Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

минулого століття, нами виявлені й описані у двох водоймах потужні монодомінантні угруповання T. natans з проективним вкриттям водного плеса 15-35%.

Аналізуючи стан і перспективи охорони T. natans у регіоні на початку минулого століття, др. В. Бриґідер вказує на малу надію на збереження виду в майбутньому. Учений зазначає: "Реалізація постуляту в цьому напрямкові... була б тільки тоді успішна, коли б із збільших охаб, де рогулька найшла оптімальні умови розвитку, створено резервати". Прикро, що сьогодні ми не можемо говорити про створення таких резерватів у старицях р. Дністер у зв'язку з їх подальшим імовірним висиханням упродовж найближчих десятиліть. Але є надія, що співробітники Галицького національного природного парку, територія якого охоплює описані локалітети T. natans, нададуть суворого природоохоронного статусу штучним ставкам і водосховищу, де сьогодні реліктовий зникаючий вид знайшов нові оселища для виживання та формує стійкі життєздатні угруповання.

ЛІТЕРАТУРА

1.Бриґідер В. Рогулька водяна (Bx.) (Trapa natans L.) в околиці Дубовець над Дністром

//Збірник фізіографічної комісії. – Вип. 4-5. – Львів. – 1932. – С. 15-23.

Примітка. Автор просить вибачення, що в тезах (Наконечний О.М. Рідкісні види вищих судинних рослин Галицького національного природного парку // Матеріали Міжн. конф. молодих учених-ботаніків "Актуальні проблеми ботаніки, екології та біотехнології". –

Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – С. 56-57.) види Chamaecytisus podolicus, Euphorbia volhynica

наведені помилково.

Структура провідної системи квітки Acanthostachys strobilacea

(Bromeliaceae)

НОВІКОВ А.В., ПОЗИНИЧ І.С.

Державний природознавчий музей НАН України, відділ таксономії сучасної і викопної біоти вул. Театральна,18, м. Львів, 79008, Україна

е-mail: novikoffav@yandex.ru

Acanthostachys strobilacea (Schult. f.) Klotzsch. належить до родини Bromeliaceae –

однієї з найчисельніших за видовим складом серед однодольних рослин. Тричленні актиноморфні сидячі квітки A. strobilacea розташовані у пазухах жорстких брактей і зібрані у щільні відкриті головчасті суцвіття. Чашолистки та пелюстки вільні. При основі пелюсток є типові для бромелієвих пари щитоподібних придатків (Brown et Terry, 1992). Андроцей представлений шістьма тичинками з великими пиляками та добре вираженими надв'язальцями, розташованими в двох колах. Тичинкові нитки протипелюсткових тичинок

111

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

при основі зрослі з пелюстками. Гінецей синкарпний трьохгніздний, з нижньою зав'яззю обернутоконічної форми. Його структура ускладнена присутністю порожнини септального нектарника. Стовпчик довгий, з борозенками на радіусах перегородок зав'язі. Приймочка прямостояча, трилопатева (Brown et Gilmartin, 1984).

Дослідження структури провідної системи, поруч з дослідженнями морфології, широко використовуються при вивченні тіла рослин. Особлива увага приділяється дослідженням васкулярної анатомії квітки як однієї з найбільш консервативних структур (Eyde, 1975; Moseley, 1967). Ці дослідження дозволяють виявити сліди філогенетичних змін, а також, в тій чи іншій мірі, судити про тенденції морфогенезу та таксономічні взаємозв'язки між окремими таксонами. Саме тому метою нашої роботи було дослідити структуру провідної системи квітки A. strobilacea та виявити таксономічно вагомі особливості її організації.

Квітки для досліджень збирали протягом 2003 року в оранжереях ботанічного саду ЛНУ ім. І. Франка (м. Львів), фіксували у 70% етанолі, після чого виготовляли фіксовані препарати поперечних та поздовжніх зрізів за стандартною методикою (Паушева, 1988) з використанням як барвників гематоксиліну за Маєром та 1% водного розчину сафраніну.

