12.1. Виробничий мікроклімат

Мікроклімат виробничих приміщень — це метеорологічні умо- ви в робочій зоні, які визначаються діючими на організм людини поєднаннями температури, вологості та швидкості руху повітря, а також температури оточуючих поверхонь і теплового опромінення. Під робочою зоною розуміють простір, обмежений захисними кон- струкціями, заввишки до 2 м над рівнем підлоги або площадки, на яких розташовані місця постійного (понад 50 % робочого часу або понад 2 год безперервно) або непостійного перебування працюючих.

Параметри мікроклімату вимірюють у холодну (середньодобо- ва температура зовнішнього повітря +10°С й нижче) і теплу (серед- ньодобова температура вище +10°С) пори року упродовж дня на початку, в середині та наприкінці робочої зміни. При коливаннях мікрокліматичних умов, зумовлених технологічними або іншими причинами, вимірювання необхідно проводити також при найбіль- ших і найменших термічних навантаженнях на працівників.. Темпе- ратуру, відносну вологість та швидкість руху повітря вимірюють на висоті 1,0 м від підлоги або робочої площадки при роботах, які виконують сидячи, і на висоті 1,5 м — при роботах, які виконують стоячи. Вимірювання проводять одноразово на постійних та непо- стійних робочих місцях при їх мінімальній і максимальній віддале- ності від джерел локального тепловиділення, охолодження або во- логовиділення. При відсутності цих джерел у приміщеннях з вели- кою щільністю робочих місць мікрокліматичні параметри вимірю- ють на чотирьох рівномірно розташованих дільницях при площі приміщення до 100 м², восьми при площі 101-400 м², а в приміщен- нях площею понад 400 м² кількість одиниць визначається віддаллю між ними, яка не повинна перевищувати 10 м. Для визначення різ- ниці температури повітря та швидкості його руху по вертикалі ро- бочої зони слід проводити вибіркові вимірювання на висоті 0,1, 1,0 і 1,7 м від підлоги або робочої площадки. Інтенсивність теплового опромінювання визначають у напрямку максимуму теплового ви- промінювання від кожного з джерел на висоті 0,5, 1,0 і 1,5 м від підлоги або робочої площадки.

Температуру та відносну вологість повітря вимірюють прилада- ми, дія яких грунтується на психрометричному принципі (аспіра- ційний психрометр та ін.). При відсутності джерел променистого тепла температуру та відносну вологість можна оцінювати добови-

256

ми та тижневими термографами і гігрографами за умови порів- няння їх показів із показами аспіраційного психрометра. Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами ротаційного типу (криль- часті анемометри), а також електроанемометрами, циліндричними і кульовими кататермометрами у випадку малих значень швидкості (менше 0,3 м/с) при наявності різноспрямованих потоків. Теплове опромінювання, температуру оточуючих поверхонь вимірюють при- ладами, влаштованими за принципом термоелектричного ефекту (ак- тинометри, електротермометри та ін.).

Оптимальні й допустимі показники мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень повинні відповідати вимогам "Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень" № 4088-86, поданих у табл. 90. Під оптимальними мікрокліматичними умовами розумі- ють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому і систе- матичному впливі на людину забезпечують збереження нормально- го теплового стану організму без напруження механізмів терморе- гуляції. Допустимі мікрокліматичні умови можуть зумовлювати такі зміни теплового стану організму, які минають і швидко нормалізу- ються, супроводжуючись напруженням механізмів терморегуляції, що не виходить за межі фізіологічних пристосувальних можливо- стей. Допустимі значення встановлюють у тих випадках, коли з тех- нологічних, технічних та економічних причин немає змоги забезпе- чити оптимальні норми.

При забезпеченні оптимальних показників мікроклімату темпе- ратура оточуючих поверхонь не повинна виходити більш ніж на 2°С за межі оптимальних температур повітря. Інакше робочі місця мають бути віддалені від них на відстань не менше 1 м. Перепади температури повітря по висоті й горизонталі робочої зони не по- винні виходити за межі оптимальних температур.

