Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

Видовий склад мікофлори зерна озимої твердої пшениці в залежності від попередників

ПРИВАЛОВА В.Г., РЯБЧЕНКО М.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського, кафедра товарознавства та експертизи продовольчих товарів вул. Щорса, 31, м. Донецьк, 83050, Україна

Одним із головних чинників у вирішенні проблеми забезпечення населення України основним продуктом харчування хлібом, а промисловості – сировиною є вирощування високопродуктивних та стійких проти основних збудників хвороб сортів озимої м'якої та твердої пшениці (Кириленко, 2006). Встановлено, що пшениця уражується різноманітними збудниками хвороб, що часто призводить до значних втрат врожаю (Євтушенко, Лісовий,

Пантєлеєв, 2004; Явдощенко, 2006).

Метою цієї роботи було вивчення впливу попередників на патогенну мікофлору зерна озимої пшениці. Протягом 2006-2007 рр. із зерна озимої пшениці було виділено і визначено

29 видів грибів, які належали до 12 родів (Alternaria, Aspergillus, Phoma, Fusarium, Penicillium, Trichoderma, Rhisopus, Paecilomyces, Acremonium, Dendriphion, Ghrysopsporium, Myrothecium).

Із зерна озимої твердої пшениці після зерно-бобового попередника виділено 28 видів грибів, які належать до 11 родів: Penicillium (11 видів), Acremonium (4 вида), Trichoderma (3 вида), Fusarium (3 вида), Aspergillus (2 вида) та по одному представнику із родів Rhizopus,

Phoma, Gliocladium, Alternaria, Myrothecium. До фітопатогенних видів належали 7 видів грибів: Alternaria alternata, кий викликає у зернових злакових культур "чорний зародок" зерна; Fusarium solani var. argillaceum – збудник гнилі зерна, коренів та стебел зернових культур; Myrothecium roridum – збудник чорної плісняви та ін. Гриби родів Penicillium і Aspergillus викликають пліснявіння зерна зернових колосових культур. Деякі фітопатогенні гриби утворюють небезпечні для теплокровних токсини, що забруднюють зернову продукцію. Із токсиноутворювальних грибів виділено 10 видів: Aspergillus niger, Alternaria alternata, видів роду Penicillium (P. viridicatum, P. funiculosum та ін.), Fusarium solani var. argillaceum і Trichoderma koningi. Визначений нами гриб Alternaria alternata виділяє найбільш небезпечні токсини альтернаріол і генуазонову кислоту. Гриб Aspergillus niger і інші гриби із роду Aspergillus продукує афталоксини В1, В2, G1, G2. Їх загально токсичний ефект в 10-12 разів більший, ніж Т-2-токсин (гриби роду Fusarium). Також небезпечні охратоксини (гриби родів Aspergillus і Penicillium). Слід виділити P. viridicatum, який синтезує декілька видів вказаних сполук, серед них домінує охратоксин А. Гриби із роду Myrothecium, наприклад M. roridum продукує ряд токсинів: верукарін, миротецин, рорідин, некроцитин, дегідроверукарін та інші.

Зерно озимої твердої пшениці після попередника занятий пар характеризувалося 24 видами грибів з 9 родів. Порівняно до зернобобового попередника тут відсутні 4 види грибів.

120

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

Після попередника занятий пар виділено 8 патогенних видів і 10 токсиноутворюючих видів грибів. Серед них слід виділити два представника із роду Fusarium – Fusarium oxysporium і F. culmorum, які спричиняють фузаріоз колоса зернових культур. Встановлено, що найнебезпечніші токсини продукують представники роду Fusarium, серед яких виділяють дезоксиниваленол (ДОН), зеареленон і Т-2-токсин. Характерно, що гриб Fusarium oxysporium виробляє також фузарієву кислоту і микомаразмин.

Таким чином слід відмітити, що попередники озимої пшениці формують свою мікрофлору зерна, яка відрізняється родовими та видовими складами.

ЛІТЕРАТУРА

1.Кириленко В.В. Формотворчий процес у гібридів другого покоління озимої пшениці за ознакою групової стійкості проти основних хвороб // Захист і карантин рослин. – К.: Світ, 2006. – С. 90-100.

2.Євтушенко М.Д., Лісовий М.П., Пантєлеєв В.К. Імунітет рослин. – К.: Коломбіт, 2004. – 303 с.

3.Явдощенко М.П. Оптимізація захисту озимої пшениці від хвороб у зоні Степу // Захист і карантин рослин. – К. .: Світ, 2006. – С. 90-100.

Стан антропогенної трансформації флори луків Північного лівобережного геоботанічного округу

ТЕРТИШНИЙ А.П.

Національний аграрний університет, кафедра ботаніки вул. Генерала Родімцева, 19, м. Київ, 03040, Україна е-mail: tertyshnyy@rambler.ru

Процес проникнення синантропних видів у природні екосистеми, зокрема у лучні угруповання, викликає їх дестабілізацію та витіснення деяких аборигенних видів. Тому дослідження синантропної фракції флори луків є важливою науковою проблемою.

Регіон досліджень розташований на півночі Лівобережного Лісостепу України і межує з Українським Поліссям. За геоботанічним районуванням України (Дідух, ШелягСосонко, 2003) це Північний лівобережний геоботанічний округ Української лісостепової провінції.

Синантропна складова флори луків представлена 192 (28,92%) видами, що вище рівня синантропізації флори України. Апофітна фракція включає 135, адвентивна – 57 видів. Синантропний елемент флори регіону нараховує 366 (33,30%) видів. Видова насиченість апофітного сегменту складає 201 вид, адвентивну фракцію представляють 165 видів.

