1.1. Даценко О.Б. Денисюк С.Л. Долошицький Б.А. Пластунов Є.І. Толмачова М.Б. Шегедин

ПОСІБНИК ДЛЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

ББК51.20я7

Д14 УДК 613 (076.58)

І1

Рецензенти:

д-р мед. наук, проф. Р.Д. Габоаич,

д-р мед. наук, проф. В.Г. Бардов

(Національний медичний університет

ім. О.О. Богомольця, м. Київ)

Редактор Л.В.Дячишин

Даценко IX та ін.

Д14 Загальна гігієна: Посібник для практичних занять /За загальною

ред. Даценко І. І.—Львів: Світ, 2001. —472 с, іл.

Бібліогр.: с. 467.

І8ВИ 966-603-013-6.

У навчальному посібнику викладено методики дослідження факторів навколишнього середовища і його впливу на організм людини за розділами: ко- мунальна гігієна, гігієна харчування, гігієна дітей та підлітків, гігієна пращ, гігієна лікувально-профілактичних закладів, радіаційна гігієна, військова гігієна. По- сібник написано з урахуванням найновіших досягнень гігієнічної науки та бага- торічних традицій викладання загальної гігієни у Львівському медичному уні- верситеті.

Для студентів медичних і стоматологічних факультетів закладів освіти ІІ-ІУ рівнів акредитації.

4105010000-050 _{ББК 5}1.20я7

225-2001

О Даценко І.І., Денисюк О.Б., ІЗГад 966-603-013-6 Пластунов БА. та ін., 2001

'

ПЕРЕДМОВА

Нинішній етап розвитку цивілізації характеризується посиленням процесів денатурації довкілля та їх негативного впливу на здоров'я населення. За цих умов значно зростає роль гігієни в підготовці спеціаліста-медика (магістра і бакалавра). ]

Медична освіта повинна формувати у молодого спеціаліста профілак- тичний напрям мислення, гігієнічний світогляд, розуміння ролі чинників дов- кілля в етіології, патогенезі та профілактиці захворювань, вміння здійснюва- ти профілактичні заходи серед різного контингенту населення в умовах лікарні, лікарської дільниці, промислового підприємства, дитячого закладу, військової частини тощо. Цьому повинні сприяти широке вивчення загальної гігієни з основами медичної екології студентами всіх факультетів (відділень) медич- них навчальних закладів ІІ-ІУ рівнів акредитації, передбачене новими навчаль- ними планами та програмами, наближення програм для студентів II рівня підготовки до програм вищих навчальних закладів, укладання нових підруч- ників і посібників з загальної гігієни.

У процесі вивчення загальної гігієни важливого значення набувають прак- тичні заняття, які передбачають освоєння гігієнічних методів дослідження, дають змогу студентам отримати відповідні практичні навички, а також допомагають опанувати методи запобіжного і поточного санітарного на- гляду за об'єктами, що продиктовано нагальною потребою охорони навко- лишнього середовища.

Мета навчального посібника — допомогти студентам підготуватися до практичних занять, які проводяться за принципом самостійного опрацюван- ня кожної течій. Такий принцип організації занять сприяє поліпшенню прак- тичної підготовки студентів з основних розділів гігієни.

Навчальний посібник написано за програмами для студентів медичних і сто- матологічнихфакультетів (відді.і'сиь) медичнім навчальнихзакладів ІІ-ІУ'рівнів акредитації, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України. Навчаїь- ний посібник складається з таких розділів: комунальна гігієна, гігієна харчуван- ня, гігієна дітей та підлітків, гігієна праці, гігієна'лікувально-профілактичних закладів, радіаційна гігієна, військова гігієна. У додатках наведені ситуаційні задачі та приблизна тематика реферативних робіт до кожного розділу.

Навчальний посібник порівняно з попередніми його виданнями (1988, 1992) доповнено главами, присвяченими гігієнічній оцінці іонізуючих випромінювань, кліматопогодних чинників, фізичних факторів давкі, і /и 'інфрачервоне та уль- трафіолетове випромінювання, інфразвук, ультразвук). У ньому висвітлені новітні гігієнічні підходи до оцінки якості питної води, харчування населення, радіаційного фактора з урахуванням вимог найновіших державних стандартів та санітарних норм. За сучасною класифікацією електромагнітних полів по- дані методи їх гігієнічної оцінки, зокрема лазерного випромінювання.

Автори з вдячністю приймуть зауваги та побажання щодо подальшого вдосконалення посібника.

З

ВСТУП

Гігієна — наука, що вивчає закономірності впливу на організм людини та суспільне здоров'я комплексу чинників довкілля з метою розробки гігієнічних норм, санітарних правил, запобіжних і оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію або зменшення до безпечних величин впливу негативних чинників і широкого використання позитивних чинників, реа- лізація яких забезпечить оптимальні умови для збереження і зміцнення здоров'я, попередження захворювань.

Чинники довкілля поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та со- ціальні, їх вплив на організм може призвести до морфологічних, функціо- нальних, біохімічних зрушень, патологічних та генетичних змін, спричи- нити зростання захворюваності населення.

Щоб з'ясувати вплив чинників довкілля на організм, застосовують різноманітні методи гігієнічних досліджень. Серед них фізичні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні (зокрема, мікробіологічні), соціологічні, опи- сові методи, які дають змогу вивчати окремі чинники довкілля. За допо- могою морфогістологічних, фізіологічних, біохімічних та інших клінічних методів оцінюють вплив чинників на здоров'я людини. Важливе місце по- сідають методи нормування чинників довкілля, що допомагають обгрун- тувати гігієнічні норми — чітко окреслені рівні, дози або концентрації чинників, які при довготривалій дії на організм людини залишаються без- печними з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я сучасного суспільства і майбутніх поколінь.

Впровадженням гігієнічних норм, санітарних правил, запобіжних і оз- доровчих заходів займається практична галузь гігієни —- санітарія. Сані- тарно-гігієнічні заходи в Україні здійснює санітарно-епідеміологічна служ- ба, керована Головним державним санітарним лікарем України — заступ- ником міністра охорони здоров'я та Головним санітарно-епідеміологіч- ним управлінням Міністерства охорони здоров'я. Основним закладом са- нітарно-епідеміологічної служби є санітарно-епідеміологічна станція. Відповідно до адміністративно-територіального принципу побудови сані- тарно-епідеміологічної служби існують Український центр державного санепідемнагляду, республіканська (у Кримській АР), обласні, міські, районні у великих містах (з адміністративним поділом на райони) та ра- йонні санепідемстанції сільських районів.

Діяльність санепідемстанцій здійснюється у двох основних формах: запобіжного і поточного санітарного нагляду. Запобіжний санітарний на- гляд за дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил забезпечується під час вибору земельної ділянки, проектування, будівництва та введення в експлуатацію споруд різного призначення, а також при розробці заходів

з охорони довкілля. Поточний санітарний нагляд передбачає контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил під час експлуатації споруд різного призначення, моніторингу за станом довкілля (атмосфер- ного повітря, питної води й води водойм, фунтів, харчових продуктів тощо). Функції санітарно-епідеміологічної служби поділяються на органі- заційну, спрямовану на розробку санітарно-гігієнічних і протиепідеміч- них заходів на контрольованому об'єкті, та контролюючу, яка полягає в контролі виконання адміністрацією об'єкта запропонованих заходів.

У своїй роботі санепідемстанції спираються на санітарне законо- давство, яке базується на Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994) і складається з гігієнічних норм, санітарних правил, державних стандартів, будівельних норм і пра- вил у різних галузях охорони довкілля та здоров'я населення.

Об'єкти санітарного нагляду поділяються на комунальні (атмосферне повітря, джерела питного водопостачання, грунт, системи планування та очистки населених пунктів, лікувальні установи, житлові та громадські споруди), харчові, дитячі, промислові, радіаційні тощо. Такий поділ по- в'язаний, передусім, з особливостями характерних для цих об'єктів по- єднань чинників довкілля та їх впливу на здоров'я, вивчення яких вимагає специфічних методів дослідження. Цей поділ визначає як внутрішню структуру гігієнічної науки, так і структуру санітарно-гігіснічних відділів санепідемстанцій.

4

1 КОМУНАЛЬНА ППЄНА

Комунальна гігієна вивчає вплив на здоров'я і санітарні умови жит- тя людей природних та антропогенних чинників довкілля в умовах населених пунктів і науково обґрунтовує гігієнічні норми, санітарні правила і рекомендації, спрямовані на запобігання та зниження за- хворюваності, оздоровлення умов побуту і відпочинку населення.

Комунальна гігієна охоплює питання гігієни повітряного сере- довища, світлового клімату, води і господарсько-питного водопоста- чання, грунту, а також тісно пов'язані з ними питання гігієни пла- нування населених пунктів, гігієни житлових і громадських споруд, лікувально-профілактичних закладів.

