Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics
Группа урбанонейтральных растений представлена 97 видами (28%). Сюда относятся растения, которые успешно произрастают как в естественных фитоценозах (лесных луговых, опушечных), так и в нарушенных (рудеральных и сегетальных). Наибольшее число видов приурочено к рудеральным местообитаниям (склоны насыпей и выемок шоссейных и железных дорог, пустыри, пустоши, вырубки, обочины дорог, сорные участки) – 87 видов (25%); меньшее – к рудерально-сегетальным и сегетальным сообществам (сорняки посевов и огородов) – по 5 видов (по 1%).
Группа урбанофильных растений, тяготеющих к синантропным местообитаниям, достаточно многочисленна – 116 видов (33%) (во флоре Белорусского Полесья – 24,6%). Среди них представлены рудеральные (69 видов – 20%), сегетальные (35-10%) и дичающие культурные растения (12-3%).
Наши исследования позволяют подтвердить общие тенденции в изменениях растительности урбанизированных территорий и в количественном отношении проследить интенсивность данного процесса на территории г. Гомеля.
ЛИТЕРАТУРА
1.Козловская Н.В. К флористическому районированию Белоруссии // Ботан. журнал. – 1974. – 59, № 6. – С.795-804.
2.Определитель высших растений Беларуси. / Под ред. В.И. Парфенова. – Мн.:
Дизайн ПРО, 1999. – 472 с.
3.Сахапов М.Т., Миркин Б.М., Ишбирдина Л.М. Урбофитоценология: изучение спонтанной растительности городов // Успехи современной биологии. – 1990. – 109, № 3. –
С. 452-466.
Ефемероїди Ічнянського національного природного парку
ЖИГАЛЕНКО О.А.
Ічнянський національний природний парк вул. Леніна, 23, м. Ічня, Чернігівська обл., 16703, Україна е-mail: ichn_park@cg.ukrtel.net
Ічнянський національний природний парк був створений 21 квітня 2004 р. на території Ічнянського району Чернігівської області. Загальна площа парку становить 9665,8 га. Парк розташований на південний захід від м. Ічні. В системі фізико-географічного районування основна територія національного природного парку знаходиться в межах Ніжинсько-Бахмацького району Північно-Дніпровської терасової низовинної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової фізико-географічної провінції Лісостепової зони. За геоботанічним районуванням України (Геоботанічне …, 1977) Ічнянський національний
91
Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics
природний парк знаходиться в Прилуцько-Лохвицькому геоботанічному районі РоменськоПолтавського геоботанічного округу лучних степів, дубових, грабово-дубових (на заході) та дубово-соснових (на терасах річок) лісів і евтрофних боліт Лівобережнопридніпровської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області. У рослинному покриві парку переважають ліси. Залісненість території становить 78%, заболоченість – 10-15%. По території парку протікає річка Удай та її ліва притока – Іченька, які належать до басейну Дніпра.
Значна участь листяних лісів обумовлює наявність ефемероїдів у флорі парку. Відомості про весняні ефемероїди окремих частин національного природного парку та прилеглих територій можна знайти в роботах В.М. Любченка (1988) та Л.О. Лобань (1999, 2000). Всього на території Ічнянського національного природного парку було виявлено 10
видів ефемероїдів: Galanthus nivalis L., Scilla sibirica Haw., Scilla bifolia L., Corydalis intermedia (L.) Merat, Corydalis solida (L.) Clairv, Corydalis cava (L.) Schweigg et Koerte,
Ficaria verna Huds., Gagea lutea (L.) Ker-Gawl., Gagea minima (L.) Ker-Gawl., Anemone ranunculoides L. Вони трапляються в листяних та мішаних лісах з переважанням Quercus robur L.та Carpinus betulus L., де утворюють добре виявлені синузії ефемероїдів. Серед цих видів на найбільшу увагу заслуговують 4 види: Galanthus nivalis, Scilla sibirica, Scilla bifolia та Corydalis intermedia.
