46. Соціальна структура суспільства: основні види та елементи. Проблеми бідності та безробіття.

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням. Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою.

Передумови виникнення проблеми бідності

Поставши внаслідок кризових історичних трансформацій, зумовлених переходом до

економіки ринкового типу, проблема бідності залишається актуальною. Відразу після

початку процесу економічних реформ грошові доходи середньої української родини, за

офіційною статистикою, зменшилися майже на 60%, що за світовими стандартами є

надзвичайним явищем. І як наслідок, утворилась так звана "нова бідність", тобто тих, хто за

умов стабільного економічного розвитку не ризикував опинитися серед бідних (повністю

зайняті або високо кваліфіковані та досвідчені працівники). Зменшення рівня соціальних

гарантій, які десятиліттями забезпечували певний рівень економічної та соціальної

захищеності, поширило серед представників цієї групи почуття "полишеності" державою.

Крім того, обираючи стратегію виживання, більшість нових бідних змушені були піти у

тіньовий сектор економіки або зайнятися натуральним господарством, таким чином

обмеживши податкові надходження держави, а також створивши поживне середовище

для корупції та злочинності. Навіть успішне проведення політики економічного

зростання автоматично не забезпечує ефективність впровадження відповідної

соціальної політики у разі, якщо остання не є досконалою і комплексно розробленою.

Слід зазначити, що термін „бідність” не одразу знайшов визнання у локальному

політичному лексиконі. Адже переважна більшість мешканців України у минулому

відносилась до категорії населення з середнім достатком, тоді як протягом 90-х років це

положення докорінно змінилося.

До 1999 року не було чіткого визначення терміну бідність. Уряд України визначив

проблему бідності як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя,

притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Президент України 15

серпня 2001 року схвалив розроблену Урядом Стратегію подолання бідності, яка

визначає основні напрями політики подолання бідності на сучасному етапі

Перспективи

Політика подолання бідності повинна здійснюватись в напрямі створення економіко-

правових умов для подолання бідності (серед працюючих в першу чергу), підвищення

економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів.

Задля цього доцільним вважається здійснення комплексу заходів, зокрема:

• забезпечити подальше поетапне наближення мінімальних державних гарантій до

прожиткового мінімуму;

• удосконалити законодавство щодо порядку та критеріїв визначення мінімальної

заробітної плати та законодавчо забезпечити запровадження мінімальної погодинної

заробітної плати як державного соціального стандарту;

• підвищити оплату праці працівникам бюджетної сфери та усунути диспропорції у

міжпосадових та міжгалузевих співвідношеннях їх оплати на основі запровадження

другого етапу Єдиної тарифної сітки;

• зменшити навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу між

роботодавцями і працівниками платежів та зборів, і розширення бази оподаткування;

• забезпечити захист прав працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання

заробітної плати, а також погашення заборгованості, що накопичилася;

• радикально спростити процедури започаткування підприємницької діяльності;

• обмежити види діяльності, започаткування або здійснення яких потребує дозволів чи

ліцензій;

• впровадити прозорий механізм u1074 визначення частки прибутку, яка спрямовується до фонду

с плати дивідендів акціонерних товариств;

• здійснити повне впровадження системи персоніфікованого обліку та створення

автоматизованої системи моніторингу стану накопичувальних пенсійних рахунків

застрахованих осіб та пенсійних активів;

• проводити гнучку податкову політику, спрямовану на стимулювання роботодавців та

працюючих громадян добровільно здійснювати додаткові заощадження в системі

недержавного пенсійного забезпечення;

• для посилення цільової спрямованості соціальних програм, поглиблення адресності

державної соціальної допомоги впровадити прогресивну технологію обслуговування

малозабезпечених громадян - надання всіх видів державної допомоги за однією заявою,

формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та

пільг;

• запровадити нові форми соціальної допомоги бездомним громадянам та особам, звільненим з

місць позбавлення волі, зокрема розробити нормативно – правові основи функціонування

закладів з соціальної адаптації зазначених категорій осіб;

• сприяти поширенню волонтерського руху, особливо в справі створення умов для

нормального існування і розвитку дітей із неблагополучних сімей та бездомним дітям

47. Специфіка соціальних процесів і технології розв’язання проблем суспільства.

Однією з головних умов типологізації є з'ясування базових критеріїв класифікації досліджуваного явища. Один із критеріїв класифікації соціальних процесів — ступінь їх загальності. Згідно з ним, розрізняють соцієтальні (глобальні), загальні, особливі й окремі соціальні процеси. До соцієтальних відносять процеси всесвітньо-історичного розвитку цивілізації, глобальні процеси економічних, демографічних, екологічних та інших змін. Загальними вважають процеси, пов'язані з функціонуванням таких соціальних інститутів, як системи управління, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. До особливих належать процеси урбанізації, адаптації, стабілізації.

Масштабність і значимість вищезазначених процесів очевидна, однак зрозуміти й оцінити багатство їх змісту можна тільки завдяки пізнанню різноманітних окремих (одиничних) процесів, унікальність яких утворюють історичні, генетичні, економічні, культурні, географічні та інші об'єктивні й суб'єктивні чинники становлення особистості, сім'ї, трудового колективу, інших одиниць соціуму. Соціальні процеси можуть відбуватися об'єктивно та суб'єктивно, бути вираженими у конкретній чи абстрактній формі, детермінованими внутрі-

шніми чи зовнішніми чинниками, пов язаними із структурними чи функціональними змінами, кількісними чи якісними показниками вимірювання.

У розмежуванні соціальних процесів часто використовують поділ їх на прості й складні, на процеси розвитку і деградації. Щодо системи, в якій відбуваються процеси, їх класифікують на:

— внутріособистісні (напр., процес самоосвіти);

— процеси, які відбуваються у стосунках між двома індивідами;

— процеси, які відбуваються у стосунках між індивідом і групою;

— процеси, які змінюють організацію і внутрішню структуру спільноти;

— процеси, які змінюють відносини між двома групами (спільнотами);

Однією з форм швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної політики виступає професійна соціально-педагогічна діяльність. Змістом її є надання допомоги людям, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування їхніх проблем, прогнозування, посередництва, інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Комплексність проблем соціально-педагогічної роботи, складність об’єктів і суб’єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об’ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату – все це вимагає технологізації соціально-педагогічної роботи, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, які використовуються соціальними педагогами.

На сьогоднішній день існують два аспекти розуміння соціально-педагогічних технологій: по-перше, їх можна розуміти як способи застосування теоретичних висновків тієї чи іншої науки у розв’язанні практичних завдань; по-друге, під соціально-педагогічними технологіями розуміють сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі соціального розвитку, для розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Розрізняють дві основні форми застосування соціально-педагогічних технологій:

1) створення програм, які містять засоби і способи діяльності;

2) здійснення діяльності, побудованої на основі таких програм.

Виходячи з сказаного вище, можна дати таке визначення поняття “соціально-педагогічні технології”:

Соціально-педагогічні технології – це способи діяльності соціального педагога на основі раціонального розподілу на прийоми і операції з їх наступною координацією, а також визначенням оптимальних засобів та методів їх виконання.

Іншими словами, соціально-педагогічна технологія – сукупність прийомів, методів та впливів, що використовуються соціальними педагогами з метою досягнення успіху у вирішенні соціальних проблем та забезпечення ефективності надання соціально-педагогічної допомоги населенню.

Термін “соціально-педагогічна технологія” з’явився порівняно недавно. Однак, це зовсім не означає, що соціально-педагогічні технології взагалі в країні не використовувались. В даному випадку можна відмітити той же феномен, що і в соціальній роботі: соціальною роботою, як професійною, так і непрофесійною займались, але називалась вона іншими термінами.

Технології, які застосовуються в соціально-педагогічній роботі, виступають у формі:

– знань (наука);

– знань та умінь (навчання);

– знань, умінь, досвіду і практики (діяльність).

