Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

(L.) Dumort, P. septentrionale (Fern. et Wieg.) Tzvel., Solidago canadensis L., S. gigantea Ait., які

єстійкими до негативних факторів (запиленість, загазованість, ущільнення ґрунту тощо).

6.Навмисне перенесення рослин людиною. Серед ергазіофітів: Aquilegia vulgaris L.,

Impatiens glandulifera Royle, Parthenocissus quinquefolia (L.) Planch., Vitis aestivalis Michx., Lolium multiflorum Lam., Chamomilla suaveolens Rydb., Galinsoga parviflora Cav.

Помітну роль зіграв ботанічний сад, закладений у Кременці в 1806 році при Волинській гімназії. Відомо, що такі види, як Oenothera biennis L. та O. ammophilla Focke "втекли" з ботсаду (Motyka, 1947). Вперше з Кременецького ботсаду в Україні поширилися такі рослини, як Caragana arborescens Lam. (1811 р.), Syringa vulgaris L., Parietaria officinalis

L. та інші.

ЛІТЕРАТУРА

1.Протопопова В.В. Адвентивні рослини лісостепу і степу України. – К.: Наук.

думка, 1973. – 204 с.

2.Motyka J. Rozmieszczenie i ecologia roslin naczyniowych na polnocnej krawedzi zachodniego Podola // Ann. UMCS C. – 1947, suppl. 3. – S. 1-400.

Ценотичні біоморфи естетичних елементів природної флори убраністичного середовища

ГОЛЕВИЧ О.В.

Донецький національний університет, кафедра ботаніки та екології вул. Щорса, 46, м. Донецьк, 83050, Україна

е-mail: golevich@ya.ru

Антропогенне навантаження на середовище сучасного міста формує специфічні умови для зростання рослин. Суттєві порушення температурного, водного та повітряного режимів, едафічних умов, токсичні чинники тощо призводять до закономірних змін рослинного покриву. По-перше, за таких умов відбувається збіднення та пригнічення розвитку елементів урбанофлори, а по-друге, окремі види рослин спонтанно оселяються у нетипових місцезростаннях (Бурда, 1991; Горишина, 1991; Кондратюк та ін., 1980; Соломаха, Костильов, Шеляг-Сосонко, 1992). Таким чином, у межах міста утворюється своєрідна міська флора, що відрізняється формуванням, розвитком та структурованістю від попередніх складових елементів природної флори місцевості. Специфічні умови існування утворюють різноманіття відносин рослин в угрупуванні. Фітоценотичні пристосування рослин полягають у спроможності захоплювати та утримувати площі заселення, негативному та позитивному впливі життєдіяльності одного виду на життєдіяльність інших видів, реалізації стратегій поведінки та ін.

141

Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

У попередніх дослідженнях ми склали робочу схему естетичної оцінки видів рослин в умовах антропотехногенного середовища.

Мета роботи – дослідження взаємовідносин між рослинами, а саме як особина одного виду змінює, або взагалі утворює, середовище існування для іншої особини в умовах різних екотопів м. Донецька – механізми утворення ценотичних біоморф. Особливість дослідження полягає в обранні рослинних об'єктів, що виконують й естетичну функцію за складних умов існування, наприклад, Echium vulgare L. , Salvia verticillata L., Taraxacum officinale Web. ex Wigg., Reseda lutea L., Convolvulus arvensis L., Setaria viridis (L.) P.B., Achillea submillefolium

Klokov et Krutzka. Доцільним є вивчення фітогенних полів рослин. Фітогенне поле – частина простору, в межах якої середовище набуває нових властивостей, що визначаються присутністю в ньому даної особини рослини (Уранов, 1965). Однією з найголовніших особливостей фітогенних полів є їх напруженість, що характеризується стрибкоподібними змінами та мозаїчним розподілом в межах поля. Морфологічна структура та розміщення пагонів рослини у просторі впливає на відокремлення певних центрів напруги фітогенного поля. На основі цього ми виділяли моно- (Echium vulgare L.), полі- (Salvia verticillata L.,

Convolvulus arvensis L.) та ацентрічні (Plantago major L.) життєві форми рослин.

Дослідження проведено у вегетаційні періоди 2006-2008 рр. у Донецькій області. Протягом вегетаційного періоду 2008 р. заплановано визначити наявність та специфіку фітогенних полів особин окремих видів рослин, що виконують роль естетичних елементів природної флори промислово розвинутого регіону. Вивчення фітогенних полів рослин дає розуміння про внутрішнє (власне) середовище угрупування рослин і може мати значення для спрямованого впливу на це середовище.

ЛІТЕРАТУРА

1.Бурда Р.И. Антропогенная трансформация флоры. – Киев: Наук. думка, 1991. – 168 с.

2.Горышина Т.К. Растение в городе. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1991. – 152 с.

3.Кондратюк Е.Н., Тарабрин В.П., Бакланов В.И., Бурда Р.И., Хархота А.И.

Промышленная ботаника. – Киев: Наук. думка, 1980. – 260 с.

4.Соломаха В.А., Костильов О.Р., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Синантропна рослинність України. – К.: Наук. думка, 1992. – 250 с.

5.Уранов А.А. Фитогенное поле // Проблемы современной ботаники. I. – 1965. –

С. 251-254.

142

Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

Рослинний фактор у біотопічному розподілі Лускокрилих

(Lepidoptera)

ГОРДІЙ Н.М.

