§28. Сітка прямокутних координат на межі зон

В межах кожної зони прямокутних координат всі вертикальні кілометрові лінії паралельні до осьового меридіана але всі осьові меридіани різних зон не паралельні між собою тому, що вони сходяться на полюсах, отже на стиках зон кілометрові лінії однієї зони розташовуються під певним кутом до кілометрових ліній суміжної зони. Це створює незручності при користуванні сусідніми аркушами карти. Щоб позбутись цих незручностей на аркуші карти, яка прилягає до межового меридіана між зонами, крім основної кілометрової сітки наносять виходи допоміжної кілометрової сітки суміжної зони. Виходи кілометрової сітки суміжної зони наносять на схід і на захід від межового меридіана в межах смуги шириною 2. Виходи і підписи допоміжної сітки наносять за зовнішньою рамкою (Рис.40). По цих виходах можна побудувати саму сітку координат, якщо потрібно користуватись єдиною системою координат.

Рис.40

§29. Загальні вимоги до зображення місцевості на топокартах

1. Карта повинна бути точною.

2. Карта повинна бути наочною і зрозумілою, тобто повинна легко читатись.

3. Умовні знаки повинні бути однаковими і обов’язковими для всіх відомств, які займаються складанням карт.

4. Карта повинна відображувати дійсну картину місцевості.

5. Необхідно правильно узагальнювати карту (генералізувати).

§30. Умовні знаки топографічних карт та їх класифікація

На топографічних картах зображують гідрографію (ріки, моря, озера, тощо), елементи грунтово-рослинного покриття (ліси, сади, піски, болота), населені пункти, дороги, адміністративні межі, засоби зв’язку, окремі орієнтири і т.д. Як бачимо, навантаження топографічної карти дуже складне і різноманітне, але не дивлячись на це карта повинна бути наочною і зрозумілою, щоб вона безпомилково читалась.

Читати карту – означає розуміти, що представляє собою на місцевості кожний знак, контур, кожна лінія, показана на карті, до чого відноситься географічні назви, що означають чисельні і скорочені пояснювальні словесні написи.

Читаність карти досягається за допомогою зображення ситуації місцевості умовними знаками.

Умовні знаки повинні добре запам’ятовуватись і чітко читатися, вони повинні за своїм обрисом, виглядом в перспективі або зверху нагадувати місцеві предмети. Предмети, які за точністю масштабу, в масштабі карти не зображуються, але мають важливе значення їх зображують на картах перебільшеними умовними знаками порівняно з їх дійсними розмірами.

Для того, щоб у всіх відомствах, які займаються топографічним роботами, умовні знаки були однакові існують спеціальні таблиці умовних знаків.

Умовні знаки поділяють на:

1. Контурні; 2. Позамасштабні; 3. Лінійні; 4. Площові; 5. Пояснювальні.

Якщо зображення на карті якого-небудь контура або предмета подібне до його обрису на місцевості, то таке зображення називається контурним умовним знаком (межі об’єктів, межі сільськогосподарських угідь).

Якщо розміри предметів малі, тобто вони не можуть бути зображені в масштабі карти (геодезичні знаки, криниці, кілометрові стовпи і т.д.), але вони мають значення орієнтирів, то їх зображують без збереження масштабу – поза масштабними умовними знаками. Позамасштабні знаки орієнтують на карті за сторонами світу.

Умовні знаки для характеристик сільськогосподарських угідь, трав’яної або іншої рослинності, а також боліт, солончаків, пісків і т.д. називаються площовими умовними знаками.

Умовні знаки предметів лінійного протягу (дороги, лінії зв’язку і т.д.) довжина яких зображується в масштабі карти, а ширина здебільшого зображується збільшено – називаються лінійними умовними знаками.

Пояснювальні умовні знаки –різні підписи, які пояснюють інші умовні знаки – порода лісу, густота, висота, підписи глибин, вантажність мостів і т.д. Крім умовних знаків на карті є підписи назв рік, озер і населених пунктів.