§1. Правові основи охорони навколишнього природного середовища

Природокористування - процес взаємодії людини з природним середовищем, здійснюваний за допомогою тих або інших способів включення природних об'єктів в сферу життєдіяльності людини з метою задоволення багатоманітних людських потреб.

Відповідно до типу або рівня економічного і демографічного розвитку виділяють наступні типи природокористування: привласнююче, продуктивне, інноваційне, інформаційно-конструктивістське (ноосферное).

Форми взаємодії людини і природи: споживання при рідних об'єктів людиною для задоволення тілесних потреб організму (економічна); споживання і зміна існуючих і створення нових об'єктів і комплексів для задоволення естетичних потреб людини (этико-культурна); духовне співіснування і проникнення в єство оточуючої природи ний середовища, її перетворення духом (духовна); охорона навколишнього природного середовища, головна мета якої - збереження людини як вигляду і його природного середовища незаселеного (эколого-охоронна).

Термін «Екологія» введений німецьким біологом Ернстом Геккелем в 1866 році в монографії «Загальна морфологія організму». («Ач логия - наука, що вивчає взаємодію біологічних організмів з навколишнім природним середовищем»). В перекладі з грецького екологія «oikos» - будинок, житло, місцеперебування і «logos» - слово, значення (в сучасному значенні - наука, знання), тобто наука про будинок.

Серед функцій держави можна виділити природоохоронну (або средозаoитную). Це діяльність, направлена на розподіл природних ресурсів, що знаходяться у власності держави. А також діяльність, направлена на забезпечення раціонального використовування природних ресурсів з метою попередження погіршення їх якості і виснаження, охорону навколишнього середовища від деградації, охорону екологічних прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, а також забезпечення сучасною (соціальним) державою соціально орієнтованого напряму використовування природних ресурсів всіх видів власності, у тому числі, шляхом владного встановлення єдиних екологічних обмежень і обтяженні природокористування.

Екологічне право - самостійна (або комплексна) галузь права, об'єднуюча сукупність еколого-правових норм, регулюючих суспільні екологічні відносини з метою ох рани життя і здоров'я громадян, захисту їх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості окружающей- природного середовища на користь справжнього і майбутнього поколінь людей.

Функції екологічного права - це основні напрями дії еколого-правових норм на волю і поведінку суб'єктів екологічних відносин. Вони підрозділяються на загальноправові і спеціальні.

До загальноправових функцій відносяться: регулятивна; виховна; превентивна; охоронна.

До спеціальних (або галузевим) можна віднести природоохоронну і антропоохранную.

Предмет екологічного права - суспільні екологічні відносини в області природокористування, охорони оточую щів природного середовища і забезпечення екологічної безпеки громадян і держави, що складаються на основі множинності форм і соціального характеру природокористування, державного регулювання якості навколишнього природного середовища і природних екологічних прав і свобод громадян.

Метод екологічного права - сукупність прийомів, способів і засобів дії на суспільні відносини в області природокористування, охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки, екологічних прав і свобод громадян. Загальноправові методи імперативний і диспозитивний, дозволи, санкціонування, узгодження, обмеження, стимулювання, попередження, профілактика, рекомендація, заборона і т.д. Спеціальні методи екологічного права: ініціативи, эколого-експертні оцінки, эколого-соціальні обтяження і т.д.