§9. Шлюбно-сімейні відносини

Сім'я є основною ланкою суспільства і природного середовища, як наголошується в Конвенції про права дитини, яку Україна ратифікувала 27 лютого 1991 р. Тому стає ясним, скільки важливе значення надається належному регулюванню сімейно-шлюбних відносин нормами права, які в своїй сукупності складають окрему галузь законодавства — сімейне законодавство. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою, —отмечается в ст. 51 Конституції України. До основних джерел сімейного законодавства відносяться Сімейний Кодекс України (СЬК), Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Положення про порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми. Положення про опіку і опікування. Перелік видів заробітку (доходу), подлегающего обліку при численні аліментів і ін.

Всі громадяни України мають рівні права в сімейних відносинах. Проте важливо підкреслити, що правове регулювання шлюбних і сімейних відносин здійснюється тільки державою і лише брак, укладений в державних органах реєстрації запису актів цивільного стану (РАГС), визнається державою і породжує відповідні права і обов'язки між подружжям. Брак — це вільний союз чоловіка і жінки, створений з метою продовження роду і що породжує після його реєстрації взаємні права і обов'язки.

Для висновку браку необхідне дотримання обов'язкових умов:

— по-перше, ця взаємна згода осіб, вступаючих в брак;

— по-друге, необхідне досягнення шлюбного віку, який встановлюється для чоловіків в 18 років і в 17 років для жінок. У виняткових випадках шлюбний вік може бути понижений відповідними виконавськими комітетами Рад народних депутатів;

— по-третє, особи вступаючі в брак, повинні бути взаємно обізнаний про стан здоров'я один одного. Проте за діючим законодавством дана умова не є обов'язковою.

КоБС України також передбачає перешкоди до висновку браку. Не допускається висновок браку між особами, з яких хоча б одне вже полягає в іншому браку; між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повно рідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усыновителями і усиновленими; між особами, з яких хоча б одне визнане судом недієздатним. При недотриманні даних вимог, а також у випадку, якщо буде встановлено, що брак полягав без наміру створити сім'ю, в судовому порядку такий брак визнається недійсним.

Зареєстрований в органах РАГС брак породжує між суп ругами особисті і майнові права і обов'язки. До особистих відносяться права подружжя на вибір шлюбного прізвища, пошана один одного, громадянства, місцепроживання, професії, а також має рацію, пов'язані з вихованням дітей і дозволом інших питань сімейного життя. Більш численними є майнові права і обов'язки, які умовно можна підрозділити на три групи.

До першої групи відносяться права подружжя на вступ один з одним у все дозволені законом майнові операції (купівля-продаж, міна, дарування і т.п.), які, проте, не можуть обмежувати майнові права кожного з них або їх дітей.

До другої групи відносяться права і обов'язки подружжя по управлінню майном, що виявилося у сфері сім'ї (заробітна платня і інші доходи, предмети домашньої обстановки, засоби виробництва і предмети споживання і т.п.).

Майно подружжя підрозділяється на два вигляд: загальне (сумісне) і роздільне (індивідуальне).

До загальної (сумісної) власності подружжя відноситься все майно, яке нажите подружжям під час браку і на яке вони мають рівні права. При розділі такого майна частки подружжя визнаються рівними.

До роздільного (індивідуальному) відноситься майно, яке належало кожному з подружжя до вступу до браку або отримане ними під час браку в дар або по спадку, а також речі індивідуального користування (одяг, взуття і ін.). Проте, якщо роздільне майно під час браку істотно збільшилося в своїй цінності унаслідок трудових або грошових витрат іншого з подружжя або їх обох (наприклад, дерев'яний будинок був обкладений цеглиною і капітально відремонтований), то воно може бути визнано судом загальною сумісною власністю подружжя.

До третьої групи відносяться обов'язки подружжя по взаємному змісту (аліментуванню) один одного. Аліменти на користь одного з подружжя, є непрацездатним і потребуючого в матеріальній допомозі (до них відносяться дружини в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини або що знаходяться у відпустці по догляду за хворою дитиною до досягнення останнім 6 років), визначаються судом в -твердой грошовій сумі.

Слід зазначити, що між особами, які одружуються, згідно з Порядком укладення шлюбного контракту, затвердженого 16.06.1993 р. Кабінетом Міністрів України, може полягати шлюбний контракт, в якому передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно як придбане до браку, так і під час браку, на майно, отримане в дар або успадковуване, а також питання, пов'язані із змістом подружжя і т.п. В той же час умови шлюбного контракту не можуть погіршувати положення подружжя в порівнянні з чинним сімейним законодавством.

Велику групу відносин, регульованих сімейним законодавством, складають особисті ^і майнові відносини між батьками і дітьми. Юридичною підставою виникнення цих взаємних прав і обов'язків служить кровне походження дітей від певних осіб, засвідчене у встановленому законом порядку. Якщо батьки полягали в зареєстрованому браку, то вони і записуються батьками в органах РАГСа за заявою будь-якого з них. В тому ж випадку, коли батьки не полягають в браку, реєстрація дітей проводиться по їх сумісній згоді, а якщо таке відсутнє, то батьківство може бути встановлено в судовому порядку за наявності обставин. Передбачених законом.