В ході наших досліджень було встановлено, що провідна система вкороченої квітконіжки – типова для однодольних атактостела, у якій нараховується біля 40 закритих колатеральних провідних пучків. Вище, при основі гнізд зав'язі провідні пучки конденсуються, формуючи три основні групи: 1) групу з 6 складних стовбурових тяжів на радіусах перегородок та гнізд зав'язі; 2) групу з 18-20 дрібних колатеральних провідних пучків у центрі зав'язі без сталої орієнтації провідних елементів, названу нами вентральним комплексом; 3) групу з 12-15 також дрібних колатеральних провідних пучків, які зміщуються до периферії зав'язі і розташовуються у її стінках, названих нами кортикальними пучками.

Встановлено, що оцвітина інервується групою кортикальних пучків, а центральні жилки її членів відходять від стовбурових тяжів. Тичинки інервуються пучками, які відходять від стовбурових тяжів. Плодолистки інервуються групою пучків вентрального комплексу, стовбуровими тяжами та групою кортикальних пучків. Дорзальні жилки плодолистків відходять від стовбурових тяжів, що лежать на радіусах гнізд зав'язі. Септальний нектарник інервується провідними пучками вентрального комплексу та відгалуженнями стовбурових тяжів, що лежать на радіусах перегородок зав'язі, а також, частково, безпосередньо цими тяжами. Насінні зачатки інервуються пучками вентрального комплексу, а верхні з них – відгалуженнями стовбурових тяжів, що лежать на радіусах перегородок зав'язі. Також встановлено, що провідна система квітки A. strobilacea виявляє спільні риси будови з іншими представниками підродини Bromelioideae (Новіков, 2008). Серед особливостей організації провідної системи даного виду, які можуть мати систематичне значення, слід відзначити раннє, ще при основі зав'язі, відокремлення слідів центральних жилок чашолистків від стовбурових тяжів, що лежать на радіусах гнізд зав'язі.

112

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

ЛІТЕРАТУРА

1.Новіков А.В. Структура провідної системи квітки деяких представників Bromelioideae (Bromeliaceae) // Матер. VI наук.-практ. конф. студ., аспір. та мол. вчених (Київ, 20-23 березня 2008 р.). – В друці.

2.Паушева З.П. Практикум по цитологии растений. 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Агропромиздат, 1988. – 271 с.

3.Brown G.K., Gilmartin A.J. Stigma structure and variation in Bromeliaceae – neglected taxonomic characters // Brittonia. – 1984. – 36 (4). – P. 364-374.

4.Brown G., Terry R. Petal appendages in Bromeliaceae // Amer. J. Bot. – 1992. – 79 (9). – P. 1051 – 1071.

5.Eyde R.H. The bases of Angiosperm phylogeny: floral anatomy // Ann. Missouri Bot. Gard. – 1975. – 62. – P. 521-537.

6.Moseley M.F. The value of the vascular system in the study of the flower // Phytomorphology. – 1967. – Memorial volume. – P. 159-164.

Гербарні фонди НПП "Подільські Товтри"

ОДУКАЛЕЦЬ І.О., КУЧИНСЬКА О.П.

Національний природний парк "Подільські Товтри"

вул. Польський ринок, 6, м. Кам'янець-Подільський, 32300, Україна е-mail: tovtry@kp.rel.com.ua

Засушувати рослини і збирати гербарій людина почала з давніх часів. До найстарішого гербарію можна віднести досконало збережені рослини з ритуального обряду в єгипетських гробницях. Ці засушені рослини датуються близько 3200 роками. Один із таких гербаріїв зараз зберігається в Музеї сільського господарства в Каїрі (Єгипет).

В НПП "Подільські Товтри" гербарна кімната створена ще на початку 90-х років. Саме в той період із Кам'янець-Подільського відділу Географічного Товариства України до музею природи Поділля було передано деякі експонати, зокрема, гербарій місцевої флори, зібраний в основному на території національного парку краєзнавцями і природолюбами, науковцями Поділля і приближених регіонів. Ці зібрання є найдавнішими в музеї. З того часу гербарні фонди безперервно поповнюються зразками рослин із різних куточків України: Криму (Чорноморський біосферний заповідник), Закарпатської, Чернівецької, Херсонської, Тернопільської, Вінницької, Полтавської областей. Немала кількість гербарних зразків зібрана під час наукових експедицій по вивченню рослинних ресурсів та виявленню природних об'єктів для заповідання.