Вплив навколишнього середовища населених пунктів на організм людини за сучасних умов стає щораз складнішим, різноманітнішим і вимагає від органів охорони здоров'я здійснення на основі гігі- єнічних норм своєчасного санітарного нагляду і розробки профі- лактичних заходів щодо негативного впливу на здоров'я комплексу фізичних, хімічних, біологічних і соціальних чинників. Санітарний нагляд у населених пунктах передбачає передусім гігієнічну оцінку фізичних властивостей, хімічного та біологічного складу середови- ща, зокрема, ступеня забруднення атмосферного повітря і повітря приміщень, водойм та ґрунту, погодно-кліматичних умов і світлового клімату місцевості, мікроклімату, освітленості, вентиляції, опалення і водопостачання приміщень, методи дослідження яких викладені в цьому розділі.

V л <г & а 1

ГІГІЄНА ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА

1.1. Гігієнічна оцінка фізичних та хімічних чинників повітря

Повітря — один із найважливіших факторів довкілля, фізичні властивості та хімічний склад якого значною мірою впливають на перебіг функціональних процесів і стан здоров'я людини.

До комплексу фізичних чинників повітря належать його темпе- ратура, вологість, швидкість руху, які разом з тепловим випроміню- ванням Сонця або штучних джерел і температурою оточуючих по- верхонь формують мікроклімат і зумовлюють теплову рівнова- гу організму, його теплообмін з довкіллям.

За звичайних умов тепловіддача здійснюється шляхом випроміню- вання, проведення (конвекції та кондукції) і випаровування. Під ви- промінюваннях розуміють потік інфрачервоних променів, спрямова- ний від тіла людини у бік оточуючих поверхонь, під проведенням безпосередню віддачу тепла у повітря (конвекція) або предметам і поверхням при контактуванні з ними (кондукція), під випарову- ванням — виділення вологи з поверхні шкіри, слизових оболонок та з видихуваним повітрям. Близько 45% тепла організм втрачає випро- мінюванням, 30% — проведенням (з них лише 5% — кондукцією), 10% — випаровуванням поту, решту тепла — на нагрівання вжива- ної їжі, води, вдихуваного повітря та на випаровування в легенях.

Тепловіддача випромінюванням і кондукцією зростає при зни- женні температури оточуючих поверхонь, конвекцією — при зни- женні температури повітря, підвищенні його швидкості руху та во- логості. Втрата тепла випаровуванням посилюється при зменшенні вологості, підвищенні швидкості руху і температури повітря.

Із підвищенням температури повітря та оточуючих поверхонь тепловіддача випромінюванням та проведенням зменшується, нато- мість різко зростає втрата тепла випаровуванням. Якщо температу- ра навколишнього середовища вища за температуру тіла, тепловід- дача здійснюється лише завдяки випаровуванню. Нерухоме повіт- ря, особливо при його високій вологості, утруднює випаровування і в поєднанні з високою температурою призводить до порушення теп- лової рівноваги в організмі і виникнення симптомів перегрівання. Низька вологість повітря при високій температурі зумовлює су- хість слизових оболонок. Підвищення швидкості руху повітря до 2-3 м/с при високих температурах довкілля є сприятливим фак- тором, який поліпшує тепловіддачу конвекцією та випаровуванням, окрім випадків, коли повітря насичене водяною парою і його темпе- ратура вища за температуру тіла. При більшій швидкості руху повітря не встигає нагріватися, вбирати вологу і несуттєво впливає на тепловіддачу, але починає подразнювати рецептори і заважати диханню.

За низької температури повітря та оточуючих поверхонь, навпа- ки, тепловіддача випромінюванням та проведенням посилюється, внас- лідок чого виникають симптоми переохолодження. Підвищення швид- кості руху холодного повітря сприяє втраті тепла конвекцією, яка особливо зростає при високій вологості повітря внаслідок його біль- шої теплозасвоюваності.

Отже, нормальний теплообмін організму і довкілля, який забез- печує теплову рівновагу організму без напруження фізіологічних механізмів терморегуляції, нормальне тепловідчуття, оптимальне функціювання центральної нервової системи, високу фізичну та ро- зумову працездатність, досягається лише за певних, чітко означених поєднань температури повітря і оточуючих поверхонь, вологості та швидкості руху повітря. Ці поєднання отримали назву гігієнічних норм мікроклімату, а сам мікроклімат, що створюється за цих поєд- нань, називається комфортним. Поєднання факторів, що виходять

6

7

за межі гігієнічних норм, створюють дискомфортний мікроклімат (нагрівальний або охолоджувальній"!).

