Прикладна соціальна психологія в освіті

Знання механізмів взаємодії людини з суспільством, закономірностей формування її у різних групах є засобом психологічного впливу на дитину, батьків, мікро- та макроколективи.

Сьогодні однією із важливих проблем є проблема соціальної знедоленості дітей, підлітків та старшокласників, яка є найбільш трагічною щодо своїх наслідків.

Сьогодні погіршується стан фізичного та психічного здоров’я підлітків та старшокласників, серед підлітків, які вчинили насильницькі злочини, 50-60% мають виражені психічні відхилення. Особливою проблемою є проблема працевлаштування підлітків, які навчаються у допоміжних школах-інтернатах.

Сьогодні суспільство може не отримати повноцінної зміни поколінь. Тому зусилля психологів і батьків повинні бути спрямовані, з однієї сторони, на оздоровлення соціального життя дітей всіх вікових груп, а з іншої – на оздоровлення їх внутрішнього світу. Тому всім людям, задіяним в навчанні та вихованні дітей слід дотримуватись таких основних положень:

1. гуманізація відношень дорослих (психолога, вчителя і батьків у першу чергу) і дітей, що припускає:

• безоцінкове позитивне прийняття іншої людини;

• активне емпатійне слухання;

• конгруентне (адекватне, справжнє, щире) самовираження у спілкуванні;

2. визнання виховання підростаючого покоління в якості особливої, привілейо­ваної сфери діяльності суспільства.

Завдання дорослих зробити все можливе, щоб вихований процес як у школі, так і вдома здійснювався на основі загальнолюдських цінностей. Перехід від виховання до самовиховання повинен стати природнім способом задоволення потенційних можливостей підлітків і старшокласників в самостійності та самоствердженні;

3. психологи, вчителі, батьки у своїх взаємостосунках з дошкільником, молод­шим школярем, підлітком і старшокласником повинні пам’ятати, що перед ним і поряд ним Людина, яка має свій власний світ, своє «Я», своє ставлення до світу, до себе. Тільки за такого підходу дорослі (психолог, вчитель, батьки) можуть створити дитині умови для розвитку її внутрішнього «Я», «самості» чи сутності;

4. різні форми навчання (починаючи від традиційних і закінчуючи новими) можуть сприяти розвитку дитини тільки в тому випадку, якщо дорослі (психолог, вчитель, батьки) усвідомлюють, що навчальна діяльність учня є суспільно значуща, суспільно оцінювальна діяльність, що через цю діяльність, через нову позицію школяра визначаються всі решту відношення його з ровесниками і дорослими, відношення до себе і самооцінка.

Особливу роль у гармонізації дитини з соціумом (на рівні внутрішньосімейних зв’язків, взаємо­сто­сунків з колективом ровесників, з учителями і вихователями) покликаний виконувати шкільний психолог.

Діяльність шкільного психолога здійснюється на основі провідних принципів:

• дитина – повноцінний суб’єкт навчально-виховного процесу, розпорядник своїх душевних і фізичних сил, будь-який вплив повинен бути адекватним до природного ходу його розвитку на конкретному віковому та соціокультурному етапі;

• створення умов для пробудження інтересу дитини до глибин свого власного «Я, формування рефлекс­сивних здібностей, розвитку самосвідомості, побудови системи відношення до світу, людей, самого себе;

• створення умов для подальшої побудови системи «олюднених» відношень в різних соціально-педагогічних середовищах (сім’я, школа, клас) і системах («батьки – дитина», «учитель – дитина», «учень – учень», «батьки – учитель», «педагог – педагог»);

• вторинність різного роду психологічних, педагогічних, психотерапевтичних, медичних і ін. впливів по відношенню до індивідуальних особливостей дитини, включаючи її бажання (небажання) бути підданим акту втручання по сторонньої людини у її внутрішні світ.