До особистих прав і обов'язків батьків відносно своїх дітей відносяться: визначення особисто-правового статусу дітей (ім'я, прізвище, по батькові, громадянство і національність); представлення законних прав і інтересів своїх дітей; визначення місцепроживання своїх дітей і витребування їх від будь-якої особи, незаконно утримуючого чужих дітей; виховання і навчання дітей. Якщо батьки ухиляються від виконання своїх обов'язків або зло вживають своїми батьками правами, то вони в судовому порядку можуть бути позбавлений батьківських прав.

До майнових відносяться права батьків і дітей на майно, а також аліментні обов'язки. За загальним правилом, за життя батьки не мають вдачі на майно дітей, рівно як і діти не мають права на майно батьків. Батьки лише можуть управляти майном дітей в їх інтересах. В теж час, майно придбане в результаті сумісної праці членів сім'ї, згідно ст. 17 Закону України «Про власність», є їх загальною сумісною власністю, якщо інше не встановлене письмовою угодою між ними.

Батьки зобов'язані містити своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, потребуючих в матеріальній допомозі. При ухиленні від виконання даного обов'язку з батьків в судовому порядку стягаються аліменти. Кабінетом Міністрів України 26.02.1993 р. затверджено перелік видів заробітчанства (доходів), що підлягає обліку при стягненні аліментів. Діти також зобов'язані містити непрацездатних і потребуючих в допомозі батьків, а аліменти з них на користь батьків стягаються в твердій грошовій сумі, виходячи з матеріального і сімейного положення кожного з дітей і батьків.

За відсутності батьків або, якщо батьки із поважної причини не можуть містити дітей, то цей обов'язок може бути покладений на інших родичів (діда, бабцю, брата, сестру, вітчима, мачуху або осіб, постійно виховуючих дітей).

Сімейне законодавство достатньо повно регламентує також питання, пов'язані з усиновленням (удочерінням) неповнолітніх дітей дієздатними громадянами, не позбавленими батьківських прав. Усиновлення виникає з моменту ухвалення рішення виконавськими комітетами районних, міських і районних в містах Рад народних депутатів. З цього ж моменту усиновлені і усыновители прирівнюються в правах і обов'язках до кровних батьків і дітей.

Опіка і опікування є важливим інститутом сімейного законодавства і встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які залишилися без батьківського піклування, для захисту особистих і майнових прав, інтересів цих дітей, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки. Опіка встановлюється над неповнолітніми, що не досягли 14-ти літнього віку, і над громадянами, визнаними судом недієздатними, а опікування — над неповнолітніми у віці від 14-ти до 18-ти років, над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними, а також над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права. Опікуном або опікуном призначаються по їх згоді повнолітні необмежені в Дієздатності і не позбавлені батьківських прав громадяни, з числа осіб, близьких до підопічного. Опікуни заповнюють бракуючу Дієздатність підопічних і самостійно скоюють операції діють як їх законні представники. Опікуни над неповнолітніми або обмежено дієздатними дають згоду на здійснення тих операцій, які згідно із законом ці особи не можуть скоювати самостійно. При опікуванні над дієздатними особами опікуни сприяють їм при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків. Операції, важливі інтереси підопічних, що зачіпають життєво, можуть скоюватися тільки з дозволу органів опіки і опікування.

Нормативні акти і література, що рекомендується

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Житловий кодекс України.

4. Кодекс про брак і сім'ю України.

5. Закон України «Про власність» // Відомості. - 1991. - № 20.- Ст.249.

6. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» //Ведомості.-1991.-№38.-Ст. 508.

7. Закон України «Про господарські суспільства» // Відомості. -1991.- № 49. - Ст. 682.

8. Закон України «Про приватизацію державного житлового фон так» // Відомості. - 1992. - № 36. - Ст. 524.

9. Цивільне право України. Т. 1 / Під ред. А.А. Пушкіна, В.М. Самойленко. -X., 1996.

10. Цившьне право. 4.1 /За ред. О.А. Подопригори \ Д.В. БобровоТ.-К., 1996.

11. Суханов Е.А. Лекції про право власності. - М., 1991.

12. Довідник підприємця України по правових формах підприємницької діяльності. - До., 1993.

РОЗДІЛУ ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Трудове право регулює трудові і інші, тісно пов'язані з ними суспільні відносини. Трудове правоотношение— це відношення між працівником і власником підприємства, установи, організації, по якій працівник, включившися в трудовий колектив підприємства, зобов'язав виконувати певного роду роботу з підкоренням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язаний оплачувати його працю, створювати сприятливі умови для праці. З трудовими правовідносинами тісно зв'язані правовідносини по трудовлаштуванню, виробничому навчанню, підвищенню кваліфікації, нагляду і контролю за охороною праці, відшкодуванню збитку, заподіяного працівником власнику і власником працівнику, по державному соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню.