Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

по два види – Alopecurus L., Arrhenatherum Beauv., Bouteloua Lag., Cortaderia Stapf., Cynosurus L., Leymus Hochst., Muhlenbergia Schreb., Panicum L., Phalaris L., Sesleria Scop., Uniola L.; одним видом – Calamagrostis Adans., Coix L., Chasmantium Link., Corynephorus Beauv., Cynodon Rich., Dactylis L., Diarrhena Beauv., Helictotrichon Bess., Holcus L., Hordeum (Tourn.) L., Hystrix Moench., Lagurus L., Lamarkia Moench., Phalaroides Wolf., Piptatherum Beauv., Polypogon Desf., Psathyrostachys Nevski, Sorgastrum Nash., Sorgum Moench., Spartina

Schreb.

В колекції найбільша кількість видів – багаторічні рослини. Однорічники представлені 5 сортами та 12 видами з 9 родів (Avena L., Briza, Coix, Eragrostis, Lagurus, Lamarkia, Phalaris, Panicum, Setaria).

Особливу групу колекції складають рослини зі строкатим забарвленням листкової пластинки: Alopecurus pratensis L. ′Aureovariegatus′ hort., Arrhenatherum elatius subsp. bulbosum (Willd.) Hyl. ′Variegatum′ hort., Dactylis glomerata var. ′Variegata′ Denson, Molinia caerulea (L.) Moench. ′Variegata′, Miscanthus sinensis ′Zebrina′, Spartina michauxiana Hitchc. aureo-marginata hort., Phalaroides arundinaceae (L.) Rausch. var. picta (L.) Tzvel.

Відповідність сезонного ритму розвитку інтродуцентів до природо-кліматичних умов регіону, формування якісного та життєздатного посівного матеріалу (Гридько, Кудiна, 2008), посухостійкість та відносна зимовитривалість вказує на достатньо високий рівень успішності інтродукції декоративних злаків на південний схід України. В зеленому будівництві їх використовують в якості ординарів, живоплотів та бордюрів, а також при влаштуванні міксбордерів, альпінаріїв та рокаріїв.

Висотний розподіл видів флори судинних рослин регіонального ландшафтного парку "Надсянський" (РЛПН)

ДАНИЛЮК К.М.

Державний природознавчий музей НАН України вул. Театральна, 18, м. Львів, 79008, Україна е-mail: museum@museum.lviv.net

РЛПН, площею 19 428 га, розташований на території Українських Карпат, займає південно-західну частину Турківського району Львівської області і є складовою Міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати". Парк репрезентує низькогірні ландшафти (640-951 м н.р.м.) Стрийсько-Сянської верховини. Матеріалом для складання конспекту флори судинних рослин РЛПН є дані власних польових досліджень (20052007 рр.); спонтанна флора парку нараховує 631 таксон.

Висотність – важливий фактор, який суттєво впливає на розподіл видів у гірських місцевостях. У межах широтних зон, як азональне явище, спостерігається диференціювання

87

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

типів ареалу залежно від висоти гірських країн (Малиновський, 1991). Різниці, які спостерігаємо у висотному поширенні рослин – це реакція видів з різними екологічними амплітудами на зміну екологічних факторів (Mirek, 1989). Як зазначається у роботах різних авторів (Mirek, 1989; Куваев 2005), більшість видів можуть змінювати свій статус із рівнинного чи рівнинно-гірського на гірський, чи, навіть високогірний, залежно від географічної широти та довготи. Оскільки висотний статус виду має регіональне, чи, навіть, локальне значення, у нашій роботі за основу ми взяли класифікацію висотного поширення видів флори Карпат Z. Mireka (1989) з деякими нашими змінами, у яких взято до уваги фізико-географічні особливості території України.

