5. Складання фінансового плану для підприємства є:

1) не обовязковим;

2) зайвою тратою часу;

3) об'єктивною необхідністю;

4) необхідною складовою справи бізнесу.

Тема 2. Методологічні засади фінансового планування

План

2.1. Основні види і методологічні підходи фінансового планування.

2.2. Методи та інформаційна база фінансового планування і прогнозування.

2.3. Причини виникнення та методи подолання несумісних обмежень у задачах фінансового планування.

2.1. Основні види і методологічні підходи фінансового планування

Стихійна діяльність є непередбачуваною за своїми наслідками і пов'язана з великим фінансовим ризиком. Прогнозована діяльність є передбачуваною. Вона ґрунтується на багатоваріантному науковому дослідженні напрямів, обсягів, ресурсних можливостей і очікуваних фінансових результатів, що мінімізує ризик втрат авансованого капіталу. Процес передбачен­ня протікає в такій логічній послідовності:

1. Спершу формується гіпотеза про можливий розвиток підприєм­ства (галузі) у майбутньому.

2. Потім на багатоваріантній основі дослі­джується розвиток подій у майбутньому і прогнозуються можливі напрями, обсяги і очікувані фінансові результати підприємства на перспективу.

3. На підставі прогнозу розробляється план, в якому конкретизу­ються шляхи і засоби досягнення прогнозованих цілей.

Фінансове планування і прогнозування пов'язане з ресурсним фактором-формуванням, розміщенням і використанням фінансо­вих ресурсів та отриманням прогнозованого чистого доходу і при­бутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Це прерога­тива самого суб'єкта господарювання. Йому визначатися у не­обхідності й доцільності фінансового планування і прогнозування.

Фінансове планування і прогнозування передбачає розробку фі­нансової стратегії підприємства на близьку і далеку перспективу.

Фінансова стратегія охоплює всі види фінансової діяльності:

• формування, розміщення і використання власного і залучено­го капіталу;

• ресурсне забезпечення операційної, інвестиційної і фінансо­вої діяльності;

• створення передумов фінансової стійкості підприємства на ринкових засадах;

• забезпечення високих кінцевих фінансових результатів та ефективне використання чистого прибутку.

Втілюється у життя фінансова стратегія підприємства шляхом умілого управління фінансами. Фінансове планування і прогнозу­вання є невід'ємною складовою процесу внутрішнього управління фінансами підприємства. Саме в процесі розробки поточних і пер­спективних фінансових планів стратегічні напрями конкретизують­ся у завдання за періодами передбачуваного їх втілення.

Фінансове планування пов'язане з науковим обґрунтуванням ресурсних можливостей економічного і соціального розвитку підприємства. Воно розцінюється як важлива складова процесу розробки плану і прогнозу економічного і соціального розвитку підприємства на рік (квартал) і перспективу. Планування і прогнозування за своєю сутністю - це передба­чення (план, прогноз), основане на пізнанні законів економічного розвитку, аналізі та синтезі, мисленні, економіко-математичному моделюванні економічних процесів. Розрізняють:

• фінансове прогнозування;

• перспективне (стратегічне) фінансове планування;

• поточне фінансове планування;

• оперативне фінансове планування.

Фінансове прогнозування — це дослідження та розробка ймовірних шляхів розвитку фінансів підприємства, альтернатив реалізації фінансових стратегій, які забезпечують стабільне фінан­сове становище підприємства в майбутньому.

Планування і прогнозування різняться між собою рядом ознак:

• ступенем конкретності;

• періодом передбачення;

• ступенем визначеності;

• вірогідністю здійснення.

Перспективне (стратегічне) фінансове планування – визначає найважливіші показники, пропорції і темпи розширеного відтворення; виступає головною формою реалізації цілей підприємства і включає розробку фінансової стратегії підприємства.

