезпечити собі стабільність на ринку товарів і послуг, необхідно цікавитись по­требами клієнтів, дбати про якість, ціну, зовнішній вигляд продукції, надійність в експлуатації. Не меншу увагу слід приділити персоналу підприємства, його соціальному захисту. Саме матеріальне заохочення є важливою мотивацією до праці, до новацій. Від соціальної політи­ки підприємства значним чином залежить прогрес на підприємстві, кінцеві фінансові результати, можливість економічного зростання, трудова дисципліна тощо.

Складовими соціальної політики підприємства є:

• політика оплати праці (ставки, надбавки, доплати);

• премії, матеріальна допомога, забезпечення житлом (надан­ня квартири, позики на придбання житла чи індивідуальне будівництво тощо);

• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кад­рів, і таке інше.

Мета соціальної політики підприємства:

1) створити систему економічного стимулювання, здатну забез­печити якісне виконання бізнес-плану, підвищити ефектив­ність господарської діяльності;

2) забезпечити підвищення організаційного і науково-технічно­го рівня виробництва, пошук найбільш вигідних шляхів ве­дення господарства;

3) поєднати систему матеріального заохочення з результатами праці та кінцевими результатами діяльності підприємства;

4) закріпити кваліфіковані кадри на підприємстві.

В сучасних умовах не всі підприємства дбають про соціальний захист як споживача, так працівника підприємства, що є наслідком наявного безробіття, низького рівня життя, недостат­нього професіоналізму і непорядності окремих бізнесменів. Інколи соціальний захист підмінюється доплатою у формі необлікованото заробітку, а це вже порушення чинного законодав­ства як підприємцем, і так найманим працівником. Щоб запобігти цим негативним явищам і забезпечити правомірне зростання дохо­дів у конкурентному середовищі підприємства повинні розвивати соціальне орієнтовану діяльність і на двосторонній основі добивати­ся успіху, а саме:

1) за рахунок соціально орієнтованої діяльності завойовувати ринок товарів і послуг (через політику цін, якість товарів і послуг, їх асортимент);

2) за рахунок матеріального заохочення працівників добивати­ся високого рівня організації праці, зростання її продуктив­ності, дбайливого ставлення до майна, підвищення кінце­вих фінансових результатів праці, примноження власності.

Отже процесі планування необхідно дбати одночасно про еко­номічний і соціальний розвиток підприємства, шукати, знаходити та ефективно використовувати кошти, спрямовані на соціальні заходи.