10°О розчином йодиду калію; 5 — бутель з повітрям; 9 — напірний циліндр з 26%

розчином хлориду натрію; 10 — гвинтові затискачі; // — реометр; 12 — гумова

трубка для під'єднання мікропоглиначів Реберга.

67

усю уїлаїшьку ішш.ісии, уиридивж чу)—ои лв, іі[лліуі.лаило и\>\і пл

чистого повітря з бутля і вміст поглиначів відтитровують за допо- могою мікробюретки Шилова під струменем чистого повітря. Кіль- кість НС1, витрачена на титрування Ва(ОН)₂ в обох мікропоглина- чах, становить титр апарата. Він не повинен відрізнятися більш ніж на 0,02-0,03 мл від визначеного раніше вихідного титру бариту. Іна- кше апарат потрібно ще раз продути чистим повітрям.

На останньому етапі визначають титр проби аналогічно до ви- значення титру апарата, для чого замість бутля з чистим повітрям приєднують бутель з досліджуваним повітрям і продувають ним апарат для видалення чистого повітря, яке залишилося після визна- чення титру апарата. Потім до апарата приєднують два послідовно з'єднані мікропоглиначі Реберга з баритом і фенолфталеїном та про- пускають досліджуване повітря. Титруванням вмісту мікропоглина- чів визначають титр проби.

Вміст СО (мг/м³) обчислюють за формулою

_{х =} 0,28(4 -Л₂)-10⁶ V '

деЛ, — титр апарата, мл; А₂ — титр проби, мл; V — об'єм досліджува- ного повітря, приведений до нормальних умов, мл; 0,28 — кількість СО, еквівалентна 1 мл 0,02 н.розчину НС1, мг; 10⁶ — коефіцієнт перерахунку мл на м\

68

У всі пробірки проби і шкали додають по 0,5 мл розчину 0,1 н. НС1 і 0,5 мл 10% розчину ВаСІ,. Через 5-10 хв порівнюють ступінь помутніння досліджуваних розчіїнів зі шкалою на чорному тлі. Кон- трольна проба повинна бути прозорою. ..

Концентрацію 30₂ (мг/м³) обчислюють за формулою

_х=(Л±а₂)в_іт

сУ де а_І і а₂ — кількість 50₂, знайдена в досліджуваному об'ємі погли- нального розчину в обидвох поглиначах, мг; в — об'єм поглиналь- ного розчину у поглиначі, мл; с — об'єм поглинального розчину, взятий для аналізу, мл; V — об'єм повітря, пропущений через погли- нач і приведений до нормальних умов, л; 1000 — коефіцієнт пере- творення мг/л на мг/м³.

Визначення оксидів азоту. Оксиди азоту являють собою суміш різних оксидів, серед яких переважають оксид (N0) і діоксид (N0.,). Вони присутні в атмосферному повітрі через наявність головним чином відпрацьованих газів автотранспорту і беруть участь в утво- ренні фотохімічного смогу. У відносно невеликих кількостях* 1\Ю₂ послаблює дихальні функції, призводить до підвищення респіратор- ної захворюваності у дітей і появі метгемоглобіну у крові.

Максимально разова і середньодобова гранично допустимі кон- центрації діоксиду азоту в атмосферному повітрі і повітрі житло- вих і громадських приміщень становлять 0,085 мг/м³.

У більш високих концентраціях при довготривалій дії в умовах виробництва оксиди азоту подразнюють легені та дихальні шляхи, сприяють виникненню хронічних запальних процесів у них. Окрім того, під їх впливом у крові утворюються нітрати і нітрити, які викликають розширення судин і знижують кров'яний тиск, перетво- рюють оксигемоглобін на метгемоглобін. Гостре отруєння N0, суп- роводиться кашлем, нежитем, слинотечею, болем голови, відчуттям не- спроможності зробити глибокий вдих. Далі стан потерпілого погір- шується, виникають відчуття страху і вираженої слабості, кашель з харкотинням, блювання, задишка, тахікардія, запаморочення, непри- томність, токсичний набряк легенів.

Кількісне визначення оксидів азоту проводиться колориметрич- ним методом за реакцією Грисса —Ілосвая.

Проби повітря відбирають вакуумним методом у газові піпетки місткістю 500 мл, у які попередньо наливають 4 мл 0,1 н. розчину їдкого натру. У місці відбору проби відкривають затискач на 1 хв і знову закривають. Змочують розчином стінки піпетки і витриму- ють їх упродовж 8 год, періодично збовтуючи.

При наявності у повітрі оксидів азоту останні взаємодіють з лугом і утворюють рівну суміш нітритів і нітратів за рівнянням

2Ш₂ + 2\^таОН = КаК^т0₂ + Ма\Ю₃ + Н₂0.