Galanthus nivalis – європейсько-середземноморський вид. Занесений до Червоної книги України. На території парку знаходиться на східній межі ареалу. Тут виявлено 4 локалітети. Проективне покриття виду становить 10-15%. Виступає домінантом.
Scilla sibirica – європейсько-сибірський вид. Вид регіональної охорони на території Чернігівської області. На території парку знаходиться поблизу західної межі ареалу. Виявлено 3 локалітети. У синузіях з домінуванням G. nivalis виступає, як асектатор. На ділянках, де G. nivalis відсутній, – виступає домінантом. Тут проективне покриття виду в середньому становить 20-30%, а іноді може сягати 50%.
Scilla bifolia – центральноєвропейський вид. Вид регіональної охорони на території Чернігівської області. На території Ічнянського національного природного парку знаходиться на східній межі ареалу. Є найпоширенішим видом серед ефемероїдів парку. Синузій не утворює. Проективне покриття виду становить близько 5%.
Corydalis intermedia – європейський вид. Запропонований до внесення до оновленого списку видів, що охороняються на території Чернігівської області (Андрієнко, Лукаш, 2007). На території парку зустрічається спорадично з невеликим покриттям у березово-дубових та сосново-дубових лісах, у трав'яному ярусі яких влітку домінує Stellaria holostea.
Всі ці ділянки розташовані переважно в центральній частині національного природного парку, де добре збереглись старі грабово-дубові ліси.
Нами на території Ічнянського НПП було закладено дослідні ділянки для проведення багаторічних досліджень за динамікою популяцій Galanthus nivalis та Scilla sibirica. В подальшому планується продовжити дослідження синузій весняних ефемероїдів парку.
92
Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics
ЛІТЕРАТУРА
1.Андрієнко Т.Л., Лукаш О.В., Прядко О.І. та ін. Рідкісні види судинних рослин Чернігівщини та їх представленість на природно-заповідних територіях області // Заповідна справа в Україні. – 2007. – 13, Вип. 1-2. – С. 33-37.
2.Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – 304 с.
3.Лобань Л.О. Лісова рослинність верхньої частини басейну р. Удай (Чернігівська обл.) // Укр. ботан. журн. – 2000. – 57, № 4. – С. 386-392.
4.Лобань Л.О. Флористичні знахідки в басейні р. Удаю (Чернігівська обл.) // Укр.
ботан. журн. – 1999. – 56, № 3. – С. 314-314.
5.Любченко В.М. Весняні ефемероїди дібров верхньої течії р. Удай // Укр. ботан.
журн. – 1988. – 45, № 6. – С. 36-39.
Походження роду Juglans L. (Juglandaceae DC. ex. Perleb.)
ЖИГАЛОВА С.Л.
Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ систематики та флористики судинних рослин вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна
е-mail: snizil@rambler.ru
Походження роду Juglans сягає в далеке геологічне минуле. За даними E.W. Berry (1914), M.I. Кузнецова (1925), A.M. Криштофовича (1958), В.А. Красілова (1989), перші викопні рештки представників роду датуються крейдовим періодом мезозойської ери. Як вказує A.M. Криштофович, рід Juglans з'явився в Європі та Північній Америці і з верхньої крейди існував у морфологічних типах, близьких до J. regia Євразії та J. сіпеrеа Північної Америки. В.А. Красілов зауважує, що перші знахідки квіток, які містять пилок типу Normapollis, відносяться до сеноману (верхня крейда). Таку групу нещодавно відкритих у сеноні Швеції квіток не без підстав вважають предковою для кількох еволюційних ліній сережкоквітних. Найбільший розвиток родини Juglandaceae припадає на палеоген, коли її представники були широко розповсюджені по всій Євразії, доходячи до полярного кола, та по обох американських континентах (Смольянинова, 1936; Криштофович, 1958). Найбільшою різноманітністю рід Juglans характеризується в міоцені, тому що його види виявлені в цей час на величезному просторі всієї Північної півкулі. Так, залишки J. acuminata Al. Braun знаходять у США (на Алясці), Канаді, на о-ві Гренландія, в Німеччині, Угорщині, країнах колишньої Югославії, Швейцарії, Італії, Франції, Росії (Камчатка, Західний Сибір), Японії, країнах Закавказзя, а також в Україні (Донбас, Херсонська обл.)
