§7. Спадкові правовідносини

Спадкоємством називається перехід цивільних прав і обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших громадян або юридичних осіб (спадкоємцям). Спадкове правовідношення, тобто відношення, пов'язане з ухваленням спадку, врегульоване нормами права, виникає у разі смерті громадянина або визнання його померлим.

Цивільне законодавство передбачає, що спадкоємство може здійснюватися згідно із законом або по заповіту.

Спадкоємство згідно із законом може здійснюватися тільки тоді, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Заповіт — це письмове, нотаріально засвідчене розпорядження громадянина про перехід у разі його смерті що належить йому майна до вказаним в заповіті осіб.

Часом відкриття спадку визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим — день вступу в силу рішення суду про оголошення його померлим. В тих випадках коли громадянин зник при обставинах, що загрожували йому смертю або даючих підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, вдень смерті суд може визнати день передбачуваної загибелі цього громадянина.

Місцем відкриття спадку визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, то місце, де знаходиться майно або його основна частина.

Спадкодавцями як при спадкоємстві згідно із законом, так і по заповіту можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, але не юридичні особи. Спадкоємцями можуть бути громадяни, юридичні особи, а в деяких випадках і держава. Громадяни можуть виступати спадкоємцями як згідно із законом, так і по заповіту, а юридичні лица—только при здійсненні спадкоємства по заповіту. Не можуть бути спадкоємцями ні згідно із законом, ні по заповіту особи, які умисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців або вчинили замах на їх життя.

Спадком (спадковим майном, спадковою масою) є всі права і обов'язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадку, існування до торых не припиняються з його смертю.

При спадкоємстві згідно із законом спадкоємці підрозділяються на п'ять черг. Першими до спадкоємства закликаються в рівних частках спадкоємці першої черги, до яких відносяться діти, суп руги і батьки (усыновители) померлого. До них відносяться і діти, зачаті за життя спадкодавця і що народилися після його смерті, а також внуки і правнуки, якщо до часу відкриття спадку немає в живих того з батьків, який був би спадкоємцем. В тих випадках, коли спадкоємці першої черги відсутні або не приймають спадок, до спадкоємства закликаються в рівних частках спадкоємці другої очереди—родные брати і сестри померлого, а також дід і бабця померлого як з боку батька, так і з боку матері. Якщо немає спадкоємців другої черги, до спадкоємства закликаються спадкоємці третьої черги: рідні дядько і тітка спадкодавця. Якщо немає і їх, то в спадок можуть вступити спадкоємці четвертої черги - всі особи, які проживають із спадкодавцем однією сім'єю не менше п'ять років до відкриття спадку. За відсутності спадкоємців четвертої черги до спадкоємства закликаються спадкоємці п'ятої черги - всі інші родичі спадкодавця До шостого ступеня спорідненості включно. При цьому родичі найближчого ступеня виключають від права спадкоємства родичі подальшого ступеня спорідненості.

По заповіту спадкодавець може залишити все своє майно цій особі як фізичному, так і юридичному. Проте ця свобода заповітного розпорядження обмежена. Якщо заповідач повністю позбавляє спадки своїх непрацездатних або неповнолітніх дітей (у тому числі усиновлених), непрацездатного чоловіка, батьків (усыновителей) і утриманців, то вони успадковують, незалежно від змісту заповіту обов'язкову частку.

Для придбання спадку необхідно, щоб спадкоємець його прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадок:

— якщо він фактично вступив в управління або володіння всім або частиною спадкового майна;

— якщо він подав в нотаріальну контору по місцю відкриття спадку заяву про ухвалення спадку.

Такі дії повинно бути вчинений протягом 6 місяців з дня відкриття спадку. Не допускається ухвалення спадку під умовою або з обмовками.