15. Визначте специфіку технологій соціальної роботи з людьми, що мають особливі потреби

Людина з особливими потребами (інвалід) – це особа із стійкими розладами функцій організму обумовленими захворюванням, травмою (її наслідками), або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає у особи потребу у соціальнй допомозі.

Проблема інвалідів, чи по-іншому людей з особливими потребами, -надзвичайно серйозна і недостатньо вивчена проблема. Серйозність проблеми обумовлена тим, що за останній час, збільшилось число людей, які мають значні фізичні чи психічні вади, а також низький рівень забезпеченості, соціальну і моральну незахищеність. Людина з особливими потребами розцінюється як неповноцінна людина, у фізичному чи розумовому плані. Міра неповноцінності визначається тим, наскільки вона обмежена в різних сферах людської діяльності, та його спрямованістю до незалежного існування, починаючи від самообслуговування, переміщення, сприйняття світу.

Поліпшення стану інваліду досягається за рахунок відновлення фізичного чи розумового здоров’я медичними засобами. Але медичний підхід перетворює людину за певними потребами в пасивних пацієнтів, позбавляючи їх соціальної ролі і значення.

Труднощі інваліда пов’язані не лише з відчуттям фізичного обмеження, але й з тим негативним ставленням, з яким стикакється людина у своєму найближчому оточенні. Уявлення про людину з особливими потребами викликає найчастіше почуття жалю, що заважає інваліду включитися в соціальні взаємовідносини. Можна передбачити, що проблеми інвалідів можуть бути вирішеними настільки, наскільки суспільство готове змінити свої звички і очікування, щоб включити людей, які мають певні відхилення, в соціальне життя.

Технології соціальної роботи з людьми з особливими потребами спрямовані на становлення людини, як особистості, тобто інтеграція людини у відкрите суспільство. Вони поділяються на:

1. Соціальна профілактика полягає у стимулюванні пргресивної громадської думки на підтримку інвалідів, що має сприяти формуванню позитивного ставлення до цієї категорії. Досягти цього можливо завдяки реалізації таких напрямків діяльності:

• організація інформаційних компаній з проблем інвалідності(круглі столи, конференції, різноманітні статті). Такі заходи сприяють руйнуванню негативних стереотипів стосовно людей з особливими потребами;

• надання допомоги у створенні громадських організацій. Встановлення прямих контактів з такими організаціями відкриває можливість для впливу і політику і рішення уряду в усіх сферах, які мають до них відношення. Робота неурядвих організацій значною мірою доповнюють державну соціальну структуру.

2. Соціальне обслуговування – мобілізація джерел соціальної та психологічної підтримки з метою задоволення особливих потреб інваліда:

• Соціальний патронаж - організація регулярної допомоги людині з особливими потребами та її сім’ї у нагляді та догляді за нею. Ця діяльність сприяє нормалізації життєдіяльності, адаптації до нових умов життя.

• Соціальна допомога – надання соціальних послуг у догляді за непрацездатним інвалідом, забезпечення продуктами харчування, ліками, одягом, бібліотечним обслуговуванням; надання інформаційно-консультативних послуг з правових питань, організація культурно-дозвільннєвої діяльності; створення груп взаємодопомоги.

3. Соціальна адаптація – підвищення соціалізації шляхом навчання і виховання(освітня допомога); посередницька допомога(спеціальні служби, установи, фонди, громадські об’єднання); допомога спрямована на регуляцію емоційного стану(психологічна).

4 Соціальна реабілітація – відновлення порушених функцій, повернення до активного життя. Полягає у:

• Реконструкції соціального оточення, тобто організації комунікації і дозвілля з ровесниками за місцем проживання. Розширення спілкування покращує внутрішній стан людини, знімає почуття тривоги, самотності;

• Активізація соціальної активності – профорієнтація та працевлаштування

людей з особливими потребами.