Вказані принципи визначають смисл, мету та завдання шкільної психологічної служби: створення оптимальних умов для ефективного розвитку, виховання та навчання дітей у певним чином організованому соціально-педагогічному середовищі. В залежності від специфіки такого середовища психолог допомагає дитину чи максимально повно в ньому адаптуватись, скористатись його конструктивними можливостями і привілеями, чи пристосуватись в ньому виживати з мінімальними особистісними втратами, чи навіть розвиватись позитивно наперекір його деструктивним впливам; іншими словами, вибирати, конструювати, реалізувати власну життєву стратегію.

Професійна діяльність шкільного психолога може бути представлена традиційно: психодіагностика; психологічний розвиток (психокорекція); консультативно-просвітницька робота.

Звичайно, кожен напрям має свою змістовну сторону.

Психодіагностика включає:

• лонгітюдну діагностичну діяльність, яка здійснюється через комплекс дослідницьких процедур по вивченню психологічної готовності дитини до шкільного навчання, вивченню особистості молодшого школяра, підлітка, старшокласника;

• проведення процедур поглибленого психодіагностичного обстеження дітей;

• вивчення «психологічно неблагополучних» дітей з метою діагностики патологічних і непатологічних рис особистості.

У практиці шкільної діагностики добре себе зарекомендували такі експериментальні методики.

Для визначення психологічної готовності дитини 6-8 років до школи:

1. орієнтувальний тест шкільної зрілості (вербальний і невербальний варіанти) Й.Йірасека;

2. дослідження мотиваційної готовності дитини 6-7 років до школи (діагностична бесіда).

З метою вивчення особливостей особистості молодшого школяра:

1. визначення рівня розвитку мислення (по А.З.Заку);

2. тест дослідження особистісних якостей по Р.Кеттелу і Р.Коану (варіанти для дівчаток і хлопчиків);

3. емоційний статус особистості (модифікація тесту Люшера-Доровеєвої).

З метою вивчення особистості підлітка:

1. 16-факторний опитувальник Р.Кеттела;

2. короткий відбірковий тест (КВТ (КОТ російською).

З метою діагностики с особистих властивостей старшокласників:

1. шкільний тест розумового розвитку (ШТУР);

2. вивчення пізнавальних інтересів у зв’язку з завданнями профорієнтації;

Для поглибленого вивчення дітей різних груп та відмежування психічної норми та патологій:

1. визначення акцентуації характеру у підлітків та старшокласників (тест Шмішека, методика Е.Ейдеміллера);

2. патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО);

3. діагностика стану агресії у підлітків.

Діагностична робота носить постійний характер і може виконуватись з ініціативи самого психолога, за запитом адміністрації, вчителів, вихователів, батьків, на прохання самих дітей.

Психокорекція (психологічний розвиток)

Мета – створення соціально-психологічних умов для повноцінного розвитку особистості учнів.

Це може бути діяльність, яка розвивається, спрямована на психологічно благополучних дітей і реалізу­єть­ся у формі спеціально організованої взаємодії в систему «психолог –дитина» (тренінгові, розвиваючі заняття), чи в межах природного навчально-виховного процесу (розвиваючі програми).

Н-д, після проведення у старших класах методики ШТУР, визначення пізнавальних інтересів і схильностей дітей до різних видів професійної діяльності корисно призначити індивідуальні та групові співбесіди за результатами тестування і запропонувати бажаючим юнакам та дівчатам прийняти участь у розвиваючій програмі (у вільний від навчання та зручний час). Цю роботу можна здійснювати і в рамках навчального процесу, даючи необхідні рекомендації, завдання, вправи вчителю та учням.

Дискусійним є питання чи має право психолог здійснювати психотерапевтичне втручання на особистість дитини та дорослого. Слід зазначити два моменти:

1. Психолог, який має базову професійну освіту, може і повинен застосовувати у своїй роботі методи несугестивного впливу (соціально-психологічні тренінги, розвиваючі ігри і коригуючи вправи, прийоми релаксації, методи аутогенного тренування і т.д.), але не повинен користуватись (у тому числі зі сторони професійної етики) методами впливу на підсвідому сферу особистості (гіпноз, медитація і т.п.);

2. Шкільний психолог працює з дітьми, які знаходяться у межах психічної норми, а одне з його завдань – побачити дітей з психічною патологією, яку можна передбачити, дати пораду звернутись до спеціалістів, допомогти їх знайти, але не братись за усунення психічних порушень патологічного характеру.

