З люмінесцентними лампами

Характеристика світильників	Захисний к\-т	н	аіімеиша висота підвісу (м)
	світильників, трал	прн	кількості ламп у світильнику
		4	і менше І понад 4
Світильники прямого світла з	15-25		4 4,5
дифузними відбивачами	25-40		3 3,5
Світильники розсіяного світла
прн коефіцієнті пропускання			>
розсіювачів:	Понад 40		Не обмежується
менше 55%	-		2,6 3,2
від 55 до 80%	-		3,5 4,0

Найліпші умови освітлення створюються при співвідношенні від- далі між світильниками / і висотою їх над досліджуваною поверх- нею Н, наведених у табл. 36.

Таблиця 36 ■^и Оптимальні співвідношення віддалі між світильниками

(/, «)

і висоти їх над досліджуваною поверхнею (//н)

Тип світильника

не обмежується

Висота підвісу світильників над рівнем підлоги для обмеження ефекту засліплення повинна відповідати значенням, наведеним у табл. 34 і 35.

Т а 6 л її ц я 34

Найменша висота підвісу, м

Найменша висота підвісу над підлогою світильників загального освітлення з лампами розжарювання

при лампах понад 200 Вт

при лампах 200 Вт і менше

Характеристика світильників

Світильники з дифузними відбивачами без розсіювачів:

при захисному куті 10-30°

понад 30°

Світильники з дифузними відбивачами або

без них, обладнані розсіювачами:

З

2,5

при коефіцієнті пропускання 80% у зоні 0 — 90°, при коефіцієнті пропускання до 55% у зоні 60-90° при коефіцієнті пропускання до 55% у зоні 0-90°

2,5 4

Світильники з дзеркальними відбивачами: глибокого випромінювання широкого випромінювання

Відкриті лампи з колбою із матового скла

"Універсаль" без затінювача або з матовим затінювачем 1,8-2,5

"Люцетта" прямого світла 1,6-1,8

"Люцетта" суцільного скла 1,4-1,6

Кільцьові світильники 1,5-1,7

Глпбоковипромінювач 1,2-1,4

Куля молочного скла 2,3^_3,2

Світильники ШОД з люмінесцентними лампами 1,3

11 р и м і т к а. Перша цифра — оптимальне співвідношення, друга — допустиме.

2.5. Дослідження впливу освітлення на зорові функції

Зорові функції значною мірою залежать від умов освітлення. Ди- наміка їх змін за різних кількісних і якісних характеристик освіт- лення є важливим критерієм гігієнічної оцінки освітлення примі- щень. Водночас дослідження зорових функцій є основою для роз- робки гігієнічних норм освітлення, які передбачають створення оп- тимальних умов для роботи очей, забезпечують їх максимальну пра- цездатність і запобігають розвиткові зорової втоми.

Недостатнє, надмірне або нераціональне освітлення призводить до зниження гостроти центрального і периферичного зору, функції кольорового розрізнення, погіршення акомодації та адаптації ока і, як наслідок, виникнення зорової втоми. Розвиток зорової втоми особ- ливо небезпечний в дитячому віці, оскільки стає причиною коротко- зорості.

Гостроту зору (гостроту розрізнення) — здатність ока розрізня- ти найменші деталі об'єкта, що характеризується найменшим кутом,

100

101

1

під яким дві суміжні точки сприймаються як окремі, — переважно досліджують за допомогою таблиці Головіна-Сивцева. Таблиця склада- ється з двох частин: у лівій — літери НКИБ МШЬІ.у правій — кільця Ландольта в чотирьох позиціях. Букви і кільця розташовані у довільному порядку в 12 рядків, кожний з яких містить знаки одного розміру. Розміри їх (згори вниз) відповідають гостроті зору 0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,6; 0,7; 0,8; 0,9; 1,0; 1,5; 2,0, яку обчислюють за формулою У=й/В, де (і — відстань, з якої проводять досліджен- ня; .О — відстань, з якої знак розрізняється обстежуваним з нор- мальною гостротою зору, що дорівнює 1,0. Зліва від кожного рядка зазначена гострота зору, справа — відстань у метрах, з якої даний рядок сприймається при нормальній гостроті зору. Таблиця призна- чена для дослідження з відстані 5 м. Гострота зору визначається для кожного ока окремо. Останній рядок, який обстежуваний зміг прочи- тати, є показником гостроти зору.

Для дослідження гостроти зору можуть також використовува- тись таблиці з зображенням цифр, силуетних картинок або спеці- альних фігур і різноманітні переносні прилади з тест-об'єктами.

Зі збільшенням освітленості до 100-150 лк гострота розрізнення швидко зростає, при подальшому збільшенні освітленості ЇЇ ріст уповільнюється.

Колірний зір або сприйняття кольорів, яке характеризує здатність людини розрізняти колір видимих об'єктів і має велике значення при роботі з пофарбованими об'єктами і фоном, досліджується піг- ментними та спектральними методами. До перших належать дослід- ження за допомогою різноколірних таблиць, зокрема поширених по- ліхроматичних таблиць Рабкіна, і тест-об'єктів, до других — дослід- ження з використанням аномалоскопів.