На основі особливостей висотного поширення види можна поділити на три основні групи (центри поширення видів): рівнинні, рівнинно-гірські та гірські (останні включають субнівальні, альпійські, субальпійські, монтанні, субмонтанні (передгірні), мультизональні) види. Слід зазначити, що при виокремленні груп поширення у флорі РЛПН, зокрема стосовно монтанних видів, ми не дотримувалися визначення К.А. Малиновського (1991): "Монтанний елемент флори – група видів рослин, генетично та хорологічно пов'язаних із гірськими країнами", ми брали до уваги виключно хорологічні дані (Визначник ..,1977;

Определитель ... 1987; Флора …, 1950-1965; Екофлора …, 2000-2002 та ін).

Залежно від діапазонів висотних показників, у яких види мають центри поширення в Україні (взято до уваги всю територію України за винятком Криму), для флори РЛПН ми виділили 13 висотних груп поширення: альпійсько-монтанна – 6 видів, альпійсько-рівнинна

–4, альпійсько-субальпійська – 6, альпійсько-субмонтанна група нараховує 2 види, монтанне висотне поширення мають 14 видів, монтанно-рівнинна група нараховує 253 види та підвиди, до монтанно-субмонтанної групи належить 49 видів, до видів із центром поширення на рівнині (рівнинна група) належить 165 таксонів, до субальпійської групи – 2 види, до субальпійсько-монтанної групи належить 21 таксон, субальпійсько-рівнинна група поширення нараховує 76 видів, субальпійсько-субмонтанна – 19 видів, субмонтаннорівнинна висотна група поширення – 14 видів.

За останні століття господарська діяльність людини зумовила значні зміни у складі флори, зокрема її адвентизацію. Адвентивних видів найбільше у рівнинній групі поширення

–54 таксони (32,7%), монтанно-рівнинна нараховує 22 адвентивних види (8,7%), монтанносубмонтанна – 2 адвентивних види (7,4%), субмонтанно-рівнинна – 1 (7%), субальпійськорівнинна група поширення нараховує 2 адвентивних види (2,6%). Найбільше адвентивних таксонів у рівнинній групі, центр поширення усіх висотних груп, до складу яких увійшли адвентивні таксони, охоплює рівнину або передгір'я, лише поодинокі види заходять у монтанний та субальпійський пояс, що пояснюється тим, що адвентивні таксони походять із південніших районів, а також свідчить про низьку екологічну пластичність адвентивних видів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Визначник рослин Українських Карпат / Ред кол.: В.І. Чопик, М.І. Котов, В.В. Протопопова. – К.: Наук. думка, 1977. – 434 с.

88

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

2.Куваев В.Б. Высотное распределение растений и трехмерность пространства ареала

//Бюл. моск. о-ва испытателей природы. Отд. биол. – 2005. – 110, вып. 3. – С. 35-43.

3.Малиновский К.А. Монтанный элемент флоры Украинских Карпат. – К.: Наук.

думка, 1991. – 240 с.

4. Определитель высших растений Украины / Под ред. Д.М. Доброчаевой, М.М. Котова, Ю.Н. Прокудина и др. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с.

5.Екофлора України. 1-3 / Під. ред. Я.П. Дідуха. – К.: Фітосоціоцентр, 2000-2002.

6.Флора Української РСР. 3–12. / Під ред. Д.К. Зерова. – К.: В-во АН УРСР, 1950-1965.

7.Mirek Z. Zasięgi wysokościowe roślin naczyniowych w Karpatach i ich klasyfikacja // Wiadomości botaniczne. – 1989. – 33, № 2. – С. 57-64.

Попередні результати палінологічних досліджень роду Campanula L. флори України

ДРЕМЛЮГА Н.Г.

Інститут ботаніки ім. М.Г.Холодного АН України, відділ систематики і флористики судинних рослин вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

е-mail: natalia.dremliuga@bigmir.net

Рід Campanula L. є найбільшим в родині Campanulaceae Juzz. Види цього роду характеризуються значним поліморфізмом, тому його видовий склад, поділ на секції та інші внутрішньородові таксони є дискусійними. Паліноморфологічні ознаки є одними з найбільш консервативних, отже, результати їх досліджень можуть бути враховані при побудові сучасної системи роду та встановленні еволюційних зв'язків між таксонами різних рангів.

