Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

даних фітоценозів пропонуємо проводити щорічне сінокосіння, очищення від самосіву дерев та кущів. Гідрофільні луки поширені на зволожених грунтах, в основному в долинах гірських потоків. Деколи це угруповання з домінуванням одного виду. Застосовуються як сінокоси, особливо у посушливі роки. При припиненні сінокосіння спостерігається сукцесія з домінуванням Filipendula ulmaria з поступовим перетворенням у вільшняки. Є біотопами проживання рідкісних земноводних і плазунів, а також фітоценозами, де зростає більшість видів родини Orchidaceae, що занесені до Червоної книги України. Для охорони необхідно проводити сінокосіння 1 раз на 3 роки, очищення від самосіву дерев та чагарників. До сильно зволожених угруповань належить угруповання з участю Sphagnum та Eriophorum vaginatum, що знаходиться в єдиному локалітеті – урочищі Чорні Млаки (Н. Стужицьке ПНДВ). Тут спостерігається сукцесія заростання угруповання Vaccinium myrtillus та Salix. Для охорони необхідно забезпечити збереження гідрологічного режиму. В Ужанському НПП закладено постійні пробні площі для ведення довгострокового моніторингу по дослідженню сукцесійних змін, визначення інтенсивності заростання лук деревами та чагарниками.

Озимое тритикале в Донецкой области

КИБКАЛО С.В., РЯБЧЕНКО Н.А., МИХАЛЁВА Е.Н.

Донецкий национальный университет экономики и торговли им. Михаила Туган-Барановского, кафедра товароведения и экспертизы продовольственных товаров ул. Щорса, 31, г. Донецк, 83050, Украина

е-mail: mihaleva_lena@bigmir.net

Тритикале представляет собой пшенично-ржаной гибрид, который относится к амфидиплоидам. Это культура характеризуется высокой устойчивостью. Тритикале имеет более развитую корневую систему в сравнении с пшеницей, что позволяет ей проникать в почве на глубину до 2-х метров. Характерно, что корневые выделения этой культуры способствуют усвоению даже трудно растворимых фосфатов путем их перевода в гидро- и дегидрофосфаты (Крамарьов, 2008). Тритикале обладает высокой нерассоспецифической полевой устойчивостью к целому комплексу заболеваний, а именно: корневым гнилям, мучнистой росе, ржавчине, пыльной и твердой головне и др., а также поливариантной выносливостью к различным вредителям: клоп вредная черепашка, злаковая муха, хлебный жук, злаковая тля (Білітюк, 2003). Поэтому большинство исследователей считают, что озимое тритикале наиболее приспособлено к абиотическим и биотическим факторам среды в условиях Украины (Шередько, 1999).

Цель наших исследований заключалась в проведении сравнительного химического анализа зерна, муки хлеба полученного из районированных сортов тритикале, пшеницы и ржи.

154

Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

Результаты проведенных исследований показали, что в зерне озимой пшеницы сорта Никония содержание белка составило 12,4%, а в тритикале сорта Белый Парус – 10,5%, на таком же уровне в озимой ржи сорта Харьковская 138. Достоверных различий по содержанию жира в зерне этих культур не обнаружено, и оно варьировало от 1,7 до 1,8%. Такая же тенденция отмечается по усвояемым углеводам (67,2-70,8%). Содержание белка в зерне озимой пшеницы составило 10,3%, в озимых ржи 8,9% и тритикале 8,7%. Содержание жира в пшеничной муке было 1,1%, в ржаной 1,7% и муке из тритикале 1,4%. Содержание пищевых волокон в пшеничной муке составило 3,5%, в ржаной в 2 раза больше и в муке из тритикале в 4 раза больше в сравнении с пшеничной. В пшеничном хлебе содержание белка составляло 7,9%, в ржаном 6,1% и в хлебе из тритикале 6,1%. Достоверной разницы по содержанию жира (1-1,2%) в хлебе этих культур не установлено. Наибольшее содержание пищевых волокон отмечено в ржаном хлебе (8,2%), в хлебе из тритикале (5,1%) и наименьшее в пшеничном (3,3%). Наиболее высокое содержание минеральных веществ (Na, Ca, K, Fe) в хлебе из ржи и тритикале в сравнении с пшеничным хлебом.

Из вышеизложенного следует, что более высокие показатели химического состава зерна, муки и хлеба из озимой пшеницы, в сравнении с рожью и озимым тритикале.

ЛИТЕРАТУРА

1.Крамарьов С.М. Перспективи вирощування озимого тритикале в умовах північного Степу і західного Полісся України / С.М. Крамарьов, А.П. Білітюк // БЮЛ. Ін-т зерн.госп-ва УААН. – Дніпропетровськ, 2008. – № 28-29. – С.97-105.

2.Білітюк А.П. Доцільність збільшення посівів тритикале озимого на Поліссі / А.П. Білітюк, В.С. Гірко, С.М. Каленська // Вісник аграрн. науки. – 2003. – № 4. – С. 23-29.

3.Шередько Л.М. Нові сорти тритикале – перспективи для Полісся // Землеробство XXI сторіччя, проблеми та шляхи вирощування: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. – К.:

Чабани, 1999. – С. 188-189.

Оптимізації рослинного покриву водойм Західного Поділля

КОЗАК М.І.

Кам'янець-Подільський національний університет вул. І. Огієнка, 61, м. Кам'янець-Подільський, 32300, Хмельницька обл., Україна

Під стратегією оптимізації рослинного покриву ми розуміємо розроблення комплексу заходів, що забезпечили б ефективне відновлення та збереження існуючого фіторізноманіття та підтримання його на належному рівні функціонування. Їх реалізація забезпечується збереженням рідкісних та зникаючих видів, рідкісних, зникаючих і типових фітоценозів,

155

Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

заходи з запобігання виснаження та забезпечення відтворення фіторесурсів, відновлення та рестабілізація порушених екотопів.

З метою охорони та збереження вищої водної та повітряно-водної рослинності Західного Поділля нами пропонується створити 5 нових природоохоронних об'єктів, які б доповнювали розроблену нами регіональну екомережу Західного Поділля.

Створення екомережі Європи (European Ecological Network) (Козак, 2007; Проект …, 2001; Розбудова …, 1999) та України базується на ландшафтній, флористичній та фауністичній складових. Саме поєднання їх дає можливість створення екомережі, яка буде забезпечувати збереження біотичної та ландшафтної різноманітності територій.

Побудова екомережі – це перша активна системна форма охорони природи, головною метою якої є відновлення природної, територіальної і функціональної цілісності екосистем у поєднанні зі збалансованим їх використанням (Розбудова …, 1999; Царик, 2005).

Згідно розробленої екомережі України південна частина території ЗП є складовою частиною Дністровського екокоридору, який межує і поєднує ділянки екокоридорів Галицько-Слобожанського на півночі і Степового на півдні.

Територія ЗП зв'язує між собою вище названі широтні та меридіональний екокоридори і відзначається багатством та різноманітністю екосистем. Існує декілька варіантів регіональних екомереж, складовою яких є території адміністративних областей (Тернопільської та Хмельницької). В проектованій екомережі нами пропонується виділити два природних ядра національного значення (Подільське, Заліщецьке), шість ядер регіонального значення (Серетське, Івачівське, Семиківсько-Ішковське, Теребовлянське, Касперівське, Почапенецьке), один екокоридор міжнародного (національного) значення (Дністровський) та п'ять екокоридорів регіонального значення (Стриповський, Серетський, Збручанський, Подільський або Жванчицький, Смотрицький).

Комплекс активних заходів дозволить нам збільшити ступінь заповідності до 4% та забезпечить охорону популяцій рідкісних та зникаючих видів, а також рідкісних і типових рослинних угруповань, які досі знаходилися за межами природоохоронних об'єктів.

ЛІТЕРАТУРА

1.Козак М.І. Збереження та використання біорізноманіття водно-болотних угідь НПП "Подільські Товтри" // Впровадження цілей охорони біорізноманніття національного природного парку "Подільські Товтри": Методичні рекомендації. – Кам'янець-Подільський, 2007. – С. 24-26.

2.Проект Національної стратегії збереження водно-болотних угідь України // Матер. до робочої наради щодо підготовки попереднього варіанту Стратегії охорони біорізноманіття. – К., 2001. – 65 с.

3.Розбудова екомережі України. Програма розвитку ООН (UNDP). Проект "Екомережі" / Наук. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – Київ, 1999. – 127 с.

4.Царик П.Л. Регіональна екомережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тернопільської області). – Тернопіль : Вид-во ТНПУ, 2005. – 172 с.

156

Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

Динаміка рослинного покриву заплавних лук р. Сейм

КОЗИР М.С.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ геоботаніки вул. Терещенківська, 2, Київ, 01601, Україна

е-mail: _kolya_@mail.ru, kms280382@bigmir.net

Заплава р. Сейм, на території України має площу понад 1000 км2, довжину 250 км та середню ширину 4 км. Вона простяглася від державного кордону до гирла річки і розташовується в двох природно-кліматичних зонах: Поліссі та Лісостепу в межах Сумської і Чернігівської адміністративних областей. Цим обумовлена значна ценотична різноманітність даної території. Різниця кліматичних та грунтових умов впливає на процеси динаміки та їх швидкість.

У заплаві р. Сейм відбуваються природні, антропогенно-природні (сингенетичні, ендоекогенетичні, демутаційні) та антропогенні (формуючі, дегратогенні) динамічні процеси. Найчастіше лучна рослинність у заплаві р. Сейм зазнає демутаційних та деградаційних змін, що спричинені антропогенними чинниками, зокрема розорюванням, ерозією, випасом, викошуванням та рекреацією.

До природних належать сезонні (зміна аспекту, продуктивності, якості кормів тощо) та флуктуаційні зміни (зміни екотопу, фітоциклічні, зоогенні, антропогенні тощо), завдяки яким лучні фітоценози дуже мінливі протягом вегетаційного періоду та з року в рік відповідно.

Антропогенно-природні динамічні процеси проходять в раніше трансформованих екосистемах після припинення дії антропогенних факторів. До сингенетичних змін ми відносимо заростання алювіальних відкладів та змитих внаслідок ерозійних процесів ґрунтів з терас та підвищень заплави. До ендоекогенетичних процесів в заплаві р. Сейм належать формування лук на ділянках осушених боліт та перелогів, а також формування лучних ценозів на місцях, де завершився вторинний сингенез. Демутаційні зміни включають відновлення вихідних лучних ценозів на місці стравлених пасовищ і досить поширені.

Антропогенні зміни лучної рослинності заплави р. Сейм представлені формуючими (відновлення лучних ценозів) та дегратогенними (зміни рослинних угруповань внаслідок меліорації, випасу, розорювання та рекреації). Останні є найпоширенішими на досліджуваній території.

Аналіз антропогенних змін рослинного покриву заплавних лук р. Сейм дозволяє зробити висновки про основні динамічні тенденції лучної рослинності. Зокрема, внаслідок дії антропогенних факторів спостерігається спрощення структури її ценозів, збільшення числа стресових, нестабільних угруповань, зниження продуктивності та стійкості природних лучних ділянок, а також скорочення їх площ.

На сучасному етапі в регіоні досліджень серед змін лучної рослинності переважають антропогенно-природні. Це спричинено значним скороченням поголів'я великої рогатої

157