При забезпеченні допустимих показників мікроклімату темпе- ратура оточуючих поверхонь не повинна виходити за межі допусти- мих значень температури повітря. Перепади температури повітря по висоті робочої зони допускаються до 3°С по горизонталі, а також упродовж зміни — до 4-6°С, причому абсолютні значення темпера- тури повітря не повинні виходити за межі допустимих показників.

Інтенсивність теплового опромінювання працівників не повинна перевищувати 35 Вт/м² при опромінюванні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м² при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50% і 100 Вт/м² — при опромінюванні не більше 25 % поверхні тіла. Інтенсивність теплового опромінювання від відкритих джерел (на- грітий метал, скло, відкрите полум'я) не повинна перевищувати 140 Вт/м² при опромінюванні не більше 25% поверхні тіла й обов'яз- ковому використанні засобів індивідуального захисту.

-і; .иНіГ'-ОІ 12.2. ВИРОБНИЧИЙ ШУМ г:и<:-іП^!

': Шум — сукупність небажаних звуків різної інтенсивності і ча- стоти, які безладно або періодично змінюються в часі, заважають сприймати корисні звуки та мову і викликають у працюючих не- приємні суб'єктивні відчуття.

Унаслідок тривалого впливу інтенсивного шуму розвивається шу- мова хвороба — специфічне професійне захворювання з переваж- ним ураженням органа слуху у вигляді глухуватості (невриту слу- хового нерва), що супроводжується змінами з боку центральної не- рвової системи, системи кровообігу, травного каналу. Неспецифіч- ний вплив шуму малої інтенсивності пов'язаний з порушенням урів- новаженості і рухливості процесів збудження та гальмування і ха- рактеризується дратівливістю, емоційною неврівноваженістю, знижен- ням уваги, працездатності, погіршенням пам'яті, сну тощо.

Звукова хвиля характеризується довжиною (відстань між двома точками хвилі, що мають однакову фазу коливань), амплітудою (мак- симальне відхилення точки від стану рівноваги), періодом (час одного повного коливання), частотою коливань (кількість повних коливань за одиницю часу, яка виражається в герцах), силою звуку (кількість енергії, що проходить за 1 с через площу 1 м² поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення звукової хвилі й вимі- рюваної у Вт/м²), звуковим тиском (абсолютна різниця між тис- ком максимального згущення повітря та атмосферним тиском, яка виражається в паскалях).

Людське вухо сприймає звукові хвилі зі звуковим тиском від 2-Ю^-5 (поріг слухового відчуття) до 2-Ю² Па (поріг больового відчуття) або силою звуку від 10~¹² до 10~⁵ Вт/м² і частотою 16-20000 Гц.

Для гігієнічної характеристики інтенсивності шуму користують- ся логарифмічною шкалою рівнів звукового тиску, в якій одиницею вимірювання є децибел (дБ). Децибел — це відносна величина, що показує, у скільки разів у десяткових логарифмічних значеннях звуковий тиск (сила звуку) більший за поріг слухового відчуття. Увесь діапазон інтенсивності шуму становить 0-140 дБ.

Інтенсивність шуму вимірюють як за сумарною звуковою енергією у всій області чутних частот з використанням скоректованої відпо- відно до слухового сприйняття людини шкали рівня звуку в дБ А, так і за звуковою енергією в октавних смугах частот у дБ. Октава — це діапазон частот, у якому верхня границя частоти удвічі більша за нижню (наприклад, 45-90, 90-180 Гц). Для позначення октави вка- зується середньогеометрична частота, що є квадратним коренем до- бутку граничних для даної октави частот >/г₁-г₂, яка для октави 45- 90 Гц становить 63 Гц, для октави 90-180 Гц — 125 Гц і т. д.

За спектральним складом шуми поділяють на широкосмугові з безперервним сдектром шириною більше однієї октави й тональні, в спектрі яких виражені окремі тони. Залежно від частоти розрізня- ють шуми низькочастотні (16-400 Гц), середньочастотні (400-1000 Гц) і високочастотні (понад 1000 Гц).

