§2. Поняття злочину

Категорію «злочин» розглядають і вивчають з різних сторін, оскільки це і соціальне і правове явище. Преступление— це і історична категорія, бо його виникнення, видозміна і зникнення пов'язана з певними етапами розвитку людського суспільства. Злочин завжди є діянням, тобто виражений у формі дії або бездіяльності акт поведінки людини, що протікає під контролем його свідомості і волі. Скільки б ні були негативними думки, переконання, умо висновки людини, злочином вони не визнаються.

Ст. 11 Кримінального кодексу України 2001 р. визначає злочин як передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), зроблене суб'єктом злочину Злочин як соціально-політичне явище, передбачене кримінальним законом, характеризується певними ознаками, що представляють істотні сторони даного явища: суспільною небезпекою, кримінальною протиправністю, винністю і іншими.

Суспільна небезпека як об'єктивна ознака злочинного діяння полягає в тому, що воно або заподіює шкоду або створює загрозу спричинення шкоди кримінальним законом, що охороняється, суспільним відносинам. Суспільна небезпека злочину визначається важливістю захищаються законом суспільних від носінь, розміром, ступенем і характером заподіяної шкоди, а також особливістю самого суспільно небезпечного діяння, а іноді і особливостями суб'єкта злочину.

Характер і ступінь суспільної небезпеки як об'єктивні властивості злочину не залежать від законодавця або правоприменителя. Задача законодавця полягає в тому, щоб їх виявити і правильно відобразити в законі, а правоприменителя — правильно встановити суспільну небезпеку конкретного діяння і справедливо визначити міру відповідальності.

Кримінальна протиправність свідчить про те, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом як злочин. Яким би небезпечним ні представлялося діяння, тільки законодавець має право виділяти істотні ознаки того або іншого діяння і розцінювати його як злочинне. В Кримінальному праві існує принцип «немає злочину без вказівки на те в законі». Він служить одній з гарантій законності. За здійснення кожного злочину У До передбачає можливість призначення покарання, містить санкцію. Це не означає, що передбачене в кримінальному законі покарання обов'язково і у всіх випадках повинне застосовуватися за здійснення суспільно-небезпечного діяння. Цілий ряд статі У До дозволяє звільнити особу, винне в здійсненні злочину, від кримінальної відповідальності або покарання.

Іноді буває так, що зроблене кимось діяння формально містить в собі ознаки злочину, із зовнішньої сторони описано в законі як злочин, але явно, тобто очевидно для всіх не представляє суспільної небезпеки. Так, наприклад, неповнолітній таємно викрадає в незначній кількості яблука з чужого саду. Формально в скоєному в наявності всі ознаки крадіжки, але кримінальний закон передбачає, що не «є злочином дія або бездіяльність, хоча формально і що містить при знаки якого-небудь діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не представляюче суспільної небезпеки, тобто воно не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі» (ч. 2 ст. 11 У До). Малозначність діяння зумовлюється тим, що немає ні шкоди, ні загрози його спричинення особи, суспільству або державі. Якщо правопорушник прагнув при лагодити значну шкоду, але не досяг мети за не залежним від нього обставинами, то діяння не визнається малозначним. Скажімо, суб'єкт розкрив сейф з метою викрасти значну суму грошей, але останній виявився порожнім. Такий вчинок розцінюється як злочин і спричиняє за собою кримінальну відповідальність.

Наступна ознака злочину — винність — означає, Л що злочином є не всяке суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, а лише таке, яке характеризується психічним відношенням особи до скоюваного їм суспільно небезпечному діянню і його наслідкам, вираженим I у формі наміру або необережності. Випадкове, тобто невинне спричинення шкоди не визнається злочином, і особа, заподіявши шиї таку шкоду, не підлягає кримінальній відповідальності (ч. 1 ст. 11 УК). В ч. 2 ст. 2 УК України записано: «Обличчя визнається невинним в здійсненні злочину і не може бути підданий кримінальному покаранню до тих пір, поки його вина не буде доведена в законному порядку і встановлена звинувачувальним вироком суду відповідно до закону». Без вини, без відповідного психічного відношення особи, що володіє свободою вибору між злочинною і незлочинною поведінкою, злочин відсутній. Звідси слідує важливий висновок: будь-хто суспільно небезпечне діяння, зроблене неосудним або не досягли віку кримінальної відповідальності не є злочином. Необхідним при знаком злочину є те, що вчинити його може лише суб'єкт злочину, тобто фізична, осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Залежно від ступеня тяжкості злочину підрозділяють цю на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі.

Злочин як акт поведінки конкретного суб'єкта, заподіююча шкода кримінальним законом суспільним, що охороняється, від носінням, має свою протяжність в часі. Це дозволяє, по-перше, виділити самостійні етапи розвитку злочину, по-друге, вирішити питання про кримінальну відповідальність за перерваний, не доведений до кінця злочин.

Етапи здійснення злочину, що характеризуються самостійними істотними ознаками, називають стадіями здійснення злочину. Питання про стадію здійснення злочину виникає тоді, коли злочин не був доведений до кінця із причин, не залежних від волі суб'єкта злочину. В УК їх ви ділено три: приготування, замах і закінчений злочин.

Приготування визначається (ч. 1 ст. 14 УК) як приискание або пристосування засобів або знарядь, підшукало співучасників або змова на здійснення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створіння умов для здійснення злочину. Інше умисне створіння умов може полягати у вивченні місця здійснення передбачуваного злочину, складанні плану реалізації злочинних намірів і іншої діяльності. Таким чином, на стадії приготування конкретне злочинне діяння, описане в Особливій частині УК як злочин певного вигляду, поки не скоюється, а лише створюються умови для його здійснення в майбутньому.

