§2. Поняття держави

Держава — складне явище і охопити одним поняттям всі його аспекти неможливо, тому дати достатньо повне уявлення про нього може тільки ряд визначень. В зв'язка з цей слід, в першу чергу, розрізняти поняття держави в широкому і вузькому значенні слова.

В широкому значенні держава — це всеосяжна, правова, суверенна, територіальна, політична організація суспільства, що має свій в розпорядженні спеціальний апарат влади, який забезпечує існування суспільства як єдиного цілого, його зовнішню і внутрішню безпеку (аж до застосування, примушення — силової дії). Іншими словами, держава — це форма організації суспільства, що виникає на певному етапі його історичного розвитку. Слова «країна», «вітчизна», «суспільство», «держава» є синонімами, якщо в них мається на увазі поняття держави в широкому значенні.

У вузькому значенні держава — це механізм управління суспільством у вигляді спеціального апарату суверенної влади (публічної, політичної), що розповсюджується на все населення країни і її територію, володіючої на цій території монополією на застосування примушення, оподаткування, видання нормативно-правових актів. Інакше кажучи, держава — це механізм здійснення публічно-політичної влади в суспільстві, механізм управління суспільством. Таке трактування держави по суті ототожнюється з поняттям державного апарату, системи його органів, що наділюють владними повноваженнями. Серед визначень поняття держави є і такі, які акцентують увагу на державі як провідному учаснику міжнародних відносин, суб'єкті міжнародного права, який характеризується наявністю у нього певної території, населення, влади (державної), яка розповсюджується на все населення даної держави і його територію. Основною якісною ознакою держави як суб'єкта міжнародного права є суверенітет. Тому не випадково 16 червень 1990 р., в період розпаду СРСР, прагнучи створення незалежної Української держави, Верховна Рада УРСР як самий найвищий представницький орган державної влади прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

§3. Основні ознаки держави

Різні визначення поняття держави завжди указують на ті або інші ознаки держави. Повноцінне освітлення цих ознак неможливе без згадки про державну (публічно-політичної влади). Державна влада — це влада одночасно публічна і політична. Публічної вона є тому що офіційно управляє справами всього суспільства і виступає від імені суспільства в цілому при рішенні питань, що відносяться до її компетенції. Політичної ж вона є тому що в особі державного апарату відокремлена від суспільства, відносно відособлена від нього. Відносно самостійне існування, положення в суспільстві і та сила, якої дана влада володіє, дозволяють їй дієво управляти соціально неоднорідним суспільством, тобто таким, де багато в чому відсутня єдність, збіг інтересів у різних шарів, груп і суспільностей людей. Відносини між ними складають сферу політики як такий. Пряме призначення влади полягає, перш за все, в регулюванні цих відносин, що і робить публічну владу політичної, при чому успіх в боротьбі неспівпадаючих багато в чому інтересів різних соціальних шарів, груп і суспільностей в соціально-неоднорідному суспільстві завжди на стороні того, хто володіє державною владою. Оволодіння цією владою дозволяє одній якій-небудь частині суспільства (більшої або меншої, або її представникам) не тільки управляти справами всього суспільства, забезпечувати його безпеку, існування як єдиного цілого, але і керувати ним переважно в своїх інтересах, що і додає публічній владі політичний характер. Саме тому вона завжди виступає як влада публічно-політична.

Державну владу не можна ототожнювати з самою державою, бо держава — це організація даної влади, тобто її пристрій, механізм її здійснення в особі певних органів: судових, контрольно-наглядових, військових і т.д. Сама ж по собі державна влада — це спосіб керівництва суспільством, для якого характерна опора на спеціальний апарат примушення. З цього виходить, що основою дієвості державної влади є авторитет сили, а не сила авторитету. Проте сказане зовсім не означає, що державна влада — це сила, яка не прагне того, щоб бути авторитетною. Не випадково, наприклад, в демократичних державах проводяться відповідні соціологічні дослідження, вивчається громадська думка з приводу тих або інших державних рішень, що відбулися або планованих. До того ж ефективність рішення багатьох внутрідержавних, міжнародних проблем, як показує історія, не завжди знаходиться залежно від так званих «силових рішень» держави (держав).