258

259

; За часовими характеристиками шуми бувають постійні, рівень звуку яких за робочу зміну змінюється не більше ніж на 5 дБ А, і непостійні з коливаннями рівня звуку понад 5 дБ А. Непостійні шуми поділяють на коливні в часі (рівень звуку безперервно змі- нюється), переривчасті (рівень звуку змінюється ступінчасто, при- чому тривалість інтервалів, упродовж яких рівень залишається по- стійним, становить 1 с і більше) та імпульсні (один або декілька звукових сигналів кожний тривалістю менше 1 с).

Відповідно до "Санітарних норм допустимих рівнів шуму на ро- бочих місцях" № 3223-85 для гігієнічної характеристики постійно- го шуму використовуються рівні звукового тиску в децибелах в октавних смугах із середньогеометричними частотами 31,5, 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000 і 8000 Гц. За орієнтовну характеристику постійного широкосмугового шуму допускається брати рівень зву- ку в дБ А. Характеристикою непостійного шуму є інтегральний па- раметр — еквівалентний (за енергією) рівень звуку в дБ А — рі- вень звуку постійного широкосмугового шуму, який впливає на лю- дину так само, як і досліджуваний непостійний шум. Як орієнтовну характеристику непостійного шуму допускається використовувати максимальний рівень звуку в дБ А.

Для вимірювання рівнів шуму використовують прилади, які на- зиваються шумомірами. Найбільшого поширення набули шумомі- ри "Шум-1", ВШВ-1, ШВК-1, ВШВ-003; "Брюель і К'єр" виробниц- тва Данії; КРТ німецького виробництва. Принцип їхньої дії грунту- ється на перетворенні за допомогою мікрофона звукових коливань повітря на електричну напругу, що реєструється стрілковим індика- тором, градуйованим у децибелах. Шумоміри комплектуються філь- трами для частотного аналізу спектру шуму.

Для вимірювання рівнів звукового тиску в межах 16-16000 Гц в октавних смугах частот і рівнів звуку інтенсивністю 30-140 дБ ви- користовують комплексну апаратуру для вимірювання шуму й віб- рації ВШВ-1 (мал. 70).

У процесі роботи з приладом мікрофон підключають до роз'єму "вхід", вмикають живлення перемикачем роду робіт, установивши його в положення "контр."; при цьому індикаторна лампочка по- винна мигтіти, а стрілка стрілкового індикатора — стати навпроти сектора "батарея". Тумблер перемикання роботи на мікрофон або вібропрнймач переводять у положення "мікрофон". Перемикач ви- ду робіт установлюють в положення "повільно", перемикач виду вимірювання у положення "фільтри" прн реєстрації звукового тиску в октавних смугах частот, перемикач частоти — на октаву 31,5 Гц. Перемикачі меж вимірювання "децибели І" і "децибели И" вста- новлюють у крайнє праве положення відповідно навпроти цифр 90 і 40; поступово знижуючи межі вимірювань, спочатку перемика- чем "децибели II", а потім "децибели І" знаходять таке положення, коли стрілка індикатора стає навпроти тієї чи іншої поділки шка- ли. Рівень звукового тиску в октаві 31,5 Гц обчислюють як суму показів обох перемикачів виду вимірювання й стрілки індикатора

. І'-ЛР

Мал. 70. Вимірювач шуму та вібрації.

(за середнім її положенням в разі коливань з точністю до 1 дБ А). В зазначеному вище порядку визначають рівень звукового тиску в наступних октавних смугах, фіксуючи їх у протоколі дослідження.

При вимірюванні рівнів звуку постійного шуму в дБ А переми- кач виду вимірювання встановлюють у положення А і перемикача- ми "децибели II" і "децибели І" виводять стрілку індикатора в межі шкали. Значення рівнів звуку, як і в попередньому випадку, знаходять за сумою показів обох перемикачів виду вимірювання та середнього показу стрілки індикатора. Вимірювання октавних рів- нів звукового тиску та рівнів звуку постійного шуму у кожній точ- ці повторюють тричі. Аналогічно вимірюють максимальні рівні зву- ку непостійного шуму, але їх значення фіксують у момент макси- мального показу стрілки індикатора.