121

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

Серед апофітів у флорі луків переважають апофіти випадкові (46 видів; 34,07% фракції апофітів), дещо нижчу представленість мають геміапофіти (45; 33,33%) та евапофіти

(44; 32,59%).

Серед адвентивних видів луків за часом занесення переважають археофіти (36 видів; 63,16% видів фракції), фракцію кенофітів формує 21 вид (36,84%).

За ступенем натуралізації серед видів адвентивної фракції луків домінують епекофіти (41 вид, 71,93% видів фракції), групу агріофітів формує сім видів (12,28%), ергазіофітів — три (5,26%), зокрема Pyrethrum parthenium (L.) Smith, Saponaria officinalis L., Trifolium hybridum L., геміепекофітів – п'ять (8,77%), ефемерофітів – один вид (1,75%) Onobrychis viciifolia Scop.

Розподіл груп видів у адвентивній та апофітній фракціях флори луків подібний до аналогічного розподілу у синантропній складовій флори регіону. Разом з тим, загальний вміст апофітів у флорі луків вище (20,33%), а адвентів – менше (8,58%), ніж у флорі регіону

(18,29% та 15,01% відповідно).

Індекс синантропізації для флори луків складає 28,92%, регіону в цілому – 33,30%, що значно нижче, ніж для флори Кам'янецького Придністров'я – 45,98% (Ковтун, 2004), і дещо нижче, ніж для флори долини річки Рось – 34,33% (Куземко, 2003), однак вище, ніж для флори України – 22,51% (Протопопова, 1991). Високий ступінь синантропізації флори луків пояснюється впливом таких антропічних чинників, як викошування, випасання худоби, випалювання, а також поширення синантропних видів вздовж водотоків (Панфилов, 1980). У синантропній складовій флори спостерігаються тенденції до поширення видів з широкими ареалами, які зменшують специфічність флори луків.

ЛІТЕРАТУРА

1.Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботанічне районування України та суміжних територій // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 1. – С. 6-17.

2.Ковтун І.В. Флора Кам'янецького Придністров′я: Автореф. дис... канд. біол. наук:

03.00.05/ Ін-т ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. – К., 2004. – 20 с.

3.Куземко А.А. Рослинність долини річки Рось: синтаксономія, антропогенна

динаміка, охорона: Автореф. дис...канд. біол. наук: 03.00.05 / Ін-т ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. – К., 2003. – 20 с.

4.Панфилов Д.В. Устойчивость экосистем к антропогенным воздействиям // Биогеографические аспекты природопользования. – М.: Мысль, 1980. – С. 30-33.

5.Протопопова В.В. Синантропная флора Украины и пути ее развития. – Киев: Наук.

думка, 1991. – 204 с.

122

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

Застосування генів 5S рибосомальної ДНК в таксономії роду

Rosa L.

ТИНКЕВИЧ Ю.О., СЕРБЕНЮК М.П., АНДРУСЯК Т.В., ВОЛКОВ Р.А.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, кафедра молекулярної генетики та біотехнології вул. Коцюбинського, 2, м. Чернівці, 58012, Україна

е-mail: volkovr@chv.ukrpack.net

Рід Rosa L. представлений у північній півкулі приблизно 200 видами, які поділяються на 4 підроди і 10 секцій (Wissemann, 2003). Культурні форми троянд широко застосовуються у орнаментальному садівництві. Дикорослі представники роду Rosa L., зокрема секції Сaninae (DC) використовують як підщепи для культурних сортів. Генетичний потенціал цих видів може бути використаний у селекції. Все це зумовлює чималий інтерес до вивчення генетики шипшин та їх класифікації. Остання є ускладненою внаслідок високої фенотипової варіабельності цього роду, яка залежить, зокрема, від екологічних умов місцезростання та широкого розповсюдження гібридизації, як в середині секцій, так і між різними секціями. Таксономія Сaninae (DC) є проблемною також завдяки феномену перманентної непарної поліплоїдії. що є наразі предметом інтенсивних досліджень та отримав спеціальну назву "canina-mejosis" (Lim et al., 2005). В наслідок цього особливої актуальності для роду Rosa набуває застосування молекулярної таксономії. Одним з найбільш придатних молекулярних маркерів для вивчення ступеня спорідненості на міжвидовому рівні є гени 5S рДНК, а особливо міжгенний спейсер (МГС), який має менш консервативний структуру, ніж кодуючі ділянки (Volkov et al., 2003).

Мета нашої роботи полягала у вивченні молекулярної організації МГС 5S рДНК у дикорослих представників секції Caninae з території Чернівецької області, видів кількох секцій роду Rosa (R. canina L., R. tomentosa Sm., R. elliptica Fries, R. laxa Retz, R. majalis Herrm., R. rugosa Thunb., R. setipoda Hemsl., R. wichurana Crep.) та культурних сортів троянд.

Завданням першого етапу було виділення загальної ДНК із свіжого матеріалу та гербарних зразків. В якості лізуючого агенту використовували цетавлон. Для ампліфікації МГС 5S рДНК проводили полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) з використанням праймерів комплементарних до ділянок кодуючої області 5S рДНК та полімерази Hot-start Taq (Qiagen). Для визначення довжини отриманих фрагментів їх порівнювали з ДНК-маркером GeneRuler (Fermentas).

Встановлені нами розміри 5S рДНК генів для переважної більшості досліджених представників роду Rosa знаходяться в межах 550-570 пн. Кодуюча ділянка цих генів подібна навіть у філогенетично віддалених груп рослин і має розмір 120 пн. Виходячи з цього довжина МГС вивчених представників роду Rosa становить 430-450 пн. Для деяких представників шипшин секції Caninae з природних популяцій спостерігається незначний поліморфізм розмірів 5S рДНК, який складає 10-15 пн. Значні відмінності знайдені у будові

123