Діяльнісний підхід до трактування соціально-педагогічних технологій передбачає застосування їх у таких видах соціально-педагогічної роботи, як: вплив на процес соціалізації особистості, здійснення соціально-педагогічного контролю, соціально-педагогічна профілактика, терапія, реабілітація, соціально-педагогічне опікунство та посередництво.

Аналіз літератури з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:

1) теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об’єкту технологічного впливу, виділення складових компонентів соціального процесу та з’ясування зв’язків між ними;

2) методичний, який пов’язаний з підбором методів та засобів впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення результатів аналізу у висновки та рекомендації;

3) процедурний, що пов’язаний з практичною діяльністю по апробації розробленого алгоритму використання методів і засобів.

Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:

а) науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв’язується дана проблема;

б) заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

в) певного стандарту діяльності як критерію успішності.

Соціально-педагогічні технології є дуже різноманітними, оскільки різноманітним є увесь світ, життя і стосунки між людьми та людиною і її оточенням (навколишнім середовищем).

Класифікація технологій соціально-педагогічної діяльності здійснюється на основі: видів, рівнів, сфер застосування; способів та методів, що використовуються; диференціації об’єктів.

Розрізняють технології:

1) глобальні – пов’язані з вирішенням загальнолюдських проблем. Ґрунтуються на знаннях, методах, засобах, які сприяють розв’язанню не лише внутрішніх але й світових тенденцій розвитку, з’ясуванню зв’язків суспільства і природи. Їх впровадження прямо або опосередковано стосується життя людей, їх діяльності та соціальної захищеності ( наприклад, проблема збереження миру);

2) інноваційні технології являють собою такі методи і прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на впровадження інновацій та нововведень у суспільстві, на реалізацію ініціатив, що викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя і призводять до раціонального використання матеріальних і інших ресурсів у суспільстві (наприклад, професійне навчання безробітних);

3) рутинні технології виділяються малою наукоємністю; відображають вчорашній день соціально-педагогічного впливу і мало стимулюють соціальний об’єкт, соціальну систему до змін;

4) регіональні технології: спрямовані на вивчення і реалізацію закономірностей соціально-педагогічних аспектів устрою даної території, а також їх планомірні зміни;

5) однією із різновидів універсальних технологій є технологія глобального моделювання;

6) інтелектуальні технології спрямовані на розвиток і стимулювання мислительної діяльності людей, розвиток їх творчих здібностей;

7) історичні технології передбачають осмислення історичного досвіду на основі політичного, економічного, духовного і соціального діагностування (наприклад, створення сучасних дитячих будинків сімейного типу за прикладом українських сільських сімей ХVІІ – ХІХ ст.);

8) демографічні технології націлені на вивчення механізму відтворення населення і розроблення способів зміни його чисельності, складу, розміщення і т.д.;

9) технології згоди полягають у застосуванні шляхів і методів досягнення згоди більшості населення у вирішенні найбільш актуальних питань громадського життя, його взаємодії;

10) технології розв’язання конфліктів;

11) адміністративно-управлінські технології – методи безпосереднього оперативного впливу на об’єкт управління;

12) психологічні технології – способи впливу на психологічні процеси, явища та відносини, методи впливу на установки, характер, реакції, волю особистості, міжособистісну взаємодію;

13) психофізіологічні технології – спрямовані на зміну параметрів тих процесів, що відбуваються у людині. Дані технології використовуються при наданні медично-соціальних послуг.

Враховуючи інтегрований універсальний характер соціально-педагогічної діяльності, можна виділити власне соціальні технології, соціально-психологічні, соціально-медичні та ін.

Також технології соціально-педагогічної діяльності класифікуються за рівнями складності:

а) прості, доступні неспеціалістам;

б) складні, що вимагають кваліфікації одного спеціаліста;

в) складні, що вимагають кваліфікації спеціалістів в різних галузях.

Також розрізняють технології роботи з людьми, що проживають на території даної країни і з людьми, групами, які опинились, в силу тих чи інших причин, за її межами (україномовне населення, українці в країнах близького та далекого зарубіжжя).