Класифікація мітохондріальних захворювань

за типом мутацій в мтДНК (Wallace, 1992):

ТИП МУТАЦІІ	ЗАХВОРЮВАННЯ
1. місенс-мутації	- нейроофтальмопатія Лебера (LHON); - пігментний ретиніт
2. мутації в генах т-РНК	- синдром MERRF (міоклонус-епілепсія, синдром «рваних червоних волокон»; - синдром MELAS (мітохондріальна енцефаломіопатія, лактат-ацидоз, інсультоподібні епізоди)
3. делеціі або дуплікації частин мтДНК	- зовнішня офтальмопатія; - синдром Кернса-Сейра (KSS синдром); - синдром Пірсона (рефрактерна сидеро-бластна анемія з вакуолізацією клітин кісного мозку і екзокринною дисфункцією підшлункової залози); - асиметричний птоз; - двобічний птоз з офтальмопарезом і слабкістю м’язів нижніх кінцівок; - ділатаційна кардіоміопатія; - NARP синдром (нейропатія, атаксія і пігментний ретиніт)
4. мутації, які знижують число копій мтДНК	- летальна інфантильна дихальна недостатність; - синдром молочнокислого ацидоза.
5. мутації в ядерній ДНК	- фумарова ацидемія; - глутарова ацидемія; - дефіцит 3-гідроксіацил-КоА-дегідрогенази жирних кислот з довгим дихальним ланцюгом; - дефіцит 3-гідроксіацил-КоА-дегідрогенази жирних кислот з середнім дихальним ланцюгом - дефіцит 3-гідроксіацил-КоА-дегідрогенази жирних кислот с коротким дихальним ланцюгом - подостра некротизуюча енцефаломіопатія Лея; - прогресуюча склерозуюча поліодистрофія Альперса; - трихополідистрофія Менкеса.

Загальні характерні риси мітохондріальних захворювань:

• Полісиндромність ураження, з більш частим залученням нервової системи, органа зору, серця і соматичної мускулатури.

• Відстрочена експресія, більшість захворювань мають неприроджений характер і починаються в дитячому і молодому віці.

• Прогредієнтність плину з негативною динамікою і збільшенням симптомів ураження різних органів і систем.

• Традиційні лікувальні заходи, як правило, малоефективні.

• Порушення системи окисного фосфорилювання може мати сімейний характер із присутністю декількох хворих у родоводах.

Синдром merrf (міоклонус епілепсія, “рвані червоні волокна”)

Вперше описаний N.Fukuhara і співавторами в 1980 році. Синдром MERRF обумовлений точковими мутаціями в гені лізінової тРНК у позиціях 8344 і 8356 мтДНК.

Захворювання успадковується із внутрісімейним поліморфізмом, що може бути обумовлено різним співвідношенням між мутантними і нормальними мтДНК у різних ооцитах. Вік хворого на початку захворювання варіабельний від 3 до 65 років.

Ранніми клінічними ознаками є швидка стомлюваність при фізичних навантаженнях, біль в ікроніжних м’язах, зниження пам’яті, уваги. Найбільш типовим є симптомокомплекс: прогресуюча міоклонус-епілепсія, що включає міоклонус (раптове, швидке, короткочасне м’язове скорочення, яке обумовлене залученням у патологічний процес ЦНС), атаксія і деменція.

Також у хворих спостерігаються генералізовані тоніко-клоничні судоми, нейро-сенсорна глухота, атрофія зорових нервів, помірні ознаки міопатії, сенсорні порушення (розлад вібраційної чутливості і м’язово-суглобного почуття) та інші неврологічні симптоми (відсутність сухожильних рефлексів). Можливий розвиток ліпоматозу. Перебіг захворювання прогресуючий.

Критерії діагнозу:

• материнський тип успадкування;

• дебют у віці 3-65 років;

• ураження ЦНС: міоклонус, атаксія, деменція у поєднанні з нейросенсорною глухотою, атрофією зорових нервів, порушенням глибокої чутливості;

• лактат – ацидоз;

• помірне підвищення білку в лікворі;

• недостатність 1, 3, 4 комплексів дихального ланцюга;

• ЕЕГ: генералізовані комплекси “ спайк-хвиля”;

• ЕМГ: первинно-м'язовий тип ураження;

• КТ: атрофія мозку, лейкоенцефалопатія, іноді кальцифікація базальних гангліїв;

• “рвані червоні волокна” в біоптатах кістякових м’язів;

• прогресуючий перебіг.

Диференційний діагноз проводиться з іншими прогресуючими міоклонус-епілепсіями (денторубропаллідол’юісовою атрофією, хворобою Гоше, галактосіалідозом ІІ типу, синдромом міоклонуса з нирковою недостатністю та інш.), хворобами накопичування (наприклад, хвороба Краббе), синдромом Айкарді та іншими дизгенезіями мозку.

Лікування, насамперед, спрямоване на корекцію порушень енергетичного обміну, зменшення лактат-ацидозу, попередження ушкоджень мембран мітохондрій вільними радикалами. Встановлена ефективність рибофлавіну, нікотинаміду, цитохрому С та коензиму Q_10, L-карнітину, вітаміну С. Велике значення має також протисудомна терапія. Препаратами першої черги є вальпроати по 30мг/кг/доб, а при їхній неефективності – клоназепам.