Тема 9. Види діяльності: гра

9.1. Різні підходи до психологічної природи гри

Вивчення в психології феномену гри як виду діяльності починається з робіт німецького дослідника К. Гросса (кінець ХІХ століття), які можна назвати першим систематичним вивчення гри. Ідеї К. Гросса складають так звану «теорію передбачення»: тобто у грі відбувається передбачення інстинктів стосовно до майбутніх умов боротьби за існування. На початку ХХ століття у психології виникають положення про те, що гра є діяльністю, яка здійснюється заради функціонального задоволення (К. Бюлер). В межах фрейдистського напрямку гра розглядається як виявлення глибинних інстинктів та потягів. Всі ці положення належать до біогенетичного підходу щодо розуміння факторів та закономірностей психічного розвитку психіки. У роботах Г.В.Плеханова були сформульовані матеріалістичні погляди на природу гри і вказано на її виникнення з праці.

Гру як вид діяльності досліджували багато психологів. Так К.К. Платонов вказує, що у психологічній структурі гри домінують емоції, які є її самоціллю. Саме в цьому полягає велике значення гри у формуванні особистості, особливо у дитинстві. Д.Б. Ельконін вивченню гри присвятив велику роботу «Психологія гри». Головним положенням цього дослідження є твердження про те, що гра є діяльністю, в якій складається та вдосконалюється довільне самоуправління поведінкою людини.

9.2. Психологічні особливості гри як виду діяльності

Онтогенетично гра є першою діяльністю, якою оволодіває людина.

У широкому розумінні гру визначають як вид поведінки тварин та діяльності людини, процесуально зумовлений генетично або наслідуванням, у грі реалізуються як інстинктивні дії, так і дії, що склалися в прижиттєвому індивідуальному досвіді

Але слід акцентувати увагу на тому, що для тварин гра є формою адаптованої поведінки, тобто в ній виявляються лише інстинктивні або умовно-рефлекторні дії. А для людини характерним є те, що у гри реалізуються ще й свідомі вольові дії, і гра є видом цілеспрямованої діяльності.

У більш вузькому розумінні гра визначається як форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямованої на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, який зафіксовано у соціально закріплених способах здійснення предметних та розумових дій.

Слід зауважити, що гра виступає як форма життєдіяльності та детермінується потребою в активності, а джерелом гри є наслідування інших та власний досвід. Цими особливостями гра людської дитини подібна до гри тварин. Але для гри дитини властиве те, що її ігрові дії з самого початку розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, які засвоюються у спілкуванні з дорослими та під їхнім керівництвом.

Суттєвою властивістю гри дитини є її психологічний сенс: за мету виступає сама гра, а не практичні наслідки, що досягаються за її допомогою. Завдяки цьому дитина оволодіває самим процесом саморегульованої діяльності, засвоює суспільний досвід, який вона моделює у грі (особливості певних дій та стосунків).

Головною психологічною ознакою гри є її двоплановість:

• з одного боку, той, хто грає виконує реальну діяльність, здійснення якої вимагає дій, що пов’язані з розв’язанням цілком конкретних завдань;

• з іншого боку, ряд моментів цієї діяльності має умовний характер, який дозволяє відволікатися від реальної ситуації з її відповідальністю та багатьма зовнішніми обставинами.