Поточне фінансове планування — це процес визначення май­бутніх доходів підприємства, напрямів витрат грошових коштів та обґрунтування заходів щодо забезпечення платоспроможності, дохідності та фінансової стійкості. Таким чином, поточне плану­вання — це складова перспективного плану, яка його конкрети­зує і втілює в показники. Процес планування діяльності підприєм­ства, його структурних підрозділів методом розробки системи взаємопов'язаних бюджетів та встановлення всіх видів фінансо­вих витрат, джерел їх покриття і очікуваних результатів це бюджетування. Бю­джетування належить до поточного планування, хоча бюджети можна складати і на більш тривалі проміжки часу, ніж один рік.

Оперативне фінансове планування можна розглядати як про­цес синхронізації у часі грошових надходжень та витрат, визна­чення послідовності здійснення всіх розрахунків та розробки за­ходів щодо запобігання відхилень від графіку надходжень і пла­тежів.

Якщо фінансове прогнозування визначає найважливіші про­порції і темпи розширеного відтворення, розглядає можливі аль­тернативи розробки фінансової стратегії, яка забезпечує стабільне фінансове становище підприємства у майбутньому, то поточне пла­нування здійснюється на більш короткі строки і відзначається кон­кретністю завдань та шляхів їх реалізації.

Таким чином, фінансове планування підпорядковане цілям стратегії розвитку підприємства. Залежно від горизонту планування розрізняють коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 3-5 років) та довгострокові (від 3-5 років) плани. Різні види фінансових планів вирішують різні завдання.

Методологія фінансового планування базується на таких найважливіших принципах:

• принцип об'єктивної необхідності використання фінансового планування для початкової стадії управління фінансами підприємства. Це означає, що даний процес необхідний, стає обов'язковим як найважливіший інструмент і спосіб визначення фінансових можли­востей підприємства, прогнозування раціональних вартісних пропорцій, відносин, відповідно й руху грошових ресурсів для виконан­ня накреслених програм, завдань;

• принцип ефективності, який відображає якісну сторону даного процесу та орієнтує його на досягнення позитивних фінансових резуль­татів за окремими операціями від діяльності кожного підрозділу підприємства, на досягнення бажаного економічного і соціального ефекту;

• принцип комплексності та єдності мети, який передбачає уз­годження виробничих і фінансових ресурсів, планів на різних рівнях управління підприємством. При цьому потрібне поєднання загаль­нодержавних, колективних та особистих економічних інтересів учас­ників відтворення. Тільки за дотримання цього принципу у поєднанні з іншими можливе визначення ефективної, розумної фінансової полі­тики підприємства;

• принцип науковості, який підсумовує основні риси планування, забезпечує реальність, ефективність запланованих завдань.

Поняття науковості широке і включає обгрунтованість плано­вих завдань з урахуванням суспільних та особистих потреб, законо­мірностей розвитку суспільства, тенденцій у русі грошових коштів підприємства, об'єктивної оцінки економічної та соціальної ситуації, а також наявності ресурсів, координації фінансових завдань у часі та просторі.

Наукова обгрунтованість фінансових планів підприємств означає не тільки їх реальність, але й передбачає вибір кращих рішень з урахуванням довгострокових вигод. Це в свою чергу залежить від прогресивних методів обгрунтування джерел і способів фінансуван­ня накреслених заходів, раціонального розподілу ресурсів, оптимізації вартісних пропорцій і фінансових взаємовідносин, які стимулюють прогресивні процеси. Тому доцільно використовувати багато­варіантні розрахунки з усіх завдань, які забезпечать вибір найкращого рішення з точки зору впливу фінансових стимулів, оптимізації рівня витрат, максимізації доходів, прибутку.

Фінансове планування містить такі елементи:

• цілі – новаторські, розв’язання проблеми, звичайні робочі обов’язки, удосконалення;

• програми – цільові комплекси, робочі;

• нормативи і норми – державні, регіональні, місцеві, галузеві, суб’єкта господарювання;

• правила – загальні, окремі;

• процедури.