Гербарні фонди НПП "Подільські Товтри" на сьогодні налічують 2112 видів, що належать 120 родинам. Для вивчення місцевої флори у фондах працюють студенти,

113

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

аспіранти, магістранти та науковці. Детально вивчено, визначено та систематизовано гербарний матеріал представників відділів Папоротеподібні (Polipodiophyta) – 6 родин, 6 родів, 9 видів; Голонасінні (Pinophyta) – 5 родин, 8 родів, 10 видів; Хвощеподібні

(Equisetophyta) – 1 родина, 1 рід, 5 видів.

На сьогодні науковці-ботаніки не зупиняються на досягнутому і сприяють збагаченню гербарних фондів.

Деякі особливості поширення ситникових

ОЛЬШАНСЬКИЙ І.Г.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ систематики та флористики судинних рослин вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

е-mail: olshansky1982@ukr.net

Juncaceae Guss. – космополітична родина, що включає 7 родів і близько 450 видів, поширених переважно у північній півкулі, особливо в помірній і холодній областях, а також у тропіках, де зростають, головним чином, в горах. У флорі України родина Juncaceae представлена двома родами – Juncus L. і Luzula DC. Систему родини ми приймаємо за Kirschner (2002). Більшість ситникових є гігрофітами чи мезофітами. Вони ростуть на луках, болотах, по берегах водойм, у лісах, степових подах, в горах – до вершин; приуроченість до таких місцезростань дозволяє ситниковим бути менш залежними від зональних особливостей і проникати до суміжних територій.

Ситникові розмножуються переважно насінням, вегетативне розмноження не відіграє суттєвої ролі; при цьому вони займають ділянки, на яких в даний час не зростають інші рослини, зокрема, порушені в результаті діяльності тварин, намивні берега, тощо, їх поширенню сприяє діяльність людини: це й занесення їх на нові території, і створення сприятливих умов для існування (так, ситникові оселяються в ямах, що залишаються після вибирання ґрунту, по берегах іригаційних каналів, оскільки вони є піонерами з освоєння нових та вториннопорушених місцезростань). Приуроченість до берегів водойм, байрачних лісів дозволяє ситниковим проникати у Степу далеко на південь, в свою чергу арктичні та бореальні види зростають у більш південних регіонах на високогір'ях. Перелічені особливості зумовлюють формування у представників родини Juncaceae широких ареалів.

Точне місце формування родини є нез'ясованим, а сучасні центри видової різноманітності є вторинними, до головних з них належать: 1) центральноамериканський, 2) балканський, 3) гімалайський, 4) капський, 5) австралійсько-новозеландський.

114

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

В Україні найвища різноманітність ситникових – у Альпійсько-Карпатській гірській провінції (26 видів з 11 секцій), найнижча – у Евксинській провінції (15 видів з 6 секцій) (за геоботанічним районуванням Я.П. Дідуха, Ю.Р. Шеляга-Сосонко, 2003).

За класифікацією Ю.Д. Клеопова (1990) ситникові можна віднести до наступних геоелементів:

1. Плюрирегіональний тип

1.1.Плюрирегіональний геоелемент (J. bufonius)

1.2.Євразійсько-африканський геоелемент (J. capitatus) 2. Голарктичний тип

2.1.Голарктичний геоелемент (J. alpinoarticulatus, J. articulatus, J. effusus, J. filiformis, J. gerardii, L. multiflora, L. pilosa)

2.1.1.Арктоальпійський субелемент (J. castaneus, J. trifidus, J. triglumis, L. spicata)

L.sudetica)

6.Ендеміки Сиваський геоелемент

J. fominii

7.Адвентивні види (J. tenuis )

Географічне поширення ситникових показує їх тісні зв'язки, головним чином, з північною, центральноєвропейською, балканською флорами, а також з древнім середземномор'ям.

ЛІТЕРАТУРА

1.Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботанічне районування України та суміжних територій // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 1. – С. 5-17.

2.Клеопов Ю.Д. Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР. –

К.: Наук. думка, 1990. – 352 с.

115