§1. Виникнення права

Досліджуючи питання про історичне виникнення права, перш за все необхідно розрізняти два шляхи утворення права:

1) пов'язаний з діяльністю держави;

2) не пов'язаний з діяльністю держави.

Право виникає разом з державою, і це виявляється в:

— переродженні норм-звичаїв, властивих «догосударственным суспільствам», в норми звичайного права, що складається із звичаїв, що визнаються і охороняються державою і підтримуваних його примусовою силою;

— безпосередній правотворчості держави: виданні ним нормативно-правових актів (наприклад, Законів XII таблиць Стародавнього Рима), а також появі прецедентів (адміністративних і судових) рішень адміністративних і судових органів по конкретних юридичних справах, що стали зразками, якими обов'язково необхідно керуватися при рішенні подальших аналогічних справ.

Історія розпорядилася так, що формування права шляхом видання нормативних актів переважало в країнах континентальної Європи, а, наприклад, в Англії право складалося переважно на основі судових прецедентів.

Дослідження якнайдавніших юридичних пам'ятників таких, наприклад, як індійські Закони Ману, Кодекс законів царя Хаммурапі, Закони XII таблиць Стародавнього Рима, Російська Правда і ін. показують, що в них містяться і норми звичайного права, і судові прецеденти, і прямі законодавчі положення.

Право з'являється і незалежно від держави. На це указує, зокрема, факт появи в Європі в кінці Середньовіччя так званого «купецького права» одночасно з виникненням зовнішньої торгівлі. Негоціантам, що управляли потоками товарів і грошей, було недостатньо звичаїв, які регулювали феодальні відносини. Поступово купці ввели в оборот власне приватне право. Так виник договір між господарем судна і капітаном-продавцем, страхування від морських ризиків, типові умови продажу на ярмарку і в порту, вексель, інститут банкрутства і багато що інше.

§2. Поняття права

«Право» — поняття неоднозначне, оскільки відображає одне з надзвичайно складних суспільних явищ. Тому перш за все необхідно мати уявлення про те, що позначають слова «позитивне право», «об'єктивне право», «суб'єктивне право» і

«природне право».

Позитивне право — це право, витікаюче від держави, його

правотворчих органів, результат їх волевиявлення. Терміни «позитивне право» і «об'єктивне право» — синоніми, що означають систему норм, витікаючих від держави. Нерідко в юридичній літературі замість терміну «об'єктивне право» використовуються слова

«право в об'єктивному значенні».

Як об'єктивна реальність, позитивне право існує в законах і інших що визнаються державою джерелах (формах) права. Ці норми існують об'єктивно, тобто незалежно від якої-небудь конкретної особи — суб'єкта права, а також незалежно від того, знає або не знає про них цю особу. Саме тому дана система норм називається «об'єктивним правом». Від «об'єктивного права» слід відрізняти так зване «суб'єктивне право», тобто забезпечену законом і державою можливість поведінки, що належить суб'єкту права (якій-небудь конкретній особі). Наприклад, власник будинку має право їм володіти, користуватися, розпоряджатися, тобто він може в ньому жити, здати в наймання частину житлових приміщень, продати або обміняти його на що-небудь і т.д. Що стосується співвідношення «об'єктивного права» і «суб'єктивного права», то останнє виникає на основі норм «об'єктивного права» і їм передбачається. Наприклад, можливість особи займатися підприємницькою діяльністю закріплена Законом України

«Про підприємництво».

Термінологія юристів-практиків нерідко відрізняється від тієї

значення якої вони осягали на студентській лаві. В своїй професійній промові юристи-практики звичайно термін «об'єктивне право» скорочують, висловлюються просто і стисло: «право». У зв'язку з цим, наприклад, якщо вони говорять: «право України», «право Англії», то мають на увазі не що інше, як всі діючі юридичні норми даної держави, його об'єктивне право. Якщо вони говорять «цивільне право», «кримінальне право», то мають на увазі галузь права даної держави, а у разі використовування термінів «патентне право» або «вексельне право» мають на увазі інститут галузі права. Норми, витікаючі від держави, юристи називають «правовими нормами», «нормами права» або «юридичними норма мі». В багатьох державах, у тому числі в Україні, «об'єктивне право» — це головним чином писанное право, тобто право, норми якого закріплені в основному в законодавстві — в законах і підзаконних нормативно-правових актах. Тому нерідко юристи в цих державах терміни «законодавство» і «право» вживають в мові як синоніми.

Визначення позитивного (об'єктивного) права можна сформулювати таким чином: «Право — це загальний нормативний регулятор суспільних відносин, система формально-певних, загальнообов'язкових норм, які встановлені або санкціоновані державою, виражають його волю і є офіційним критерієм правомірного або протиправного по ведення».