§1. Поняття трудового договору, його види

Законодавство (ст. 21 Кодексу законів про працю України далі — КЗоТ) визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим їм органом або фізичною особою, по якій працівник зобов'язав виконувати роботу, визначену справжньою угодою, з підкоренням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений їм орган, або фізична особа зобов'язав виплачувати працівнику заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Трудовий договір є правовою формою реалізації громадянами права на працю, служить підставою виникнення і існування в часі трудового правовідношення.

Громадянин може бути стороною трудового договору не з моменту виникнення у нього фактичної здібності до праці, а з моменту, коли у нього з'являється здібність до систематичного, регламентованому нормами трудового права праці, тобто з появою трудової правосуб'єктності, яка зв'язується чинним законодавством з досягненням, за загальним правилом, шістнадцятилітнього віку. Обмеження трудової правосуб'єктності Допускається тільки судом у разі засудження до міри покарання у вигляді позбавлення права посідати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

Наймачем (працедавцем) в трудовому договорі є утворений в установленому порядку суб'єкт господарської діяльності незалежно від форми власності і виду господарської діяльності або фізична особа.

Зміст трудового договору представляють умови, що виробляються при його висновку. В науці трудового права вони діляться на два вигляд: безпосередні, — які виробляються сторонами в процесі укладення договору, і виробничі, — які передбачені в законодавстві і розповсюджуються на кожний укладений трудовий договір. Безпосередні умови, у свою чергу, також діляться на дві групи: необхідні (обов'язкові) і додаткові (факультативні).

Необходимые— це такі умови, без досягнення угоди по яких трудовий договір не може бути укладений. Додаткові — це такі умови, наявність або відсутність яких не впливає на сам факт укладення договору, вони можуть бути, а можуть і бути відсутній в змісті договору.

До необхідних умов трудового договору відносяться: місце роботи (підприємство, установа, організація), трудова функція працівника (спеціальність, кваліфікація, посада) і розмір оп лати праці.

Додатковими умовами трудового договору можуть бути угоди про випробування при прийомі на роботу, про поєднання професій, про режим роботи, про надання житла і ін., але вони, відповідно до ст. 9 КЗоТ, не повинні погіршувати положення працівника в порівнянні із законодавством України про працю.

Трудовий договір, як правило, повинен полягати у письмовій формі. Проте частіше за все трудовий договір полягає усно і оформляється наказом про прийом на роботу.

Законодавство передбачає обов'язкове дотримання письмової форми трудового договору при організованому наборі працівників, укладенні контракту, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі, в інших випадках, передбачених законодавством (наприклад, при прийомі на роботу надомників, агентів страховок, викладачів, що працюють на умовах почасової оплати праці).

Законодавство про працю передбачає, що трудовий до говір може бути укладений на невизначений термін, на певний термін, встановлений за погодженням сторін, і на час виконання певної роботи. Термін трудового договору має юридичні наслідки. Працівник, трудовий договір, що уклав, на певний термін або на час виконання певної роботи, може звільнитися за власним бажанням тільки за наявності поважних причин, а працівник, безстроковий трудовий договір, що уклав, — без пояснення причин.

Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗоТ терміновий трудовий договір полягає у випадках, якщо трудові відносини не можуть бути встановлений на невизначений термін з урахуванням характеру майбутньої роботи або умов її виконання або з урахуванням інтересів працівника і в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Різновидами договорів, укладених на час виконання певної роботи, є договоры про сезонну роботу і тимчасові трудові договоры.

Сезонними визнаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються круглий не рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, і які включені в переліки сезонних робіт.

Тимчасовими робітниками і службовцями визнаються робітники і службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), — до чотирьох місяців.