Глава 4. Розгляд судом справ

ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ

АБО ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ

§ 1. Поняття та історія інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення’» померлою

Інститут визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою має на меті врегулювання невизначе­ності правового положення особи, яка тривалий час відсутня в місці свого постійного проживання та служить для захисту майнових інтересів самої відсутньої особи й інтересів осіб, з яки­ми вона перебуває в певних правовідносинах.

Тривала та безвісна невизначеність місцеперебування одного з суб’єктів правовідносин створює перешкоди щодо виконання обов’язків відносно фізичних чи юридичних осіб, з якими ця особа знаходиться в певних особистих немайнових чи майнових правовідносинах. Так. дружина, за тривалої фактичної відсут­ності чоловіка, вважається одруженою та позбавлена можливос­ті вступати до нового шлюбу, користуватись самостійно спільно набутим майном, виїжджати за кордон зі спільною дитиною без згоди на те відсутнього чоловіка. Також тривала відсутність фізичної особи може призвести до порушення майнових прав і самої цієї особи, яка не перебуває в місці свого постійного про­живання, зі сторони інших осіб, наприклад, при зазіханні на її майно.

Континентальному праву відомий інститут безвісної від­сутності або оголошення особи громадянина померлим. Однак у праві окремих країн існують певні відмінності. Так, законо­давству Німеччини відомий інститут оголошення померлим. Особу що є безвісно відсутньою, може бути оголошено померлою через 10 років з моменту такої відсутності, але не раніше, ніж їй виповниться 25 років, або через 5 років із моменту безвісної від­сутності, якщо до винесення судового рішення про оголошення померлою їй виповнилося б 80 років.

За законом Франції не передбачено можливості оголошен­ня особи померлою. З часів введення в дію Кодексу Наполео­на безвісна відсутність, як би довго не тривала, не змінювала шлюбно-сімейного статусу особи. Нині у Франції діє інститут встановлення безвісної відсутності, що передбачає дві стадії. На першій стадії суд у справах опіки за позовом будь-якої заці­кавленої особи чи державної установи може винести рішення про судове засвідчення презумпції безвісної відсутності. Тер­міни фактичної презумпції особи не визначаються,'достатньо встановлення факту відсутності даних про її місцезнаходження й неможливості його з’ясування. На підс’гаві судового рішення один чи кілька родичів призначаються для управління її майном і для представництва особи з метою здійснення всіх її прав, у ре­алізації яких вона могла б бути зацікавлена. Якщо в подальшому така особа з’являється, то судове рішення про презумпцію безві­сної відсутності скасовується і особі повертається все майно, яке знаходилося в управлінні та було придбане в її інтересах.

Другою стадією є встановлення факту безвісної відсутності. Через 10 років з моменту винесення рішення про презумпцію безвісної відсутності за позовом зацікавленої особи чи прокуро­ра, цивільний трибунал першої інстанції може винести рішення про оголошення безвісної відсутності.

Рішення суду про оголошення безвісної відсутності обов’язково оприлюднюється в пресі, інакше воно втрачає юридичну силу, а також фіксується в реєстрі смертей. Юридичні наслідки май* же такі ж, як і в результаті фізичної смерті особи: за загальним правилом припиняється управління майном і припиняється шлюб.

Якщо особа, щодо якої винесене таке судове рішення, повер* тається або з’являються докази її життя, то їй повертається ши майно в тому стані, в якому воно знаходилось на момент попер* нення, усе що вона повинна була отримати, а також вартісні відчуженого майна; шлюб у такому разі автоматично не полон лювався²⁰.

Відповідно до ст. 12 Цивільного кодексу 1922 р., особа МП гла бути оголошена померлою після сплину п’яти років піф

визнання ії безвісти відсутньою. Сам порядок визнання особи відсутньою та померлою був передбачений у Кодексі законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадського стану УРСР 1926 р. (статті 148-162).

Суд, на підставі заяви заінтересованої особи, розсилав за­пити, вивішував оголошення у приміщеннях суду, органу ЗАГС, публікував інформацію у Бюлетені Народного Комісаріату Юсти­ції УРСР та місцевих органах преси. Після спливу одного місяця з часу такої публікації суд виносив ухвалу про «визнання особи померлою».

У Цивільному кодексі 1963 р. було використано лише термін «оголошення» особи померлою. Тобто оголошення особи помер­лою вже не пов’язувалося з необхідністю попереднього визнання її безвісно відсутньою (ст. 21). Був скорочений загальний строк очікування - з п’яти років до трьох.

Основні положення ст. 22 ЦК 1963 р. відтворені у ст. 46 ЦК України²¹: особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Як і раніше, для оголошен­ня особи померлою не вимагається визнання її безвісно відсут­ньою.

Міжгалузева приналежність даного інституту пояснюється тим, що його норми знаходяться як в матеріальному (статті 43- 48 ЦК, статті 104, 107, 118 СК) так і процесуальному праві (статті ' 201,234, 235, 246-250 ЦПК).

Підстави для визнання фізичної особи судом безвісно від­сутньою або оголошення її померлою передбачені статті 43 і 46 ЦК.

Порядок визнання фізичної особи судом безвісно відсутньою або оголошення її померлою встановлюється ЦПК, зокрема стат­ті 201, 234, 235, 246-250.