Ліхенологія / Лихенология / Lichenology

Лишайники в урбаноекосистемах міста Донецька

АВЕРЧУК А.С.

Донецький ботанічний сад НАН України, відділ фітоекології пр. Ілліча 110, м. Донецьк, 83059, Україна

e-mail: averchuk@ukr.net

Донецьк – великий промисловий, науковий та культурний центр України. Промисловість міста багатогалузева: вугільна, металургійна, машинобудівна, хімічна, легка тощо. Найбільш вагому частину становить вугільна промисловість, підприємства якої за добу в середньому виділяють 600-1100 кг сірчистого ангідриду й 4-5 тонн CO2, окислів азоту й інших продуктів горіння, що дають парниковий ефект (Папуна, 2007), тим самим надаючи високу антропопресійну дію на територію міста. Як відомо (Трасс, 1984), лишайники є ефективними індикаторами забруднення атмосфери полютантами саме антропогенного походження. Тому заслуговує на увагу проведення інвентаризації ліхенобіоти в таких урбаноекосистемах для подальшого дослідження її в напрямку встановлення індикаторних тест-видів для отримання інтегральної оцінки стану екосистеми.

Нами рекогносцирувальними маршрутами були охоплені центральні райони міста Донецька (вулиці Щорса, Університетська, Рози Люксембург тощо). На основі камеральної обробки матеріалів та з урахуванням літературних джерел (Голубкова, 1966; Окснер, 1937) був складений флористичний список лишайників, який включає 6 видів, що відносяться до 4

родин. Основу ліхенофлори складає вид Parmelia caperata (L.) Hale (= Flavoparmelia caperata

(L.) Hale), який на стовбурах дерев Acer negundo L. та Ulmus sp., висаджених вздовж вулиць, утворює невеликі скупчення разом з Lecanora dispersa (Pers.) Sommerf.

Для більш глибокого вивчення біоіндикаційної ролі зібраних лишайників був проведений їх екологічний аналіз. За реакцією на субстрат виділено дві групи: група епіфітів, що нараховує 4 види (L. dispersa, P. caperata, Physcia tenella (Scop.) DC. Xanthoria parietina (L.) Th. Fr.), та група епілітів, до якої відносяться Blastenia teicholyta Bausch. та Candelariella vitellina (Hoffm.), які були знайдені на штучному кам'янистому субстраті (залізобетонні конструкції фундаменту та стін будівель). Відносно епіфітних лишайників встановлено, що вони переважно реагують на характер морфології кори та її рН. По 2 види віднесено до групи базофілів – B. teicholyta, Ph. tenella та ацидофілів – P. сaperata, L. dispersa, останні – нейтрофіли. Що стосується екологічної групи геліоморф, то всі зібрані нами лишайники, крім P. сaperata та L. dispersa, які є сціофітами, відносяться до групи геліофітів. Лишайники, що мають подібні ознаки адаптації до режиму зволоження, розподілилися так: Ph. tenella, X. рarietina – мезофіти, останні – ксерофіти.

Таким чином, знаючи екологічну приуроченість зібраних лишайників, ми можемо уникнути похибки відносно пояснення розповсюдження видів та встановити кореляцію між загальним відносним забрудненням повітря на території досліджень та видовим складом ліхенобіоти.

55

Ліхенологія / Лихенология / Lichenology

ЛІТЕРАТУРА

1.Голубкова Н.С. Определитель лишайников средней части СССР. – М.: Наука, 1966.

–256 с.

2.Окснер А.М. Визначник лишайників УРСР. – Київ: Вид-во Академії наук УРСР. – 1937. – 341 с.

3. Папуна Н.В. Переработка терриконов методом агломераций / Н.В. Папуна, В.В. Кочура // Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів”: Тези доп. i виступiв VI Міжнар. конф. аспір. та студ. (17-19 квітня 2007 р.). –

Донецьк, 2007. – Т. 1. – С. 50-51.