Визначення еквівалентного рівня звуку непостійного (коливного в часі) шуму в дБ А здійснюють за наведеною вище схемою упро- довж ЗО хв за час робочої зміни, циклами по 10 хв кожний, з інтер- валами між окремими відліками у 5 с при загальній кількості відліків 360. Значення рівнів звуку приймають за сумою показів обох перемикачів виду вимірювання та показів стрілки індикатора у мо- мент відліку.

Еквівалентний рівень звуку Ьд_СІ._в (дБ А) визначають за форму- лою

0.1 і.

= Ю1§

М,

]Г=1(Г²-/_Г10

V/=1

де Ь. — середній рівень звуку в г'-му інтервалі рівнів звуку, дБ А; (_і — частка кількості відліків у г'-му інтервалі рівнів звуку від за-

260

261

: «те

! о с х і сен : ^с •■ *

ІіІІ

^: £ 5 >> : >^к а

!ї Чи

і Я я =

; О а О

З = й

2*4

о сі. х ь- н о; О и е а Е — о "" 5 х п н>

я,£

^ч?

>> а.

_- ^с

а -" я = 2 я

03

1#=#1

_{І! і}

Ч :

. 2 с-: с - ^; '= є ь

_ісіі

_1.1

6 5 5-

' * £

_ІЦі

"^ О

О о 2 Е~

г С-

_т

ІУВІ

ІІ£І

II

і" н Я =

_ті

с я = ч >> ~ .

Р⁴^

ІІ5-

IIИ

_{її 1}

_II?

•я 5 = =•

ч -г

аІ«

_ІІІ:

111-

_іти

гальної кількості відліків, %; і = 1, 2,... п; п — число інтервалів рівнів звуку.

Еквівалентний рівень звуку визначають у наступній послідовно- сті. Весь діапазон можливих рівнів звуку поділяється на інтервали по 5 дБ А у кожному, наприклад 68-72, 73-77, 78-82, 83-87 дБ А тощо. В кожному інтервалі середній рівень звуку Ь_і визначається за формулою Ь.=(Ь +Ь )/2, де Ь_н і Ь_д — нижня та верхня межа інтер- валу. Зокрема, середній рівень звуку в інтервалі 68-72 дБ А стано- вить 70 дБ А, в інтервалі 73-77 дБ А — 75 дБ А і т.д. Виконані 360 відліків рівнів звуку розподіляються у відповідні інтервали і під- раховується абсолютне число відліків, яке припало на кожний ін- тервал, та частка відліків у кожному інтервалі від загальної кілько- сті відліків. Наприклад, 360 відліків рівнів звуку розподілились та- ким чином: в інтервалі 68-72 дБ А — 70 відліків, 73-77 дБ А — 130, 78-82 дБ А — 100, 83-87 дБ А — 60 відліків, частка яких відповідно становить 19,4, 36,1, 27,8 і 16,7 %, визначає тривалість впливу рівня звуку даної інтенсивності упродовж робочої зміни і характеризує загальне шумове навантаження на робітника.

Далі для кожного інтервалу підраховують значення 10"²-/".-10^ол'Ч які в наведеному прикладі становлять відповідно 10~М9,410⁷=1940000; 10 ²-Зб,1-10⁷-⁵=11414820*; 10-²-27,8-10⁸=27800000 і 10"²-16,7-10⁸⁵=

п

=52805400. Одержані значення додають (£ 10"²- г.10^{01 £}- = 93960220),

визначають десятковий логарифм суми 0§ 93960220=7,973). Після множення на 10 отримують еквівалентний упродовж робочої зміни рівень звуку, який у наведеному прикладі становить 79,7 дБ А.

Рівні шуму визначають на висоті 1,5 м від підлоги чи робочої площадки, якщо робота виконується стоячи, або на рівні голови лю- дини, якщо робота виконується сидячи, у напрямі максимального рівня шуму. Вимірювання проводять при роботі не менше 2/3 тех- нологічного обладнання у найбільш характерному режимі при увім- кненій вентиляції на постійних робочих місцях або у точках най- більш частого перебування працюючого для непостійних робочих місць.

