7.2. Джерела формування інвестиційних ресурсів

Згідно з чинним законодавством в Україні всі суб'єкти інвести­ційної діяльності, незалежно від форм власності та господарюван­ня, мають рівні права в здійсненні інвестиційної діяльності, само­стійно визначають цілі, напрями, види, обсяги інвестицій, залучають для цієї мети на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності.

Основними джерелами фінансування капітальних вкладень підприємств є:

• Власні:

• Чистий прибуток, скерований на фінансування капітальних вкладень;

• Амортизаційні відрахування;

• Відшкодування збитків страховими компаніями;

• Кошти від реалізації основних фондів реінвестовані в капітальні вкладення;

• Понаднормативні власні оборотні кошти, вилучені на капітальні вкладення.

• Позичені:

• Довгострокові кредити банків та інших фінансових установ;

• Позикові кошти інвесторів, отримані від засновників і учас­ників підприємства;

• Інвестиційний лізинг;

• Емісія позикових цінних паперів;

• Залучені:

• Емісія акцій;

• Безкоштовно вкладені меценатами кошти на цільове фінансування;

• Цільові вклади членів трудового колективу, пайовиків, засновників, учасників підприємства;

• Кошти іноземних інвесторів.

В сучасних ринкових умовах для більшості малих і середніх підприємств характерне самофінансування інвестиційної діяль­ності, при якому капітальні вкладення фінансуються за рахунок власних коштів. Зокрема, амортизаційні відрахування призначені на відновлення діючих основних фондів (є чи не єдиним джерелом через скрутний фінансовий стан) , а прибуток є джерелом фінансування розширеного відтворення матеріально-технічної бази, інноваційних інвестицій, будівництва об'єктів соціального призначення.

Величину амортизаційних відрахувань визначають шляхом складання розрахунку на плановий період (рік). Амортизаційну політику слід проводити відповідно до Указу Президента України „Про Концепцію амортизаційної політики" від 07.03.2001 року № 169/2001. Згідно з цією Концепцією об'єктом амортизації є ос­новні фонди (крім землі), а нарахування амортизації проводиться протягом строку корисного їх використання, який встановлюється і підприємством при зарахуванні об'єктів на баланс.

Амортизація нараховується із застосуванням методів, передбачених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", а саме: • прямолінійного; • зменшення залишкової вартості; • прискореного зменшення вартості; • кумулятивного; • виробничого.

При визначенні величини амортизаційних відрахувань за названими методами необхідно згадати сутність таких термінів, як:

• первісна вартість об'єкта основних фондів - фактична вартість його придбання (створення);

• переоцінена вартість - вартість об'єкта після переоцінки;

• ліквідаційна вартість - вартість, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних фондів після закінчення строку їх корисного використання (експлу­атації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією);

• вартість, яка амортизується - первісна або переоцінена вартість об'єкта основних фондів за вирахуванням його лік­відаційної вартості;

• строк корисного використання (експлуатації) - очікува­ний період часу, протягом якого об'єкт основних фондів буде використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний обсяг продукції (робіт, послуг).

Розглянемо порядок визначення річних амортизаційних відра­хувань за кожним із названих вище методів.

За прямолінійним методом річна величина амортизаційних відрахувань визначається шляхом ділення вартості, яка амортизу­ється, на встановлений строк корисного використання об'єкта ос­новних засобів. Це метод рівномірного нарахування зносу.

За методом зменшення залишкової вартості річна величина амортизації визначається множенням залишкової вартості об'єкта на початок планового року або первісної вартості на дату початку і відрахування амортизації на річну норму амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного викорис­тання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

За методом прискореного зменшення залишкової вартості річна величина амортизації обчислюється множенням залишкової вартості об'єкта на початок планового року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму відраху­вань. Річна норма амортизації обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

За кумулятивним методом річна величина амортизації, виз­начається множенням вартості, яка амортизується, на кумулятив­ний коефіцієнт, розрахований шляхом ділення кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта на суму цифр років його корисного використання.

За виробничим методом річна сума амортизації визначається множенням річного обсягу продукції (робіт, послуг) на виробничу ставку амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг очікува­ної продукції (робіт, послуг) за період корисного використання об'єкта основних фондів.

Кожен із перерахованих методів амортизаційних відрахувань має свої особливості. В залежності від структури основних фондів, частки в них активної частини основних фондів, характеру експ­луатації, рівня рентабельності, інвестиційної політики підприєм­ства самостійно вибирають метод амортизаційних відрахувань, встановлюють вартість, яка амортизується, визначають строк ко­рисного використання об'єктів основних фондів, норму аморти­зації для проведення щомісячних амортизаційних відрахувань.

Підприємства можуть застосовувати також норми і методи на­рахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством.

В процесі складання фінансового плану підприємству необхі­дно скласти розрахунок очікуваної величини амортизаційних відра­хувань у плановому періоді. Розрахунок складається на рік за квар­талами наростаючим підсумком.

Прибуток, який скеро­вується на фінансування капітальних вкладень є наступним джерелом власних коштів і виз­начається виходячи з прибутку, що підлягає розподілу. При цьому враховується потреба в поповненні власних оборотних коштів, виплата дивідендів, фінансування інших потреб виробничого і соці­ального значення.

Кошти від реалізації основних фондів та іншого май­на, що не використовується або експлуатація яких є збитковою являються не менш важливим джерелом власних інвестиційних ресурсів. За наявності такого майна підприємству доцільно визначити його ре­альну вартість, вжити заходів щодо реалізації, а очікувані кошти передбачити в джерелах інвестиційних ресурсів.

Наднормативні власні оборотні кошти можуть бути вилучені з обороту на фінансування прогнозованих капітальних вкладень. Їх обсяг визначається при складанні балансу грошових ресурсів.

Якщо в процесі складання балансу капітальних вкладень під­приємству не вистачає власних коштів для їх фінансування, то ви­шукують реальні до залучення внутрішні і зовнішні джерела інвес­тиційних ресурсів, як:

• цільові внески засновників, учасників підприємства, членів трудового колективу;

• кошти зовнішніх інвесторів;

• довгострокові кредити банку.