Однак теплова рівновага організму визначається не лише умова- ми тепловіддачі, але й інтенсивністю теплопродукції, яка залежить від важкості виконуваної праці, наявності деяких патологічних ста- нів (гарячка, порушення функції щитоподібної залози) тощо. З огля- ду на це у приміщеннях різного призначення (житлових, громад- ських, виробничих, лікувальних та дитячих закладів) теплова рівно- вага організму досягається за різних поєднань мікрокліматичних факторів. При виконанні важкої праці чи у хворих на гіпертиреоз збереження теплової рівновагії на тлі зростання теплопродукції мож- ливе при збільшенні тепловіддачі, що досягається зниженням темпе- ратури повітря у відповідних приміщеннях. Навпаки, у лікарняних палатах для дітей, особливо немовлят, або хворих на гіпотиреоз, теп- лопродукція в яких знижена, необхідно створити умови для змен- шення тепловіддачі, тобто підвищити температуру повітря. Отже, гі- гієнічні норми мікроклімату диференціюються відповідно до призна- чення приміщень.

Температура, вологість, швидкість і напрям руху атмосферного повітря у поєднанні з іншими фізичними факторами атмосфери (тиском, напруженістю сонячної радіації, опадами, електромагнітни- ми явищами) формують погоду і клімат місцевості. Несприят- ливі кліматичні та погодні умови порушують у метеочутливих лю- дей нормальні взаємовідносини між організмом і довкіллям, сприя- ють виникненню геліометеотронних реакцій, загострюють перебіг низ- ки хронічних захворювань. Водночас фізичні властивості атмосфер- ного повітря широко застосовуються з профілактичною та лікуваль- ною метою (загартовування, кліматотерапія).

Різке зниження атмосферного тиску від нормального до низько- го (під час сходження у гори або підйому на літаку) стає причиною гірської (висотної) хвороби, від високого до нормального (під час швидкого підняття водолаза з глибини або швидкого падіння тиску в барокамері чи кесоні) — кесонної хвороби.

До хімічних чинників повітря належать його нормальні склад- ники (азот, кисень, вуглекислий газ, інертні гази, водяна пара) та домішки-забруднювачі (хімічні речовини антропогенного чи тех- ногенного походження, які несприятливо впливають на стан здо- ров'я та умови проживання людей).

Шкідливі домішки атмосферного повітря і повітря приміщень надходять в організм переважно інгаляційним шляхом і чинять міс- цеву подразнювальну дію на слизові верхніх дихальних шляхів та очей, рефлекторну та резорбтпвну загальнотоксичну дію на орга- нізм, що призводить до гострого й найчастіше хронічного отруєння. Крім того, під їх впливом виникають так звані віддалені наслідки: алергенний, мутагенний, гонадо- і ембріотоксичний, тератогеннпй, кан- церогенний тощо. Найбільш чутливі до забруднень атмосфери діти, люди похилого віку та хворі. Мінімальні концентрації домішок у повітрі, як фактори довкілля малої інтенсивності, здатні при трпва-

лому впливі зумовлювати зміни з боку центральної нервової систе- ми і сприяти розвитку втоми, зниженню працездатності людини.

Максимальні кількості речовин-забруднювачів у повітрі (мг м³), які при щоденній дії упродовж усього життя людини не чинять прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижують працездатності, не погіршують самопочуття та санітарно-побутові умови життя, називаються гра- нично допустимими концентраціями (ГДК). Гранично допустимі концентрації розробляються на основі тривалих досліджень за спеці- альною методикою у підрозділах гігієнічного профілю, акредитова- них Комітетом з питань гігієнічної регламентації МОЗ України, та затверджуються головним державним санітарним лікарем України, їх використовують як гігієнічні норми вмісту хімічних домішок у повітрі, як еталон, від якого ведуть вимір ступеня небезпеки забруд- нення. Для атмосферного повітря, повітря житлових, громадських при- міщень, приміщень лікувальних і дитячих закладів розробляють мак- симально разові гранично допустимі концентрації (ГДК ) — кон- центрації нормованих речовин, які будуть гарантувати відсутність гострих отруєнь і рефлекторного впливу на організм людини, та середньодобові граничнодопустимі концентрації (ГДК ) — концен- трації тих же речовин, які гарантуватимуть відсутність резорбтивної дії на організм.

Таким чином, гігієнічна оцінка фізичних і хімічних факторів по- вітря, їх впливу на організм здійснюється на основі порівняння ре- зультатів їх інструментального чи лабораторного дослідження з чин- ними гігієнічними нормами, а також зданими спостережень за функ- ціональним станом і захворюваністю людей, що перебувають у цьо- му середовищі. На підставі гігієнічних норм фізичних і хімічних факторів повітря розробляють і впроваджують заходи з санітарної охорони атмосферного повітря населених пунктів, оптимальні пла- нувальні вирішення, режими вентиляції, опалення, освітлення примі- щень різного призначення, а також режими праці, відпочинку, хар- чування, характеристики одягу і т.ін.