Гігієнічна оцінка параметрів виробничого шуму здійснюється шля- хом зіставлення з допустимими рівнями шуму на робочих місцях, поданими в табл. 91. Ці норми поширюються на широкосмуговий постійний і непостійний (крім імпульсного) шум. Норми тонально- го та імпульсного шуму повинні бути на 5 дБ нижчі від табличних. Максимальний рівень звуку коливного і переривчастого шуму не повинен перевищувати 110 дБ А, імпульсного шуму — 125 дБ А. При виконанні робіт III класу за ступенем важкості та напружено- сті рівні звуку на робочих місцях не повинні перевищувати 75 дБ А для важкої праці і 50 дБ А для напруженої праці.

* Піднесення числа до дробового степеня здійснюється за формулою т ₇2 15

а" =Ща^т. 10⁷'⁵ = 10 ² =10² =л/10¹⁵ =л/і0 10¹⁴ = 3,162 10⁷ = 31620000.

я

V

о \о

о а

я

_Еі

в •= а

в сі

* —

«І .Із

я •=

.2 І & а.

.в

Ці

§1

⁰ ва

>. >-.

а п

°В в

В ^• о >>

В

о

удг	л~хл*8Е
твій пшгаїг
-тагаяа ш.
ХмХає	!няі(і
	о
	о
	о
	ас
	о
	о
	о
	■«*
	о
	о
	о
і.	сч
>>ї
г <-.
и .
її	о
	о о
3 Б	^"
окт; част
= в	о о
"* £	ю
10 5
5?
ї-і	о
ТИСІ омеї	щ
	гч
— ~	ю
_ о
= я
а ._
"-	т
а.	ю
	ю
	го
о
."
£
и
з-
0
<о
о
а
'Р
юс
3
ч
.5
ч
:-
£
о
ч
>>
—
ч
~
а
„ п
^>

та о

■о с

: о х =

іі ^1:1 III

- О. о

рев:

.- о

о =

н я-

Я (-

_ІН

■-ІІ.І

о — ге\с _х

_1ЇРІ

С-2

Я Ч в

2 х я « •5 |5 ^н І -

б-^о « « = £ І § = '■■* ^ =Г в 8-в- о " є

и

Ї6І

_тт

'о х ч

ч о

2 = "

а?-

.5 ? 5

ЯОяР

262

263

■І Враховуючи поширення виробничого, а також транспортного шу- му на житлову забудову, згідно з "Державними санітарними прави- лами планування та забудови населених пунктів" № 173-96 допу- стимі еквівалентні рівні звуку на територіях, що безпосередньо при- лягають до житлових будинків, не повинні перевищувати 55 дБ А вдень і 45 дБ А вночі, а на майданчиках відпочинку мікрорайонів - 45 дБ А вдень. Максимальні рівні звуку на території житлової забу- дови допускаються не вище 70 дБ А вдень і 60 дБ А вночі, на май- данчиках відпочинку — не вище 60 дБ А вдень.

Дослідження впливу виробничого шуму на слуховий аналіза- тор. За об'єктивні критерії шкідливого впливу шуму на організм працюючого слугують інтенсивність змін окремих слухових фун- кцій і час їх відновлення. Для оцінки стану слухового аналізатора переважно використовують метод визначення тимчасового і постій- ного зміщення порогів слухової чутливості. Визначення порогів слу- хової чутливості у децибелах до звуків різної частоти, які сприйма- ються кожним вухом окремо як слухове відчуття, називається то- нальною пороговою аудіометрією.

Звичайно використовують аудіометри: клінічний (АК), призначе- ний для детального клінічного обстеження, поліклінічний (АП) — для поліклінічного обстеження слухової функції, масовий (АМ) — для масової орієнтовної оцінки слухової функції, а також аудіоте- стер АТ-01.

Аудіометр АП-02 (мал. 71) використовується для визначення по- рогів слухової чутливості за повітряною та кістковою провідністю. На панелі приладу розташовані ручки керування і фіксується бланк аудіограми, а над ним — рухомі планки перемикачів інтенсивності тону і частот, на задній стінці — роз'єми для підключення телефо- нів повітряної і кісткової провідності та кнопки пацієнта.

