1. Мета і основні напрями Концепції

Мета державної сімейної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства.

Основними напрямами державної сімейної політики є:

- формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сім'ї у житті суспільства, вихованні нового покоління, забезпеченні суспільної стабільності та прогресу;

-сприяння відродженню традиційно міцної, працьовитої, економічно спроможної сім'ї на основі нових соціально-економічних відносин, національних традицій та впровадження кращого світового

досвіду; пропагування і забезпечення наступності поколінь;

-створення умов для повної реалізації економічних, соціальних і демографічних функцій сім'ї; вжиття заходів для захисту інтересів сім'ї і дітей, їх соціальної підтримки в період соціально-економічної трансформації суспільства;

- формування у населення культури планування сім'ї, народження бажаної кількості дітей з урахуванням сучасного розвитку медицини, налагодження ефективної системи підготовки молоді до сімейного

життя, пропагування авторитету шлюбу;

- всебічна соціально-економічна підтримка молодих сімей;

- сприяння поширенню сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського іклування, профілактика дитячої бездоглядності, жебракування, запобігання правопорушенням;

- створення у державі єдиної соціальної інфраструктури з метою обслуговування сім'ї та виконання завдань, пов'язаних з її життєзабезпеченням.

66.Проаналізуйте структуру соціологічної системи знань.

Загальнотеоретична соціологія, як й інші наукові теорії,  має свою структуру.      Компоненти її структури:      1)  система  загальних і специфічних законів, що виявляють  і закріплюють типові, відносно постійні зв'язки у суспільстві,  його соціальних інститутах і системах;      2)  система  постулатів,  аксіом та інших  тверджень  про  со ціальне життя суспільства;      3)  логіка  висновків  і  доведень,  яку  використовують  для обґрунтування   соціальних  діагнозів,  прогнозів,   тенденцій   і закономірностей у соціальному житті суспільства;      4)   загальний  і  спеціальний  соціологічний  категоріальний апарат;      5)  система обґрунтувань диференційованого підходу до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;      6)  система  пізнавальних методів і процедур, яка  забезпечує повноту  опису, пояснення і передбачення соціальних явищ, процесів і відносин на певному рівні соціальної організації суспільства;      7) емпірична база з великою кількістю зафіксованих фактів, що потребують генералізації та теоретичної інтерпретації

Соціологія вивчає суспільство, поводження і переконання специфічних груп - сімей, дітей, чоловіків, жінок, обличчя девиантного поводження, похилого віку й ін. Пізнання в області соціології дозволяють соціальному робітнику досліджувати соціальні проблеми, опановувати інтерперсональными навиками і технологіями. Наприклад, основна навичка спеціаліста соціальної сфери - це уміння спілкуватися, що припускає уміння так розмовляти з чоловіком, що має ту чи іншу проблему, щоб він зміг розкритися, довіритися і відчути себе в безпеці. Зібравши інформацію і проаналізувавши її, соціальний працівник намічає далі план дій для рішення проблеми. Знання соціології, особливо прикладний, корисно для соціальної роботи, але не підмінює її. Тому змішання двох Цих понять у повсякденній свідомості населення неправомірно.