4. Трасс Х.Х. Классы полеотолерантности лишайников и экологический мониторинг // Проблемы экологического мониторинга и моделирования экосистем. – Л.: Гидрометеоиздат, 1984. – Т. 7. – C. 144-159.

Порівняння біоіндикаторних властивостей епіфітних лишайників та мохоподібних на прикладі м. Києва

ДИМИТРОВА Л.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ ліхенології та бріології вул. Терещенківська, 2, Київ, 01601, Україна

е-mail: lestes-virens@mail.ru

Наприкінці ХХ століття було запропоновано низку методик для оцінки стану атмосферного повітря за допомогою епіфітних лишайників та мохоподібних, що широко застосовуються під час моніторингових досліджень у Західній Європі (Nimis et al., 2002). Порівняльне вивчення індикаторних властивостей лишайників та епіфітних угруповань, до складу яких входять лишайники та мохоподібні, було проведено в роботі У. Джібелена та М. Хоффмана (Geebelen, Hoffman, 2001). Автори встановили, що ліхеноіндикаційні індекси краще корелюють із забрудненням атмосферного повітря діоксидом сірки, ніж індекси на основі епіфітів. Проте спеціальне порівняння індикаторних властивостей лишайників та мохоподібних раніше не проводилося, що і поставлено за мету нашого дослідження.

Для збору матеріалу протягом 2005-2007 рр. закладено 272 дослідні ділянки на різних за ступенем антропогенного навантаження територіях м. Києва. Зони забруднення визначали на основі індексу видового різноманіття, індексу чистоти повітря та його модифікованих варіантів (Кондратюк та ін., 2006). Кожен показник розраховували для трьох об'єктів дослідження: лишайників, мохоподібних та епіфітних угруповань (обох груп разом).

Зони забруднення, визначені на основі показників епіфітних угруповань та лишайників, майже повністю співпадають. Просторове розміщення дуже та середньо

56

Ліхенологія / Лихенология / Lichenology

забрудненої зон за даними індексами чітко корелює з розташуванням екологічно небезпечних промислових підприємств (ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, ЗАТ "Укр-Кан-Пауер", ВАТ "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів", ВАТ "Асфальтобетонний завод", ВАТ "Київгума", ВАТ "Радикал", ЗАТ "Вулкан", ВАТ "Енергія" та ін.) (Щорічник..., 2007). Незабруднена зона розташована переважно на окраїнах міста, окремі її ділянки приурочені до парків та скверів.

Ізотоксичні зони, визначені на основі показників бріофітів, не утворюють такого чіткого зонування території Києва, як за даними ліхеноіндикаційного картування. Вказані осередки слабко корелюють з розміщенням основних джерел забруднення атмосферного повітря. Так, майже всю територію міста охоплює дуже забруднена зона, на 48% ділянок якої епіфітні мохоподібні були відсутні взагалі. Слабко та незабруднена зони тяжіють здебільшого до парків Києва (Дніпровські острови, ур. Бабин Яр, парки "Нивки", "КиньГрусть") або навіть окремих старих дерев (бульв. І. Лепсе, Верховної Ради). Велика кількість бріофітів, безперечно, властива і для зеленої зони Києва (Вірченко, 2006), дослідження якої не входило до спеціальних завдань нашої роботи. Тому, можна припустити, що зменшення видового різноманіття епіфітних мохоподібних Києва зумовлене, насамперед, вирубуванням старих дерев та знищенням парків. Забруднення атмосферного повітря, ймовірно, відіграє другорядну роль у їх поширенні на території міста, а тому проводити оцінку стану атмосферного повітря Києва за допомогою епіфітних мохоподібних недоцільно. Отже, для подальшого моніторингу середовища селітебної зони Києва ефективнішим є використання епіфітних лишайників, оскільки вони є кращими індикаторами стану атмосферного повітря, ніж бріофіти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вірченко В.М. Мохоподібні лісопаркової зони м. Києва. – К.: Знання України, 2006.

– 32 с.

2.Кондратюк С.Я., Мартиненко В.Г., Димитрова Л.В., Корнелюк Н.М.

Ліхеноіндикація. – К.; Кіровоград: ТОВ "Код", 2006. – 260 с.

