Обернена засічка

Обернена засічка поступається за точністю визначення місця судна прямій засічці. В цьому випадку все зосереджено на одному місці – на судні. Недоліком; способу є залежність від метеоумов і необхідність в густішій мережі робочої основи, ніж при прямій засічці. Суть способу оберненої засічки полягає в одночасному вимірюванні секстанами з судна двох горизонтальних (суміжних або несуміжних) кутів між опорними пунктами, координати яких відомі. (Рис.186,б,в). Визначення місця судна способом оберненої засічки має не визначене розв’язання в тому випадку, коли вихідні і визначувані пункти розташовані на одному колі, яке називається колом не визначеності. Для того, щоб уникнути попадання судна в положення, близьке до кола невизначеності, його проводять на планшетах. Признаком кола невизначеності (в випадку суміжних кутів) є виконання наступного рівняння: . На практиці уникають користуватися комбінацією опорних пунктів для яких .

Опорні пункти намагаються вибирати так, щоб точка, яка визначається, знаходилась в трикутнику, утвореному вихідними пунктами, щоб вихідні пункти були розташовані на одній прямій і щоб середній опорний пункт був ближче до точки, координати якої визначаються, ніж крайні.

Комбінована засічка

П ід комбінованою засічкою розуміють такий спосіб визначення місця судна, коли координати місця судна одержують вимірюванням різних геодезичних параметрів (Рис.187,а).

Рис.187

Найбільш широке розповсюдження в практиці знімальних робіт на шельфі одержав спосіб одночасного вимірювання напряму теодолітом з берегового пункту і кута секстаном з борта судна. Цей спосіб слід виконувати при неможливості вибору комбінації пунктів для оберненої засічки і недостатньої кількості інструментів і спострерігачів для прямої засічки.

Лінійна засічка

При використанні радіотехнічних засобів визначення місця судна застосовують лінійну засічку. В цьому випадку радіотехнічними засобами вимірюють віддалі S₁ і S₂ (Рис.187,б), за допомогою яких визначають координати місця судна.

Полярний спосіб

Полярний спосіб полягає в визначенні місця судна шляхом одночасного вимірювання віддалі і напряму з берегового пункту на судно (Рис.187,в). Цей спосіб є віддалемірно-тодолітною засічкою. Перевага полярного способу полягає в зосередженні вимірювальної апаратури в одному місці, в можливості визначати місце судна з однаковою точністю. Для застосування даного способу потрібна рідша опорна мережа. Недоліком методу є залежність від метеоумов і необхідності радіозв’язку між судном і берегом.

§165. Засоби вимірювання глибин

Вимірювання глибин виконується міркою, ручним лотом, рибалотом і лунолотом. Мірка, ручний лот і рибалот (Рис.188) є найпростішими вимірювальними приладами, але з появою лунолотів вони знаходять обмежене застосування. В деяких випадках використання мірки ручного лота і рибалота при зніманні невеликих за площею і неглибоких акваторій може бути виправданим.

а . Мірка б. Ручний лот в. Рибалот

1 – свинцеве (чавунне) 1 – грузило

грузило

2 – лотлінь 2 – лотлінь

3 – мірні марки 3 – мірні марки

Рис.188

Мірка (Рис.188,а) служить для вимірювання глибин до 5 м. Мірка – це дерев’яна жердина круглого перерізу діаметром біля 5 см, розмічена на дециметрові поділки, які пофарбовані по черзі білою і червоною фарбами. П’ятка мірки має металеву окову.

Ручним лотом (Рис.188,б) вимірюють глибини від 2 до 20 м. Ручний лот – це свинцеве грузило пірамідальної форми, підвішене на металевому тросі діаметром 3-4 мм, конопляному (капроновому) лотліні діаметром 7-10 мм.

Лотлінь розмічений марками: до 10 м – через 10 см; від 10-20м – через 20 см.

Рибалотом (Рис.188,в) вимірюють глибини до 30-40 м. Він аналогічний за будовою ручному лотові і відрізняється більш важким грузилом рибовидної форми. Основним приладом для вимірювання глибин є лунолот.

До складу лунолота (Рис.189) входить центральний прилад (ЦП), вібратор випромінювач (ВВ) і вібратор приймач (ВП). В центральному приладі розташовані основні вузли лунолота, призначенні для формування вихідних імпульсів, перетворення відбитих імпульсів, реєстрації глибин (самописець).

Вимірювання глибин лунолотом полягає в вимірюванні часу “t” проходження імпульсу ультразвукової енергії від вібратора випромінювача лунолота до дна і назад до вібратора приймача. Якщо відома швидкість розповсюдження звуку в воді “V”, а віддаль між вібраторами (база) “L” то виміряна глибина “Z” обчислюється за формулою: .

В момент передачі імпульсу на рухомій стрічці самописця струмопровідним пером, яке обертається, або спіраллю робиться нульова відмітка (Рис.190).

Прийнятий луно-імпульс після перетворення і підсилення поступає на перо самописця, яке за час проходження імпульсу встигає переміститися на кут або віддаль, пропорціонально цьому часові. На стрічці в місці дотику з пером пропалюється мітка, яка відповідає вимірюваній глибині. Віддаль на стрічці між нульовою відміткою і відміткою відбитого імпульсу співвіднесена з масштабом запису, дає вимірювану глибину. При постійній роботі лунолота на стрічці утворюється безперервний запис лінії нуля і лінії профілю дна.

Найбільше застосування під час робіт на шельфі мають мілководні і середньо-глибинні лунолоти: “Кубань”, “ІРЕЛ”, “ПЕЛ-3” і “ПЕЛ-4”.

Лунолот “Кубань” розрахований для вимірювання глибин в діапазоні 0.2-20 м.

Лунолот “ІРЕЛ” (інженерний розвідувальний) розрахований для вимірювання глибин в діапазоні від 0.5-20 м.

Лунолот “ПЕЛ-3” розрахований для вимірювання глибин від 0.4-200 м. при швидкості ходу до 15 вузлів, (1 вузел – одна морська миля 1.852 км/год) бортовій хитивиці до 10 і кілевій до 3.

Лунолот “ПЕЛ-4” розрахований для вимірювання глибин в діапазоні від 0.4-200 м при швидкості ходу до 15 вузлів, бортовій хитавиці до 10 і кілевій до 5.