Морфологія пилкових зерен родини Campanulaceae розглянута в роботах Erdtman (1952, 1963), Tarnavschi et Radulesku (1959), А.Л. Тахтаджяном (1966), Chapman (1967), Є.М. Аветисян (1967,1986), Sahay (1969), Dunbar (1973, 1975, 1984), Nowicke, Shelter, Morin (1992), Oybak (1995), Perveen і Qaiser (1998) та ін.

Ретельному вивченню морфології пилкових зерен присвячена робота Є.М. Аветисян (1967), в якій авторка дала розгорнуту класифікацію пилкових зерен всієї родини Campanulaсеае. Згідно з цією класифікацією пилок представників роду Campanula відноситься до паліногрупи Campanula (підгрупа А), у якій приймається до уваги форма зерен, число та форма апертур, ступінь потовщення обідку, розміри шипів.

Нашими дослідженнями встановлено, що пилкові зерна представників роду у флорі України симетричні, сфероїдальні або сплющеносфероїдальні, в обрисах з полюса – округлі, 3-7-екваторіально, рідше глобально порові, з полярною віссю 22,76 - 39,52 мкм і екваторіальним діаметром 21,07 - 37,43 мкм, пори округлі, 3,8 - 6,72 в діаметрі, з дисковидним обідком. Екзина (0,7 - 1,1 мкм) вкрита шипиками (висота – 0,33 - 1,75 мкм,

89

Систематика та флористика / Систематика и флористика / Systematics and Floristics

діаметр – 0,51 - 1,53 мкм), звичайно заокруглених на верхівці. Щільність покриття поверхні пилкового зерна варіює від 0,14 до 0,58 шипиків на мкм.

Згідно з отриманими результами, нами встановлені певні закономірності між палінологією і класичною системою роду (Флора України, 1961).

Некоторые особенности фитоценотической структуры травянистой флоры г. Гомеля (Республика Беларусь)

ЖАДЬКО С.В.

УО "Гомельский государственный университет им. Ф. Скорины", кафедра ботаники и физиологии растений ул.Советская, 104, г. Гомель, 246019, Беларусь

е-mail: zhadkosv@mail.ru

Современные города представляют собой систему антропогенно трансформированных сообществ. Их флора отличается динамичностью и лабильностью видового состава, который формируется под влиянием целенаправленно и стихийно протекающих процессов.

Согласно геоботаническому районированию Гомель расположен в ГомельскоПриднепровском районе подзоны широколиственно-сосновых лесов. По флористическому районированию относится к Правобережному восточному Полесскому (Южному) району (Козловская, 1974). Зеленые насаждения всех видов пользования составляют 2196,5 га (19,5% площади города).

Целью данной работы является анализ соотношения ведущих фитоценотических группировок высших травянистых растений флоры г. Гомеля. Исследования проводились маршрутным методом в пределах административной черты города на следующих типах уброфитоценозов: многоэтажные застройки спальных районов, малоэтажные застройки частного сектора, центральные улицы, скверы и придорожные полосы, пустыри, железнодорожные насыпи и откосы. В основу установления фитоценотической принадлежности видов положены описания типичных местообитаний (Парфенов, 1999).

На территории города нами зафиксировано 350 видов высших травянистых растений, относящихся к 223 родам, 56 семействам, 4 классам и 3 отделам.

По характеру размещения растений в черте города выделяют три группы: урбанофобы, урабононейтралы и урбанофилы (Сахапов, 1990). К урбанофобам в Гомеле относится 137 видов растений, что составляет 39% от общего количества видов (в естественных фитоценозах Белорусского Полесья – 78,4%). Из них: типично водные – 8 видов (2%), прибрежно-водные – 10 (3%), болотные – 4 (1%), луговые – 52 (15%), опушечные – 2 (1%), лесные – 61 вид (17%).

90