Аудіометрія проводиться в умовах повної тиші — у сурдокамері. При вивченні повітряної провідності до вуха обстежуваного через навушники подають 1-2 с звуки різних рівнів, починаючи з часто- ти 1000 Гц та інтенсивності, яка значно перевищує порогову. Обсте- жуваний засвідчує відчуття звуку натисканням на кнопку відповіді, при цьому світиться лампочка. Рівень звуку поступово знижують, аж поки він перестає бути чутним, а потім посилюють до ледь чут- ного рівня. Збільшуючи і зменшуючи 2-3 рази інтенсивність тону, знаходять поріг слухової чутливості на даній частоті і через отвір у планці регулятора інтенсивності звукового сигналу в місці її пере- тину з планкою регулятора частот зазначають олівцем точку на бланку аудіограми. Аналогічно визначають слухову чутливість на частотах 500, 200, 125, а потім 2000, 4000, 8000 Ґц. Зазначені на бланку точки сполучають лінією, яка визначає порогову чутність за повітряною провідністю.

При вивченні кісткової чутливості до соскоподібного відростка обстежуваного притискають "кістковий" телефон-вібратор і щоб за- побігти прослуховуванню недосліджуваним вухом, на нього подають маскувальний широкосмуговий шум. Послідовність визначення по- рога кісткової провідності така ж, як і при повітряній.

Тимчасове зміщення порога слухової чутливості визначають за різницею порогів на початку і в кінці робочої зміни на частотах 1000, 2000 і 4000 Гц. Постійне зміщення порога слухової чутливості (втрата слуху) визначається не раніше ніж через 14 год після впли- ву шуму з рівнем понад 80 дБ А. Кількісна оцінка ступеня втрати слуху здійснюється за табл. 92

Таблиця 92 Ступінь втрати слуху (за ГОСТ 12.4.062-78)

	Значення втрати слуху, дБ
Ступінь втрат» слуху	на розмовних частотах (500, 1000, 2000 Гц)	на частоті 4000 Гп

Мал. 71. Аудіометр АП-02:

а — зовнішній вигляд: / — клавіша вмикання мережі; 2 - індикаторна лампочка; З — перемикач виду робіт; 4 — перемикач телефонів повітряної провідності; 5 - перемикач інтенсивності маскувального шуму; 6 — перемикач інтенсивності тону; 7 - перемикач частот; 8 - кнопка фіксації аудіограмн; 9 — лампочка відповідей пацієнта; 10 - пере- микач "Переговори"; // - перемикач переривання подачі тону; 12 - кнопка перериван- ня подачі тону; 6 — вигляд ззаду: І — вилка для увімкнення живлення; 2 - запобіжник; З — клема заземлення приладу; 4 — розетка для під'єднання кнопки пацієнта: 5 — розетка для телефону кісткової провідності; б - розетка для телефону повітряної провідності; 7 -

розетка для мікрофона.

Перші ознаки впливу шуму Менше 10 (5 — на частоті Менше 40

500 Гц, 10 — на частотах 1000 і 2000 Гц)

Легкий (І ступінь) 10-20 60±20

Помірний (II ступінь) 21-30 65±20

Значний (III ступінь) 31 і більше 70±20

Для визначення стійкості органа слуху до впливу інтенсивного виробничого шуму використовують пробу Пейзера. Суть її полягає у тому, що після визначення порога повітряної та кісткової чутливо- сті на частоті 1000 Гц через повітряний телефон у вухо упродовж З

264

265

хв подають той же тон 1000 Гц інтенсивністю 100 дБ. Через 15 с після звукового навантаження знову визначають поріг повітряної чутли- вості на тій самій частоті. Після годинного відпочинку дослід повто- рюють, але звукове навантаження подається через "кістковий" теле- фон. Через 15 с після навантаження визначають поріг кісткової чут- ливості. Результати проби оцінюють за даними табл. 93.

Таблиця 93

Оцінка стійкості органа слуху до дії виробничого шуму

Оцінка	Підвищення порога чутності, дБ після навантаження за провідністю
	повітряного	кісткового

Стійкий 5 0

Схильний 6-10 0

Надчутливий > 10 5