4.2. Перспективне фінансове планування

Межа між стратегічним і перспективним планами дуже розмита і не може бути визначена однозначно. Головним критерієм «тривалості» планів є невизначеність діяльності, тобто:

• характеристика галузі, де працює комерційна організація (більш тривалий – у «традиційних» галузях і менш – у галузях з передовими технологіями);

• загальна ситуація в економіці (більш тривалий – при стабільному зростанні і менш – при економічній нестабільності);

• професіоналізм працівників планових служб і керівництва підприємства.

Установки, зроблені в стратегічному плануванні, одержують своє економічне обґрунтування й уточнення в процесі перспективного фінансового планування.

Перші перспективні плани в нашій країні були розроблені на більшості підприємств на 1971—1975 р. Вони складалися відповідно до затвердженої типової методики розробки п'ятилітнього плану промислового підприємства на IX п'ятирічку. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. п'ятилітні плани були визнані головною формою керування господарською діяльністю всіх підприємств, тому перспективні фінансові плани повинні були стати обов'язковими. Однак у XI і XII п'ятирічках деякі промислові підприємства розробляли п'ятилітні фінансові плани.

Розробка фінансового плану на перспективу необхідна для раціонального господарювання, оптимізації планових рішень і забезпечення конкуренто-здатності підприємства

Перспективний фінансовий план (складається на 3 роки і більше) визначає найважливіші показники, пропорції і темпи розширеного відтворення, пов'язаний з визначенням цілей і задач комерційного підприємства, а також з підтримкою взаємин із зовнішнім оточенням. Результати розрахунку перспективного фінансового плану повинні дати керівництву підприємства таку інформацію:

1) про потреби в інвестиційній діяльності;

2) про способи фінансування цих інвестицій;

3) про вплив обраної інвестиційної політики на вартість підприємства.

Здійснюючи аналіз чутливості перспективного фінансового плану (змінюючи значення одного чи декількох вихідних параметрів), фінансовий менеджер може скласти уявлення про взаємний вплив прийнятих ним рішень і про їхній вплив на майбутнє підприємства.

Перспективний план повинен містити такі прогнозні документи, що відображають фінансові цілі підприємства: баланс, план прибутків і збитків, план руху коштів. Можливо, вони виявляться і не цілком точними. Перспективний план може бути в значній мірі прогнозним, а розрахунки – дещо наближеними і відбражатимуть тільки загальну динаміку процесів.

Варто зазначити, що чим триваліше плановий період, тим більше фінансовий план носить індикативний (необов'язковий) характер. Це обумовлено тим, що в довгостроковій перспективі невизначеність зміни макроекономічної кон'юнктури зростає, тобто у виконанні плану велику роль починають грати фактори, що не залежать від діяльності комерційного підприємства. Тому зайва деталізація показників перспективного плану не тільки марна в умовах ринкової невизначеності, але й шкідлива.

У цьому зв'язку при розробці перспективного фінансового плану застосовуються укрупнені методи розрахунку дохідних і видаткових статей, що визначаються орієнтовно у вигляді прогнозу й уточнюються в поточних планах конкретного року. Перспективні плани являють собою свого роду рамкову конструкцію, складовими елементами якої є короткострокові плани (бюджети).