Для всякої держави характерний наявність державної влади, суверенної, що є. Державний суверенітет, який необхідно відрізняти від національного або народного суверенітету, припускає верховенство державної влади усередині країни, її незалежність від якої-небудь іноземної влади. Суверенітет, що розглядається як порівняльна властивість державної влади (і держави як її організації), указує на її положення серед тих властей, які мають місце в суспільстві церковній, батьківській, корпоративної і т.д. Державна влада існує відособлено від вказаних властей і має верховенство по відношенню до них у сфері державних справ. Крім того, будь-яка держава повинна визнавати такий порядок речей в системі відношенні властей усередині держави і не втручатися в його внутрішні справи, а також зважати на нього як з рівноправним, самостійним, незалежним суб'єктом міждержавних відносин. Пошана суверенітету держави (незалежно від величини його території, кількості населення і т.д.) — принцип міжнародного права і міжнародних відносин, який, зокрема, закріплений в Статуті ООН. Таким чином, вищесказане про суверенітет звертає увагу на те, що в цілому суверенітет має внутрішню і зовнішню сторони.

Вивчення держави показує, що його можна розглядати як організацію влади, яка є всеосяжною. Тільки державна влада розповсюджується на всіх осіб (фізичних, юридичних), які знаходяться на території держави. Якщо суверенітет розуміти як властивість державної влади, яка указує на її силу, то всеосяжність — ця властивість державної влади, що вказує на масштаб її дії в суспільстві. Більш широке розуміння «всеосяжності» як ознаки держави припускає вказівку на те, що держава — це організація суспільства в єдине ціле через інститут «громадянства» (підданства), тобто держава — це всеосяжна організація суспільства.

Держава є організацією влади, яка володарює на строго певній території, тобто обмеженої частини поверхні планети (суші, морити, повітряного простору). Територія держави може мислитися як матеріальна основа його існування.

Існування держав невіддільно і від наявності відповідного населення країни (народонаселення, державного народу). Не випадково ж широко поширено розуміння держави як суспільства, організованого державою, тобто особливим способом організованого суспільства. Люди, народ, населення країни — соціальна основа держави. Народ, що населяє територію держави, є суб'єктом і об'єктом державної влади.

Держава об'єднує людей (населення країни) в єдине ціле, а приналежність їх до даної держави відображається поняттям «громадянство» (підданство). Громадянство (підданство) — це стійкий правовий зв'язок особи з даною державою, що виражається в їх взаємних правах і обов'язках

Державі властиво об'єднання людей по територіальній ознаці в один територіальний колектив (громадяни держави, населення країни) і одночасне розділення в його меті оптимізації управління на менші територіальні колективи (населення областей, районів і т.п.).

Державі властиво наявність апарату управління, особливого розряду осіб, професіоналів по управлінню. В державі завжди є керівники і керовані. До органів управління відносяться уряд, різні міністерства, державні комітети і т.п. При описі держави властиво звертати увагу на властивий йому так званий апарат примушення, тобто загони озброєних, спеціально навчених людей, примусові установи. Вони є силовою основою дієвості державної влади. До числа «силових відомств» держави в першу чергу відносяться озброєні сили, органи охорони суспільного порядку, органи державної безпеки, каральні (пенітенціарні) установи. Державі належить монопольне право застосовувати примушення на своїй території.

Тільки держава має право видавати нормативно-правові акти (закони, ухвали, укази і т.д.), обов'язкові для загального виконання. Нормативно-правові акти закріплюють правові (юридичні норми), в яких виражена загальнообов'язкова державна воля. Юридичні норми розраховані на добро вільне їх дотримання. При необхідності проведення їх в життя забезпечують спеціальні юридичні органи: податкові органи, прокуратури, міліції і ін. Фінансову основу діяльності держави утворюють, в першу чергу, податки. Оподаткування є монопольним правом держави. Інші надходження до бюджету (казну держави) дають позики (зовнішні і внутрішні), доходи від діяльності державних підприємств, різні збори (судові, митні) і т.д.