Психологічне консультування та просвіта

поділяється на цілий ряд взаємозв’язаних завдань:

1. психологічна просвіта дітей, де головним є відбір змісту освіти, форм і методів навчання, які актуалізуватимуть саморозвиток школярів. Традиційно проводиться у формі уроків психології, тематичних виховних годин, індивідуальних та групових співбесід та консультацій.

2. Психологічна просвіта і соціально-психологічне консультування батьків по широкому спектру проблем, які стосуються як психології конкретної дитини, так і конфліктів міжособистісної взаємодії в системах «батьки – дитина», «батьки – вчителі», «дитина – вчитель» і т.п.

Проблеми деструктивної взаємодії дітей та батьків часто пов’язані з «психологічною сліпотою» останніх, невмінням відчувати і розуміти власну дитину, а тим більше співпереживати і допомагати їй. Стратегія психолога повинна будуватись на детальному вивченні специфіки міжособистісних стосунків в сім’ї (н-д, з використанням ряду проективних методик типу «Дім – дерево – людина», «Моя сім’я», тесту «Батьківське ставлення»), залучення батьків до створення атмосфери психологічного комфорту у сім’ї. При цьому потрібно дотримуватись етичних принципів, грубо не вмішуватись у сімейну ситуацію, враховувати побажання всіх учасників конфлікту.

3. консультаційна та просвітницька робота з вчителями, вихователями (класними керівниками), педа­го­гічним колективом школи.

Така діяльність психолога повинна будуватись, виходячи з того, що дитина є центральною фігурою всього навчально-виховного процесу, і всі дорослі, оточуючі її, повинні забезпечити ефективне функціонуван­ня процесу її цілісного розвитку, навчання і виховання. Об’єм практичної роботи психолога з дорослими має смисл тільки в контексті рішення завдань позитивного особистісного розвитку дітей, не будучи спеціальною дослідницькою проблемою.

Напрями консультативно-просвітницької діяльності психолога з педагогами:

– консультування вчителів з питань навчання і виховання конкретних учнів чи учнівських груп, колективів. Використовуються методики на визначення статусу особистості в колективі ровесників, вивчення динаміки і структури міжособистісних стосунків, психологічного клімату в групі («Соціометрія», «Референтометрія», «Оперативна діагностика соціально-психологічної атмосфе­ри» Ф.Фідлера і т.п.). Для дослідження причин міжособистісних конфліктів учнів з вчителями можна використати методики «Оцінка агресивності педагога», «Здатність педагога до емпатії», «Оцінка професійної спрямованості діяльності педагога», проективний тест «Мій ідеал учня».

– консультування вчителів-предметників з питань створення та реалізації психологічно адекватних програм навчання (з іноземної мови, фізики, літератури і т.д.). Практичний психолог не може і не повинен ні в якому випадку заміняти вчителя, але його рекомендації можуть стати концептуальною основою побудови таких програм. Він може дати професійний висновок про доцільність та ефективність використання конкретної програми для певного учня чи контингенту учнів.

– соціально-психологічна просвіта вчителів. Її мета – передача психологічних знань, умінь і навичок, які сприяють ефективному вирішенню навчально-виховних завдань і створенню обстановки психологічного комфорту в дитячому та педагогічному колективах.

Ця діяльність шкільного психолога є однією з найбільш важливих і складних, оскільки часто наштовхується на надмірну загруженість вчителя, небажання змінювати стереотипи, ригідність педагогічного мислення. Тут виключений формальний підхід до відбору змісту психологічної освіти, проведення різних семінарів, дискусій, обстежень «для галочки». Психолог перш за все повинен враховувати реальний рівень психологічної грамотності педколективу, бажання чи небажання його членів отримувати додаткові профе­сій­ні знання, загальне ставлення колег-педагогів до психологічної просвіти.

Найкраще завдання психологічної просвіти педагогів реалізуються у ході роботи тематичних метод­об’­єднань, класних і шкільних зборів, педрад, педагогічних консиліумів.