5.3.1. Класифікація алергічних реакцій

Поняття «алергія» було запропоновано в 1906 р. австрійським педіатром Клеменсом фон Рикует для визначення стану зміненої реактивності, яку він спостерігав у дітей при сироватковій хворобі й інфекційних захворюваннях.

Серед численних класифікацій алергічних реакцій, виникнення яких було пов’язано з різноманіттям проявів алергії в людини і тварин, найбільше поширення одержала класифікація, запропонована R.A. Cooke у 1937 р., відповідно до якої всі алергічні реакції поділяються на дві групи: реакції негайного і реакції сповільненого типу. В основі класифікації лежить час прояву реакції після повторного контакту з алергеном.

Реакції негайного типу розвиваються через 15-20хв. До реакцій негайного типу належать анафілактичний шок, атопічна форма бронхіальної астми, полінози, ангіоневротичний набряк, алергічна кропив’янка, сироваткова хвороба, феномен Овері, гострий гломерулонефрит, ревматоїдний артрит та ін.

Реакції сповільненого типу розвиваються через 24-48 год. До реакцій сповільненого типу належать алергічний контактний дерматит, інфекційно-алергічна форма бронхіальної астми, реакція відторгнення трансплантату, тиреоідит Хашимото. Гїперчутливість сповільненого типу виникає при туберкульозі, сифілісі, бруцельозі, грибкових захворюваннях та ін.

Поняття про алергічні реакції негайного й сповільненого типів, що виникло в клініці, не відображає всієї різноманітності проявів і механізмів розвитку алергії.

В імунологічній стадії виділяють два типи алергічної реакції – негайний і сповільнений. При алергічній реакції негайного типу імуноглобуліни гуморальних антитіл розповсюджуються по організму, виходять у тканини й секрети і при повторному введенні антигену відразу ж зустрічаються з ним і негайно втягують у реакцію антиген-антитіло.

При утворенні переважно Т-лімфоцитів розвивається алергічна реакція сповільненого, чи клітинного, типу. У цьому випадку при повторному надходженні антигену в тканини виходять імунні Т-лімфоцити, викликаючи сповільнену алергічну реакцію. Ознаки її з’являються за декілька годин і підсилюються протягом перших двох діб.

Алергічна реакція може розвиватися одночасно проти багатьох антигенів з боку В- (гуморальні антитіла) і Т-лімфоцитів. Така алергічна реакція має змішаний характер.

У наш час широкого розповсюдження набула класифікація, запропонована П. Джеллом, Р. Кумбсом 1969 р., яка базується на особливостях імунологічної стадії. Відповідно до цієї класифікації, в залежності від механізму імунної реакції, виділяють чотири типи алергічних реакцій.

Перший тип – реагіновий (анафілактичний) – пов’язаний з утворенням антитіл із високою клітинною активністю. Особливість цих реакцій полягає в тому, що антитіло сорбоване на клітині, а антиген надходить ззовні. Комплекс антиген – антитіло утворюється на клітинах, що несуть антитіла. У патогенезі анафілактичних реакцій істотною є взаємодія антигену з Ig Е і Ig G₄, які сорбовані на тканинних базофілах, і наступна дегрануляція цих клітин у результаті повторного контакту з алергеном. При цьому вивільняються біологічно активні речовини, які впливають на різні органи і тканини і визначають клінічні прояви захворювання. Участь комплементу в подібних реакціях необов’язкова. Прикладами таких реакцій можуть бути атопічна бронхіальна астма, анафілактичний шок, поліноз, набряк Квінке та ін.

Другий тип – цитотоксичий (цитолізу) – пов’язаний з утворенням антитіл проти антигенів, що є компонентами клітини чи сорбовані на ній. При цьому антитіла, що належать до імуноглобулінів Ig Е і Ig М класу, надходять у тканини, де, взаємодіючи з антигеном на поверхні клітин, активують комплемент; субпопуляції В-кілерів, фагоцитозу і викликають загибель клітин-мішеней. Наприклад, при автоімунній гемолітичній анемії антигеном є структурний елемент мембрани еритроцитів, а при алергічному лікарському агранулоцитозі антигеном є гаптен, який адсорбований на поверхні поліморфно-ядерного лейкоцита.

Третій тип – імунокомплексний (реакції типу феномена Артюса) – пов’язаний з утворенням імунних комплексів у рідких середовищах. На відміну від перших двох типів реакцій ні антиген, ні антитіло не є компонентами клітин, а утворення комплексу антиген – антитіло відбувається в крові і міжклітинній рідині. Вирішальне значення для її розвитку має активація комплементу. У цих реакціях беруть участь антитіла різних класів, але найбільшу роль відіграють імуноглобуліни Ig М, Ig G₁, Ig G₂, Ig G₃ класів. Мікропреципітати зосереджуються навколо судин і в судинній стінці. Це призводить до порушення мікроциркуляціїі, вторинного ураження тканини, аж до некрозу.

Четвертий тип – клітинно-опосередкований – пов’язаний з утворенням сенсибілізованих лімфоцитів (Т-ефекторів). При специфічній взаємодії сенсибілізованих лімфоцитів з антигеном відбувається активація Т-лімфоцитів і виділення ними цілої низки медіаторів, названих лімфокінами. До реакцій четвертого типу належать алергічний контактний дерматит, відторгнення трансплантата, алергічні явища при інфекційних і паразитарних захворюваннях і деякі форми автоімунних захворювань.

За патогенезом алергічні реакції поділяють на:

а) алергічні реакції гуморального типу (I, II і III типи реакцій за Кумбсом і Джеллом);

б) алергічні реакції клітинного типу (IV тип реакцій за Кумбсом і Джеллом).

А.Д.Адо (1970) класифікував алергічні реакції, які зумовлені дією лікарських засобів, на три типи:

а) гострі, які виникають після потрапляння ліків в організм негайно або впродовж години (анафілактичний шок, бронхіальна астма, набряк Квінке, гостра кропив’янка, гостра гемолітична анемія);

б) підгострі, що розвиваються після контакту з лікарським засобом впродовж першої доби (агранулоцитоз, тромбоцитопенія, макуло-папульозна екзантема, лихоманка);

в) затяжні, які виникають впродовж декількох діб та тижнів після введення ліків (сироваткова хвороба, панцитопенія, алергічні васкуліти, артрити, лімфаденіти, гепатити, нефрити, міокардити).