13. Найвидатніші представники криміналістичної науки та їх внесок у її становлення.

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної) фотозйомки. Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач феномену папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”. Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897 році запропоновано термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

НАШІ видатні питання №3

14. Традиційні уявлення про природу криміналістики. Сучасний стан цього питання.

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Маннс, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.