§6. Роль права в розвитку суспільних відносин в Україні

В системі соціальних нормативних регуляторів (норми моралі, релігійні норми, звичаї і т.п.) право виділяється особливою силою своєї здатності результативно впливати на регульовані їм суспільні відносини. Норми права розраховані на добровільне дотримання, проте на випадок невиконання їх вимог вони забезпечені можливістю застосування державного примушення до правопорушників. Здатність права бути дієвим, ефективним нормативним регулятором суспільних відносин — передумова його свідомого використовування для їх реформування, розвитку, коли цього вимагає соціальна справедливість.

Сьогодні перед Україною стоїть ряд економічних, політичних, екологічних і інших проблем, решенню яких, разом з дією таких істотних чинників, як наявність матеріально-технічних, фінансових ресурсів і проведення організаційних заходів, сприяє і належний рівень правового регулювання суспільних відносин у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Правова регламентація вносить в регульовані суспільні відносини елемент впорядкованості і стабільності. Наявність правопорядку в державі припускає, перш за все, охорону сприятливих, з погляду інтересів цивільного суспільства, мимовільно виникаючих і згодом своєчасно закріплюваних в законодавстві «правил гри» в діяльності людей. Наприклад, біржові відносини в Україні виникли до видання біржового законодавства. Разом з тим це припускає і свідомо-планомірний розвиток за допомогою правових засобів суспільних відносин, що вже склалися, в необхідному, прогресивному, соціально-корисному напрямі (наприклад, реформування судової системи і порядку судочинства).

Дія права на розвиток суспільних відносин в Україні виразилася, зокрема, в тому, що з кримінального кодексу були вилучені статті (комерційне посередництво, заняття приватнопідприємницькою діяльністю і т.д.), що не вписуються в регульовану ринкову економіку. Одночасно статус забороняються кримінальним законом придбали такі нові діяння як помилкове банкрутство, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами і т.д. Закони України, що з'явилися, про власність, підприємництво, іноземні інвестиції, банки і банківську діяльність, приватизацію майна державних підприємств, цінні папери і фондову біржу, порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті і ін. створюють умови для розвитку виробництва і комерційного обороту. Демократичність політичної системи України напряму пов'язана із законом, що регламентує діяльність об'єднань громадян. Словом, видання кожного нового закону (з моменту проголошення Декларації про державний суверенітет України їх вже прийнято більше 400) має безпосереднє відношення до складного, суперечливого процесу створення в Україні системи суспільних відносин, властивих економічно благополучним, демократично розвинутим, цивілізованим в усіх відношеннях країнам світової спільноти.

§7. Утворення держави Україна

Колишній Радянський Союз, згідно Конституції СРСР, був федерацією, проте фактично це була унітарна держава, до складу якої разом з іншими республіками-суб'єктами федерації входила і Україна. При розпаді СРСР Україна взяла участь в «параді суверенітетів». 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, проголосивши державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території, незалежність і рівноправність в зовнішніх стосунках.

В Декларації підкреслюється, що українська нація здійснила своє невід'ємне право на самовизначення: утворена національна держава, і які-небудь насильні дії проти нього з боку окремих осіб або їх об'єднань переслідується згідно із законом. В Декларації наголошується, що народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України здійснюється як безпосередньо, так і через народних депутатів, вибраних у Верховну Раду і місцеві Поради. Державна влада в Республіці здійснюється відповідно до принципу її розділення на законодавчу, старанну і судову. Україна має своє громадянство. Територія України в існуючих межах є недоторканною і не може бути змінений або використаний без її згоди. В Декларації вирішено питання про економічну самостійність держави як матеріальної основи суверенітету Республіки. Україна має право на свою частину в загальносоюзному багатстві; самостійно утворює банківську, цінову, фінансову, митну, податкову системи; формує державний бюджет, а при необхідності вводить свою грошову одиницю. В Декларації щодо питання екологічної безпеки вказано, що Республіка піклується про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, має право на відшкодування шкоди, заподіяної її екології діями союзних органів. Декларація гарантує всім національностям, які проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. Одночасно Республіка забезпечує національно-культурне відродження українського народу, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Зовнішня і внутрішня безпека України зв'язується з правом мати власні озброєні сили, внутрішні війська і органи державної безпеки. Україна має намір стати в майбутньому нейтральною державою. В міжнародних відносинах Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, визнає пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права по відношенню до норм внутрідержавного права.

Декларація з'явилася основою для підготовки і ухвалення нової Конституції, законів України, а також визначила позиції Республіки стосовно висновку міжнародних угод.

Принципи Декларації повинні були використовуватися при укладенні надалі нового Союзного договору, але в серпні 1991 р. в Москві був проголошений так званий Державний Комітет із Надзвичайного положення (ЦКЧП). В його діях убачалася загроза ще тільки що почав набирати силу процесу демократичного оновлення СРСР. У зв'язку з цим 24 серпня 1991 р. Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки була проголошена незалежність України і утворення самостійної держави Україна.

12 вересня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про правонаступництво України», відповідно до якого депутати Верховної Ради України продовжили виконання своїх функцій, продовжувала діяти Конституція УРСР і закони УРСР, якщо вони не суперечили тим законодавчим актам, які були прийняті після проголошення незалежності України. Органи державної влади, місцевого самоврядування, судів, прокуратури діяли до створення нових. Україна підтвердила міжнародні договори і зобов'язання. Державна межа Республіки залишилася незмінною.

Надалі на загальнодержавному референдумі 1 грудня 1991 р. народ України схвалив Акт проголошення незалежності України, в одному з пунктів якого наголошується: «Відтепер на території України діють виключно Конституція і за кони України».

1 грудня 1991 р. — той день, коли в Європі з'явилася нова держава—Україна. Першою країною, яка визнала Україну як незалежну, самостійну державу і висловила бажання встановити з нею в повному об'ємі дипломатичні відносини, була Республіка Польща. Серед західних країн першої Україну визнала Канада.

Подальший демократичний розвиток України ознаменувався ухваленням 1 листопаду 1992 р. Декларації прав національностей України, згідно якої Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права, обрання на початках рівноправності до органів державної влади всіх рівнів, право посідати посади. Дискримінація по національній ознаці забороняється і карається згідно із законом. У межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державного. Українська держава гарантує своїм громадянам право сповідати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, а також право утворювати свої культурні центри і т.п.

8 червня 1995 р. — ще одна знаменна дата. Укладення (підписання) Конституційного Договору між Верховною Радою України і Президентом України про основні початки організації і функціонування державної влади і місцевого саме управління в Україні на період до ухвалення нової Конституції України. В заключних положеннях цього документа було сказане про необхідність прискорення і успішного завершення конституційного процесу в Україні ухваленням нової Конституції України в строк не пізніше за один рік з дня підписання даного Конституційного Договору.

До моменту ухвалення нової Конституції України відбулося немало різного роду подій, що залишили свій слід в історичній пам'яті українського народу. У ряді цих подій вимагає уваги факт ухвалення України восени 1995 року в Раду Європи, що сприяло підвищенню її авторитету на міжнародній арені, свідчило про її визнання рівної серед рівних в Європі.

28 червня 1996 р. український парламент зумів подолати всі труднощі, пов'язані з роботою над Основним Законом, виразив свою історичну волю, прийнявши нову Конституцію України, відповідно до якої в даний час і відбувається поступальний розвиток української держави як держави суверенного, демократичного, соціального, правового.