Пробу у кількості 3 мл переливають із піпетки у колориметрич- ну пробірку і одночасно готують стандартну шкалу, наливаючи у

декілька колориметричних пробірок різну кількість стандартного розчину натрію нітриту (0,1; 0,2; 0,3; 0,4 мл і т. д.), 1 мл якого відповідає 0,0001 мг оксидів азоту, та доводячи її до 3 мл поглиналь- ним розчином.

У всі пробірки проби і шкали додають по 0,5 мл реактиву Грис- са-Ілосвая (суміш сульфанілової кислоти і а-нафтиламіну в оцто- вій кислоті), збовтують і через ЗО хв порівнюють інтенсивність за- барвлення проби зі шкалою (найліпше фотоколориметричним ме- тодом, порівнюючи оптичну щільність проби з оптичними щільно- стями стандартної шкали за калібрувальним графіком).

Концентрацію оксидів азоту (мг/м³) обчислюють за формулою

Х = —1,17-10⁶, сУ

де а — кількість Ж)₂, знайдена в досліджуваному об'ємі поглиналь- ного розчину за шкалою, мг; в — загальна кількість проби, мл; с — кількість проби, взята для аналізу, мл; V —- об'єм відібраного повіт- ря, приведений до нормальних умов; 1,17 — коефіцієнт перерахун- ку К0₂ на ^О.; 10⁶ — коефіцієнт перерахунку мл на м³.

Визначення фотооксидантів. Фотооксиданти, які володіють ви- раженими окислювальними властивостями, утворюються в атмос- ферному повітрі внаслідок складних перетворень у суміші оксидів азоту і вуглеводнів автомобільних викидів під дією ультрафіолето- вих променів. До фотооксидантів належать озон, органічні перекиси, оксиди азоту, вільні радикали. Гранично допустима концентрація суми не визначена.

Фотооксиданти подразнюють слизові оболонки очей і дихаль- них шляхів, призводять до загострення захворювань дихальної си- стеми, зокрема бронхіальної астми, знижують працездатність.

Метод визначення фотооксидантів ґрунтується на тому, що вони в сірчанокислому середовищі окислюють іони двовалентного залі- за (Ре²~) у тривалентні (Ре³~), які утворюють з роданідом амонію забарвлені у червоний колір роданідові комплекси.

Досліджуване повітря просмоктують ЗО хв зі швидкістю 1 л/хв через 10 мл поглинального розчину, який готується з 0,1 г солі Мо- ра [Ре50₄(КН₄)₂5Су6Н₂0], 1 мл 6 н. розчину Н₂30₄ та 100 мл ди- стильованої води. Після додавання до 9,5 мл поглинального розчи- ну 2 мл 50 % розчину роданіду амонію у кюветі на 10 мм вимірю- ють оптичну щільність фотоелектроколориметром із синім світло- фільтром проти контрольної проби, яку готують додаванням 2 мл розчину роданіду амонію до 9,5 мл поглинального розчину, через який не просмоктувалось досліджуване повітря. За оптичною щільні- стю на калібрувальному графіку визначають концентрацію оксидан- тів (у мікрограмах) у пробі в перерахунку на озон. Для приготуван- ня калібрувального графіка у декілька пробірок наливають 0,0; 0,1; 0,2; 0,4; 0,8 мл стандартного розчину залізоамонійного галуну [КН₄Ре(50₄)₂-12Н₂0] у сірчаній кислоті, що відповідає 0,0; 0,5; 1,0; 2,0; 4,0 мкг оксидантів у перерахунку на озон, і доводять до 10 мл

70

71

поглинальним розчином. До 9,5 мл кожного стандартного розчину додають по 2 мл роданистого амонію і вимірюють оптичну щільність так само, як і в пробі.

Методи визначення інших хімічних домішок, зокрема пилу, у по- вітрі висвітлені в розділі 4.

Гігієнічна оцінка забруднення повітря. Результати досліджень фактичного вмісту хімічних домішок у повітрі є основою для гігі- єнічної оцінки ступеня забруднення повітряного середовища, ха- рактеристики його динаміки й обґрунтування заходів, спрямованих на оздоровлення повітряного басейну, а також для оцінки ефектив- ності вжитих заходів.