У таблицях Рабкіна серед фонових кружечків одного кольору при- сутні кружечки однакової яскравості, але іншого колірного тону, що утворюють якусь цифру або фігуру, яка легко розрізняється людьми з нормальним зором. Суть аномалоскопічних досліджень полягає у порівнянні кольору двоколірних тестових полів, одне з яких освітлю- ється монохроматичним жовтим кольором, а друге, що освітлюється червоним та зеленим, може міняти колір від чисто-червоного до чи- сто-зеленого. Обстежуваний повинен дібрати шляхом оптичного по- єднання червоного та зеленого жовтий колір, який відповідає кон- трольному. Нормальний колірний зір дає змогу правильно підібрати кольорову пару змішуванням червоного та зеленого. За допомогою цього методу визначають поріг або гостроту колірного зору окремо для червоного, зеленого та синього кольору.

Око найбільш чутливе до жовто-зеленої ділянки спектра, найменш чутливе до фіолетового випромінювання. При сутінковому освітлен- ні чутливість до кольорів спотворюється і зменшується до нуля.

Під полем зору, яке характеризує периферичний зір, розуміють простір, що одночасно сприймається оком при нерухомому погляді та фіксованому положенні голови. Інструментальні методи дослід- ження полів зору з використанням периметрів різних типів базу-

ються на фіксації моменту появи тест-об'єкта, що пропонується об- стежуваному на сферичній поверхні або на площині. Межі полів зору звужуються при зоровій втомі, спричиненій виконанням на- пруженої зорової праці в умовах недостатньої освітленості.

Акомодація — здатність ока регулювати гостроту зору зміною заломлення світла в оптичній системі ока за рахунок кривини криш- талика. У разі недостатнього освітлення для посилення гостроти зору очі наближають до досліджуваного об'єкта, збільшуючи при цьому кривину кришталика. Акомодація досліджується за допомо- гою акомодометрів (оптометрів) шляхом проектування зображення тест-об'єкта (літери, цифри або кільця Ландольта) на сітківку ока. Тест-об'єкт при фіксованій голові обстежуваного встановлюють на віддалі 5 см від ока і повільно відсувають, поки пацієнт не почне розрізняти і правильно називати знаки (ближня точка ясного ба- чення). Відтак перед очима обстежуваного встановлюють лінзу і про- довжують відсувати тест-об'єкт, доки його знаки не перестають ви- разно розрізнятись (дальня точка чіткого бачення). Об'єм акомода- ції дорівнює різниці між оберненими значеннями дальньої і ближ- ньої точок чіткого бачення.

Адаптація — здатність ока зменшувати свою чутливість під час переходу від низької освітленості до високої (світлова адаптація) та збільшувати її при переході від високої освітленості до низької (темнова адаптація). Перенесення погляду з яскравого фону або об'єкта на менш яскравий і назад призводить до частої переадапта- ції зору і зорової втоми. Темпову адаптацію досліджують за допомо- гою адаптометрів шляхом побудови графіка зміни порога світлової чутливості у часі. Після попередньої 10-20-хвилинної адаптації до світла різної яскравості визначають швидкість темнової адаптації, а також гостроту зору при низькій освітленості і після засліплення яскравим світлом з використанням спеціальних тест-об'єктів, яс- кравість яких піддається регулюванню.

Про розвиток зорової втоми свідчить погіршення контрастної чутливості — здатності ока сприймати мінімальну різницю яскра- востей об'єкта і фону, яку досліджують спеціальними адаптометра- ми. Перед екраном адаптометра розташовані два джерела світла з оптичними системами, в одній з яких є непрозорий тест-об'єкт у вигляді вертикального штриха. Змінюючи за допомогою діафрагми світловий потік одного з джерел, можна створити мінімальну різни- цю яскравостей, при якій тест-об'єкт стає невидимим. У процесі до- слідження визначають найменшу різницю яскравостей досліджува- них поверхонь, яку око здатне розрізнити.

Зорова втома сприяє зменшенню стійкості чіткого бачення — від- ношення часу чіткого бачення деталей об'єкта до сумарного часу йо- го роздивляння, яка пов'язана з руйнуванням і відновленням зорово- го пурпуру. Обстежуваний упродовж 3 хв фіксує погляд на дрібній деталі тест-об'єкта (розрив у прямій, розрив у кільці Ландольта). При цьому деталь виглядає то ясно, то розпливчасто, про що обстежува- ний сигналізує натисканням на кнопку реєструвального пристрою.

102

103

За показники зорової втоми можуть слугувати швидкість зоро- вого сприйняття (розрізнення) — найменший часовий проміжок, уп- родовж якого відбувається розрізнення деталей об'єкта; критична частота миготіння, що визначається часом, упродовж якого у зоро- вому аналізаторі зберігається зображення об'єкта, який зник з поля зору, а також дані електрофізіологічних досліджень ока, висвітлені у спеціальній літературі.

7" л л 6- л З