тощо (Engler, 1894; Nagel, 1914; Некрасова, 1936; Васильев, 1958; Озол, 1958; Колаковский, 1964).
93
Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics
Таким чином, з'ясовано, що цей вид в міоцені був поширений по всій Європі та Азії і, на думку більшості авторів, мав бути вихідним для J. regia. Взагалі, у міоцені кількість видів Juglans сягає 53. Серед них трапляються такі, які важко відрізнити від сучасних видів. З початку четвертинного періоду внаслідок похолодання, як припускають A. Engler (1894), H.I. Кузнецов (1925) та інші автори, ареали видів роду Juglans скоротилися до невеликої смуги уздовж Середземного моря та Балкан. З потеплінням клімату вони трохи розширилися, але вже не набули колишніх розмірів. Так, J. sieboldiana в міоцені був представлений в Європі, а після відступання льодовиків він там вже не з'явився. Juglans cinerea та J. nigra, що до похолодання були поширені, крім Північної Америки, майже по всій Євразії, сьогодні залишилися лише в Північній Америці. Представники роду Juglans у викопному стані знайдені також в Африці, хоча в наш час вони там відсутні (Nagel, 1914). Juglans regia, напевно, зник у північній частині свого ареалу, але зберігся в південній. Так, у споровопилковому комплексі четвертинних відкладів Південного Казахстану (р. Аристенди) серед інших деревних порід відмічений J. regia, що свідчить про його збереження в помірних широколистяних лісах цього періоду. J. regia адаптувався і зберігся в гірських умовах донині. Думку про те, що гірські широколистяні ліси утворилися на основі третинної лісової рослинності, вперше висловив C.I. Коржинський у 1896 p. Пізніше цю гіпотезу розвивали багато інших науковців. М.Г. Попов (1929) відносив J. regia до флори "гінкго", яка в палеогені займала домінуюче положення у Старому та Новому світі у північній півкулі, в кінці неогена з похолоданням була дещо зміщена до півдня, а після зледенінь зберіглася лише фрагментами в Південній Європі, в області Давнього Середзем'я та повніше в Південно-Східній Азії. Є.М. Лавренко також розглядав широколистяні гірські ліси Середньої Азії як рефугіум третинної рослинності. К.В. Арнольді (1980) встановив, що ентомофауна горіхових лісів в багатьох своїх рисах носить безперечно реліктовий характер, а занесення цілих фрагментів таких давніх біоценозів неможливе. Іншої точки зору притримується М.В. Культіасов (1955), що надавав основного значення різним міграціям протягом квартеру. І.В. Виходцев (1947) також вважав горіхові ліси утворенням голоценового віку. Як вказують А.А. Ріхтер і O.O. Ядров (1985), палеонтологічні дослідження та геологічні дані підтверджують гіпотезу про походження лісів J. regia Західного Тянь-Шаню та Паміро-Алаю від широколистяної лісової рослинності третинного періоду. Існує також думка про те, що всі сучасні осередки трапляння J. regia у природних ценозах є результатом здичавіння.
ЛІТЕРАТУРА
1.Арнольди К.В. Определитель насекомых, повреждающих деревья и кустарники полезащитных полос. – М.-Л., 1980. – 269 с.
2.Васильев В.H. Происхождение флоры и растительности Дальнего Востока и Восточной Сибири // Мат-лы по истории флоры и растительности СССР. – М.-Л.: Изд-во АН
СССР, 1958. – Вып. 3. – С. 361-457.
3.Выходцев И.В., Никитина Е.В. Дикорастущие пищевые и пищевкусовые растения Киргизии. – Фрунзе: Изд-во Киргиз. филиала Акад. наук СССР, 1947. – 26 с.
94