§8. Функції держави

Функції держави — це напрями (сторони) його діяльності.

Розрізняють функції внутрішні і зовнішні.

Внутрішні (основні) функції:

1) забезпечення народовладдя через діючу в політичній сфері систему політичних інститутів, установ, державних органів, тобто через представницькі органи, вибирані народом і уповноважені від імені народу здійснювати державну владу в країні (наприклад. Верховна Рада України); органи місцевого самоврядування (наприклад, обласні, районні і інші Ради народних депутатів; державні органи місцевого самоврядування; будинкові, вуличні, квартальні і інші комітети органи територіального суспільного самоврядування); референдуми (загальнодержавні, місцеві);

2) економічна (економіка розвивається на основі саморегулювання; втручання в неї держави обмежено і зводиться до вироблення економічної політики, управлінню підприємствами і організаціями, що відносяться до державної власності, встановлення правових основ ринку, цінової політики, регулюванню зовнішніх економічних відносин; в періоди економічних криз, на перехідних етапах втручання держави в економіку збільшується);

3) соціальна (зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом фінансової, матеріальної, програмної і іншої підтримки потребуючих в соціальному захисті: інвалідів, безробітних, біженців, багатодітних сімей і т.д.);

4) екологічна (забезпечення екологічної безпеки громадян);

5) оподаткування (для формування бюджету держави);

6) охорони і захисти прав і свобод громадян (виконання даної функції зв'язано, перш за все, з діяльністю органів правосуддя, прокуратури і внутрішніх справ);

7) культурно-виховна (організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки і культури).

Зовнішні (основні) функції:

1) інтеграція національної економіки в світову, при потяг і підтримка іноземних інвестицій (сучасний мир характеризується економічною взаємозалежністю держав;

склався світовий розподіл праці; притока іноземних інвестицій — джерело розвитку вітчизняної економіки);

2) оборони (витікає з призначення Озброєних Сил України виключно для захисту незалежності, територіальної цілісності держави і виконання міжнародних зобов'язань);

3) підтримка світового порядку (співпраця з іншими державами в області боротьби з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом; діяльність по збереженню миру, роззброєнню, ліквідації ядерної зброї);

4) співпраці з іншими державами в рішенні глобальних проблем сучасності (тільки сумісні зусилля можуть привести до переміщень в рішенні проблем, що стоять перед світовою спільнотою: екологічної, сировинної, енергетичної, демографічної і ін.).

§9. Поняття і ознаки правової держави

Правова государство—это держава, в якій організація і діяльність державної влади в її взаємостосунках з індивідами і їх об'єднаннями заснована на праві і відповідає йому.

Основні ознаки правової держави:

1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її розділення на законодавчу, старанну і судову. Щоб не допустити зосередження всієї повноти державної влади в одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальним шаром, що закономірно веде до «страхітливого деспотизму» (Ш. Монтеськье).

2. Наявність Конституційного Суду — гаранта стабільності конституційного ладу, органу, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої і старанної влади.

3. Верховенство закону, що означає: жоден орган, окрім вищого представницького (законодавчого), не має права відміняти або змінювати прийнятий їм закон. Всі інші нормативні акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У разі суперечності пріоритет належить закону. Самі ж закони, які можуть бути використаний як форма легалізації свавілля (прямої протилежності права), повинні відповідати праву, принципам Конституційного ладу. Закон не є просто продуктом держави, «наказом», зміст якого визначається волею держави. Не буває законів, позбавлених державної волі, але не повинне бути і законів, що не мають правового змісту (неправових законів).

4. Зв'язаність законом в рівній мірі як держави в особі його органів, посадовців, так і громадян і їх об'єднанні. Держава, що видала закон, не може саме його порушити, що протистоїть можливим проявам свавілля, свавілля, все дозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

5. Взаємна відповідальність держави і особи: особа відповідальна перед державою, але і держава не вільно від відповідальності перед особою за невиконання узятих на себе зобов'язань і за порушення норм людини і громадянина.

6. Реальність закріплених в законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їх реалізації, можливістю їх захисту найефективнішим способом — в судовому порядку.

7. Реальність і дієвість контролю і нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довір'я людей державним структурам, обіг в них для дозволу суто юридичних суперечок, а не, наприклад, в газетах на радіо і телебачення.

8. Правова культура громадян, знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, протистояче «правовому нігілізму» (віра в право сили і невіру через право).

Розділ 2. Теорія права (основні поняття)