Кам'янець-Подільський національний університет вул. І. Огієнка, 61, м. Кам'янець-Подільський, 32300, Україна е-mail: natalia_gordiy@mail.ru

Лускокрилі є голометаболічними комахами, тобто в процесі постембріонального розвитку у них відбувається чергування трьох морфологічно і екологічно різних стадій: личинка (гусінь), лялечка та імаго (доросла особина). Існування видів в тих чи інших біогеоценозах залежить перш за все від екологічних особливостей гусениці і метелика.

У переважної більшості гусениці лускокрилих є хижаками з пасовищним типом живлення. Вони харчуються тими або іншими частинами рослин. Так, наприклад, у лускокрилих на європейському Північному Сході Росії 38% видів у личинковій стадії розвиваються на рослинах однієї родини (їх ми називаємо олігофагами), 35% видів – монофаги, що розвиваються на рослинах одного роду (Татаринов, 2001).

В цілому, високий рівень трофічної спеціалізації лускокрилих на личинковій стадії обумовлює пряму залежність географічного і топічного поширення видів від розповсюдження кормових рослин. На географічному рівні цей зв'язок досліджував у метеликів біланів відомий російський ентомолог Н.Я. Кузнєцов у першій половині ХХ століття. Проте треба відзначити, що обмеженість розповсюдження кормових видів далеко не завжди виступає лімітуючим чинником у поширенні лускокрилих. Більш того, трофічні переваги поширених видів можуть змінюватися в різних частинах ареалу

(Кузнецов, 1930).

Топічна залежність лускокрилих від кормових рослин їх гусениць виражена набагато сильніше. На локальному і ландшафтному рівнях личинкові трофічні зв'язки, можна сказати, постійні (якщо тільки не відбувається масового розмноження виду).

Ярусна структура фітоценозів також іноді впливає на топічну приуроченість лускокрилих. Результати спостережень деяких авторів (Коршунов, 1971; Татаринов, 2001) за біологією денних лускокрилих показали, що перламутрівки уникають відкритих ділянок високотравних луків і тримаються переважно на їх периферії біля лісу, в рідколіссях. Спочатку це здається малозрозумілим, оскільки тут менше квітучих рослин і вища активність птахів, що повинно відлякувати метеликів. Пояснення даному явищу наступне. Види цих метеликів розвиваються на личинковій стадії на фіалках, які на високотравних луках ростуть в нижньому ярусі густого травостою. Тому самки вказаних перламутрівок просто не можуть дістатися до них, щоб відкласти яйця. На лісових узліссях, під кронами дерев фіалки менш приховані травостоєм, рясні і легко доступні для метеликів.

143

Екологія та фітосозологія / Экология и фитосозология / Ecology and phytosociology

Отже, у топічному розподілі лускокрилих рослинний фактор виконує основну роль. Склад і співвідношення чисельності лускокрилих в природних співтовариствах залежить перш за все від складу і структури фітоценозів, а також від фенології квітучих рослин.

ЛІТЕРАТУРА

1.Коршунов Ю.П. Булавоусые чешуекрылые (Lepidoptera, Diurna) Манского района заповедника "Столбы". Ч. II // Тр. гос. заповедника "Столбы". – Красноярск, 1971. – Вып. 8. –

С. 100-114.

2.Кузнецов Н.Я. Связь географического распространения белянок (Lepidoptera, Asciidae) c распространением их кормовых растений и химизмом последних // Ежегодник Зоол. музея АН СССР. – 1930. – Т. XXXI. – С. 49-63.

3.Татаринов А.Г., Долгин М.М. Видовое разнообразие булавоусых чешуекрылых на европейском Северо-Востоке России. – СПб.: Наука, 2001. – 244 c.

Моніторингові дослідження водойм за фітоіндикаторами

ГРУБЛЯК І.А.

Кам'янець-Подільський національний університет вул. І. Огієнка, 61 м. Кам'янець-Подільський, 32300, Хмельницька обл., Україна

Погіршення екологічного стану поверхневих вод річок басейну Дністра в останні 3040 років обумовлювалося широкомасштабними гідротехнічними меліораціями, збільшенням розораності земель, скороченням площ природної рослинності, використанням у сільському господарстві органічних, мінеральних добрив, засобів захисту рослин. Сформовану гідрохімічну картину водних об'єктів доповнюють та істотно змінюють промислові та комунальні джерела забруднення.

Розроблені методики гідробіологічного аналізу у більшій чи меншій мірі охоплюють усі блоки біоценозу. Переважно використовується система сапробності і різноманітні індекси, які базуються на показниках розвитку фітота зоопланктону. Поряд з тим варто зазначити, що важливим компонентом водних екосистем є вищі водні рослини. Судинні макрофіти відіграють значну, а часом і головну роль у накопиченні органічної речовини водних екосистем, захищають береги водойм від розмивання.

Вищі водні рослини – чутливі індикатори стану довкілля, при забрудненні водного об'єкту змінюється видовий склад, продуктивність фітоценозів, відбувається зміна едифікаторів (Звенигородський, 2000; Браун, 1957).

Оцінюючи якість води за біологічними показниками більшість дослідників основну увагу звертали на організми фітота зоопланктону. Вищі водні рослини з цією метою використовувались рідко. К.А. Кокіним проведена класифікація вищих водних рослин (ВВР)

144