Приготування до злочину невеликої тяжкості не спричиняє за собою кримінальної відповідальності.

Покушение— це зроблене особою з прямим наміром діяння, безпосередньо направлене на здійснення злочину, передбаченого відповідній статі особливої частини У До, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця із причин, не залежних від його волі. Замах відрізняється від приготування тим, що є безпосереднім посяганням на що охороняється кримінальним правом об'єкт, а дії при замаху входять в об'єктивну сторону скоюваного складу злочину, тобто вони описані в статті Особливої частини У До. Через це замах характеризується більшою мірою суспільній небезпеці, ніж приготування.

Закінчене преступление— це діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбачені в законі (ст. 13 УК).

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, добровільно що відмовилося від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при нескінченому злочині — це остаточне припинення особою із власної волі приготування до злочину або замахи на злочин, якщо при цьому воно усвідомлювало можливість доведення злочину до кінця.

При цьому мотиви, що спонукали до добровільної відмови, не мають значення. Вони можуть бути будь-ким. Це може бути страх перед покаранням, виникле співчуття до потерпілого і т.п. Основні ознаки добровільної відмови від доведення злочину до кінця:

1) добровільність відмови;

2) його остаточна;

3) наявність усвідомленої фактичної можливості довести початий злочин до кінця.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива тільки на двох перших стадіях здійснення злочину:

при приготуванні і замаху. Після закінчення злочину це неможливо. Спроба загладити після закінчення злочину вже заподіяний збиток в кримінальному праві називається діяльним розкаянням і не звільняє від кримінальної відповідальності, а лише пом'якшує її. Обличчя, добровільно що відмовилося від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому випадку, якщо фактично скоєне їм містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17 У До). Так, суб'єкт, що намагався за допомогою насильства відкрито відібрати майно у потерпілого, а потім добровільно що відмовився від свого наміру, не підлягає відповідальності за насильний грабіж, але відповідатиме за вже заподіяний в результаті застосованого насильства шкода здоров'ю потерпілого.

Злочин часто скоюється не одним, а декількома особами, умисно сприяючими один одному в цьому і досягаючими таким шляхом більшого ефекту своєї злочинної діяльності. Така ситуація іменується в кримінальному праві співучастю. Законодавець в ст. 26 У До визначає його як умисна сумісна участь декількох суб'єктів в здійсненні умисного злочину. Об'єктивними ознаками співучасті є:

— множинність суб'єктів (двох і більш осіб), що беруть участь в злочині, тобто не менше двох осіб, відповідних якостям

суб'єкта злочину;

~ спільність дій співучасників, тобто дія спільно, взаємодіючи в процесі здійснення злочину.

Суб'єктивна ознака соучастия— наявність у всіх співучасників сумісного наміру на спричинення загальними зусиллями злочинного результату. Сумісний намір знаходить свій зовнішній вираз в змові на здійснення конкретного злочину.

Залежно від виконуваної ролі всі співучасники діляться на декілька видів: виконавець, організатор, підбурювач і посібник (ст. 27 УК).

Виконавцем визнається особа, яка в співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо або шляхом використовування інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинило злочин, передбачений У До (ст. 27 У До). Що вчинив злочин при знається особа, що виконала повністю або хоча б частково дії, створюючі об'єктивну сторону складу злочину.

Організатор — ця особа, злочин (злочини), що організував, або керуюче його (їх) приготуванням або здійсненням. Організатором також визнається особа, що створила організовану групу або злочинну організацію або керуюче нею, а також особа, забезпечуюче фінансування або приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації, що організувало. Функції організатора обширні: вербування учасників, вироблення організаційних форм зв'язку між співучасниками, вибір методів злочинної діяльності, розподіл ролей між співучасниками, складання планів злочинної діяльності, забезпечення знаряддями і засобами здійснення злочину і т.п.

Підбурювачем є особа, яка домовленостями, підкупом, загрозою, примушенням або іншим чином схилило іншого співучасника до здійснення злочину. Підбурювач будь-яким способом породжує в іншій особі рішучість на здійснення певного злочину.

Посібником вважається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь або усуненням перешкод сприяло здійсненню злочину іншими співучасниками, а також особа, наперед обіцяюче приховати злочинця, знаряддя або засоби здійснення злочину, сліди злочину або перед меты, здобуті злочинним шляхом, придбати або збути такі перед меты, або іншим шляхом сприяло захованню злочину.

Не є співучастю обіцяне до закінчення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або скоюваний злочин. Не відноситься також до співучасті в злочині наперед не обіцяне приховування злочинця, знарядь і засобів здійснення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання або збут таких предметів.

Ця причетність до злочину, полягаюча в сприянні злочинцю після закінчення злочину, іменується доторканістю до злочину і карана тільки в строго визначених законом випадках.

При призначенні покарання співучасникам враховується характер і ступінь фактичної участі кожного з них в здійсненні злочину. За інших рівних умов самими небезпечними фігу рами в співучасті є виконавець і організатор.

Зустрічаються ситуації, коли один із співучасників скоює таке діяння, яке не охоплювалося наміром решти співучасників, знаходилося за межами їх змови. Так, декількох чоловік домовилися вчинити крадіжку особистого майна, але в процесі || її здійснення один із злочинців підпалює приміщення, в до тором знаходилося майно. Така ситуація іменується ексцесом виконавця. При ексцесі за злочин, здійснення якого не охоплювалося наміром решти співучасників, кримінальну відповідальність несе тільки виконавець. Всі інші співучасники відповідають тільки за те діяння, вчинити яке спочатку до говаривались. В наведеному приклад всі співучасники нестимуть відповідальність за крадіжку, а що вчинив знищення майна шляхом підпалу відповідатиме ще і за це діяння.