У разі присутності у повітрі однієї домішки оцінка його забруд- нення проводиться за кратністю перевищення визначеною з ураху- ванням часу усереднення фактичною максимально разовою або се- редньодобовою концентрацією речовини її відповідної гранично до- пустимої концентрації (табл. 20) або, за відсутності такої, орієнтов- ного безпечного рівня дії (ОБРД). Гранично допустима концен- трація речовини-забруднювача в атмосферному повітрі — це мак- симальна концентрація, при дії якої упродовж усього життя люди- ни не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність людини, не погіршуються її самопочуття та санітарно-побутові умо- ви життя. Орієнтовний безпечний рівень дії — це максимальна концентрація речовини-забруднювача, яка визнається орієнтовно без-

Таблиця 20 ГДК шкідливих речовин у атмосферному повітрі населених пунктів

(ДСП 201-97)*

	гдк,	чг/м3	Ктас
Речовини	максимально	середньо-	небезпеки
	разова	добова
Діоксид азоту	0,085	0,04	II
Оксид азоту	0,4	0,06	III
Сірчистий ангідрид	0,5	0,05	III
Аміак	0,2	0,04	IV
Бенз(а)пірен	—	0,1 мкг/100м3	І
Бензин	5	1,5	IV
Оксид вуглецю	5,0	3,0	IV
Озон	0,16	0,03	І
Пил нетоксичний, що містить
двоокис кремнію, %:
понад 70 (дінас)	0,15	0,05	III
20 — 70 (шамот, цемент)	0,3	0,1	III
нижче 20 (доломіт)	0,5	0,15	III
Ртуть	-	0,0003	І
Сажа (кіптява)	0,15	0,05	III
Свинець та його сполуки	0,001	0,0003	І
Сірководень	0,008	-	II
Сірковуглець	0,03	0,005	II
Хлор	0,1	0,03	II

* Усього пронормовано 509 речовин.

печною при впливі на людину та приймається як тимчасовий гігі- єнічний норматив (до розробки і затвердження ГДК).

У разі присутності у повітрі суміші речовин (за "Державними санітарними правилами охорони атмосферного повітря населених пунктів від забруднення хімічними і біологічними речовинами" (ДСП 201 —97)) оцінку забруднення проводять за кратністю перевищення сумарним показником забруднення цією сумішшю (ІПЗ) її гранично допустимого забруднення (ГДЗ). Сумарний показник забруднення обчислюють за формулою

УПЗ = ^с~і + % + ... + ^ 100%,

^ ГДК_ХК_Х ГДК₂-К₂ ГДК„-К„

де с,, с₂, ..., с_п — фактичні концентрації речовин, що входять до складу суміші, мг/м³; ГДК_у,ГДК₂, ...,ГДК_п — відповідні значення ГДК (або ОБРД) речовин, що входять до складу суміші, мг/м³, за табл. 20; К_іГ К₂, ..., К_п — коефіцієнти, які враховують клас небезпеки певної речо- вини (за табл. 20 речовини поділяються на чотири класи: І — над- звичайно небезпечні, Х=0,8; II — дуже небезпечні, К=0,9; III — по- мірно небезпечні, К=1,0; IV — малонебезпечні, К=1,1). Гранично до- пустиме забруднення — відносний інтегральний критерій оцінки забруднення повітря, який визначає інтенсивність та характер ком- бінованого^ впливу всієї сукупності присутніх у ньому шкідливих домішок. Його обчислюють для кожного випадку за формулою

ГДЗ = К ■ 100%,

де К_к — коефіцієнт комбінованої дії, який віддзеркалює характер біологічної дії одночасно присутніх в атмосферному повітрі речо- вин-забруднювачів, визначається експериментально і затверджуєть- ся у встановленому порядку (за ДСП 201 — 97 затверджені К_к для 58 сумішей речовин у повітрі).

При комбінованій дії на організм сумішей шкідливих речовин може спостерігатися ефект сумації (адитивна дія), який дорівнює сумі ефектів кожної речовини при ізольованому впливі, ефект по- силення (синергізм або потенціювання), який перевищує суму ефек- тів ізольованої дії кожної речовини, ефект послаблення (антаго- нізм), який є меншим від суми ефектів ізольованої дії кожної речо- вини, та незалежна дія. При ефекті сумації, найбільш поширеному при комбінованій дії речовин односпрямованої дії, К_у <1, при поси- ленні /С_кд<0,8, при послабленні та незалежній дії К_кі<Г,5 —2,5.

Оцінка забруднення повітря передбачає визначення рівня забруд- нення (допустимий, недопустимий) та ступеня небезпеки (безпеч- ний, малонебезпечний, помірно небезпечний, небезпечний, дуже не- безпечний) відповідно до табл. 21.

Якщо при оцінці забруднення сумішшю речовин виявляється пе- ревищення значення ГДЗ, повинні визначатись провідні компоненти — ті речовини в суміші, індивідуальні концентрації яких перевищу- ють допустимі рівні.

72

73

Таблиця 21

кількісні показники оцінки забруднення атмосферного повітря

Рівень забруднення

Ступінь небезпеки

Кратність перевищення ГДК (ГДЗ)

Відсоток випадків перевищення ГДК (ГДЗ)

Допустимий Безпечний <1 0

/Недопустимий Малонебезпечний >1— 2 >0 —4

Недопустимий Помірно небезпечний >2 —4,4 >4 —10

Недопустимий Небезпечний >4,4 —8 >10 —25

Недопустимий Дуже небезпечний >8 >25