3.Щорічник стану забруднення атмосферного повітря на території України за даними державної системи спостережень Гідрометслужби за 2006 рік. – К., 2007.

4.Geebelen W., Hoffman M. Evaluation of bio-indication methods using epiphytes by correlating with SO2-pollution parameters // Lichenologist. – 2001. – 33 (3). – Р. 249-260.

5.Nimis P.L., Scheidegger C., Wolseley P.A. Monitoring with lichens – monitoring lichens.

–Kluwer Academic Publishers, 2002. – 408 p.

57

Ліхенологія / Лихенология / Lichenology

Лишайники лісостепової зони верхів'я річки Інгулець

НАУМОВИЧ Г.О.

Херсонський державний університет, кафедра ботаніки вул. 40 років Жовтня, 27, м. Херсон, 73000, Україна е-mail: anshvets@mail.ru

Ліхенофлора рівнинних річкових ландшафтів досліджувалась переважно фрагментарно. Однією з таких невивчених ліхенофлор є ліхенофлора річки Інгулець, видовий склад якої наводиться переважно для південної частини України. Отже, в цій статті ми наводимо коротку характеристику щодо лишайників лісостепової зони верхів'я річки Інгулець, яка знаходиться у Знам'янському районі Кіровоградської області. За літературними даними для ліхенофлори цієї території наводиться лише 1 вид – Pleurosticta acetabulum для Чорного лісу (Окснер, 1993). Збір лишайників проводились на початку травня 2007 року в Кіровоградській області під час україно-польської експедиції. Зібрано біля 300 зразків, які відносяться до 59 видів, 19 родів, 11 родин. Рідкісними видами є Caloplaca obscurella, Candelariella efflorescens, Rinodina pytirea. Cladonia glauca є новим для рівнинної частини України.

Починається річка з балки, навколо якої зростають як природні, так і штучні насадження Salix alba L., S. cinerea L., Acer compestre L., A. platanoides L., Quercus robur L.

Долина у верхній течії трапецієвидна, на окремих ділянках утворює неглибокі каньйони, її ширина може сягати до 1 км. Серед природних найпоширеніших форофітів, які були описані ще у роботі М. Котова (1927), звичайними видами були Salix alba, S. petandra L., на яких було знайдено 14 видів лишайників. Серед домінуючих видів, які створювали сірий аспект на корі, були відмічені Physcia adscendens, Phaeophyscia orbicularis з включеннями Physcia stellaris та Ph. dubia. Неподалік від початку річки є штучно створена дамба, яка відгороджує водосховище. Далі в околицях с. Калинівка, Веселий Кут в долину річки Інгулець заходить Чорноліський масив, який репрезентує цікавий епіфітний видовий склад ліхенофлори. Переважну більшість порід дерев складають Acer campestre, Quercus robur, Fraxinus excelsior L., зрідка Pinus sylvestris L., віком до 20-30 років. Частина лісу постраждала внаслідок минулорічних (2006 року) низових пожеж. По узбіччях лісових доріг, на порушених місцях старих терас Інгульця, створюються сприятливі умови для зростання епігейних лишайників. У цій частині лісового масиву в долині Інгульця відмічено 37 видів лишайників. Рідкісними у межах лісу є епіфітні види Lecanora varia, Melanelia subargentifera, Micarea prasina та Trapeliopsis flexuosa. Усі епігейні представники роду Clаdonia відмічені на відкритих місцях саме у цій частині масиву. Найпоширенішими видами є Amandinea punctata, Candelariella xanthostigma, Evernia prunastri, Lecanora carpinea, Lecidella elaeochroma, Lepraria incana, Melanelia glabratula, Parmelia sulcata, Phlyctis argena, Physconia grisea, Ramalina pollinaria. Переважна кількість лишайників відноситься до епіфітної групи (51 вид, або 86,4%). Серед порід, на яких було знайдено найбільшу кількість видів, переважають Quercus L. (39 видів), Fraxinus L. (28 видів) та Acer L. (21).

58