2. Розвиток вітчизняної соціальної психології

У 20-30-ті рр. ХХ ст. пошук вітчизняною соціальною психологією власного шляху відбувався як у дискусіях з основними школами зарубіжної науки, так і у процесі засвоєння та застосування і марксистських ідей.

Розвиток соціальної психології у СРСР в 20-30-ті рр. визначався тими ж особливостями, що і в інших країнах. Домінуючими в аналізі соціально-психологічних явищ були соціологічний та психологічний підходи.

Представники соціологічного підходу: М.О. Рейснер (юрист), Л.М. Войтловський (філолог).

М.О. Рейснер, в праці «Проблеми соціальної психології» (1925 р.) розглядав масову поведінку людини, зумовлену широким соціальним середовищем, до якого він включав виробничі відносини, класи суспільства, рівень розвитку виробничих сил.

Л.М. Войтловський, в праці «Нариси колективної психології» (1924 р.), одну із головних проблем соціальної психології вбачав у психології класів. Об’єктом його інтересів були особливості суспільного настрою, соціальної волі, психології натовпу.

Представники психологічного підходу: П.П. Блонський, К.М. Корнілов та ін., головне завдання соціальній психології вбачали у дослідженні соціальної детермінації психіки людини (це були дослідження психіки особистості, психічних процесів за умов безпосереднього контакту в малих групах).

У 20-30-ті рр. робилися спроби поєднати соціологічний та психологічний підходи до аналізу деяких соціально-психологічних проблем (праці В.М. Бехтерєва, В.О. Артемова).

В.М. Бехтерєв, невропатолог, психіатр першим з рос. психологів сформулював предмет і завдання соціальної психології, приділяючи багато уваги вивченню таких явищ: наслідування, навіювання, зараження. Одночасно з Ф. Олпортом та Ф. Меде він почав експериментальні дослідження у соціальній психології, причому не зі штучними лабораторними групами, на відміну від західних колег, а з реальними, висловив цікаві ідеї про колективні цілі та дії, ефект змагання, взаємодію та єдність членів колективу.

В. Бехтерєв висунув ідею “колективної рефлексології”. Її предметом він вважав поведінку колективів, поведінку особистості в колективі, умови виникнення соціальних об’єднань, особливості їх діяльності, стосунки індивідів у групах. Тобто, предметом колективної рефлексології було проголошено вивчення виникнення, розвитку і діяльності зібрань, що діють як ціле завдяки взаємному спілкуванню індивідів, які до них належать.

Результати дискусії для соціальної психології виявилися трагічними, оскільки, механічне поєднання положень марксизму з панівними на той час у психології теоріями не відповідало завданням розвитку соціальної психології.

Цей період розвитку соціальної психології називають експериментальним.

Психологія того часу прагнула наблизитись до соціально-психологічної проблематики. Йдеться, передусім, про психотехніку, у межах якої інтенсивно розроблялись соціально-психологічні аспекти управління, проблеми професійної придатності, втомлюваності, аварійності, травматизму. Соціальна психологія того часу досліджувала психологію праці, торкалась проблем керівництва трудовими колективами, змагання, конфлікту, безробіття.

В.О. Артемов, психолог, в книзі «Вступ до соціальної психології» (1927 р.): описував, що поведінка людей відрізняється залежно від того, до якої спільності вони належать. Неорганізований натовп і організована демонстрація можуть складатися з одних і тих самих людей, але їхня поведінка буде різною, бо неоднаковим є характер цих спільностей. Одним із перших поставив питання про необхідність впровадження експерименту в соціальній психології.

Для соціальної психології 20-х рр. характерною була її практична, прикладна спрямованість. Головні проблеми дослідження у той час:

• проблема колективу, його впливу на особистість, взаємовідносини колективу та особистості. Найбільший вплив на вивчення проблем колективу справили праці педологів: О.С. Залужного, Є.О. Аркіна.

• психотехніка. У її межах особливо інтенсивно розроблялися соціально-психологічні аспекти управління. Представники: П.М. Керженцев, О.К. Гастєв – вивчали особливості психологічних вимог до керівника, соціально-психологічну атмосферу колективу, його організацію, характеристики стилю керівництва. Досліджувались і питання психологічного впливу – навіювання, зараження, наслідування (В.М. Бехтерєв, К.І. Платонов та ін.)

У розвиток прикладних аспектів соціальної психології зробив свій внесок і А.С. Макаренко. Його вчення про колектив, стадії його розвитку, формування взаємин, типологію конфліктів та шляхи їх розв’язання, управління колективом не втратили своєї актуальності і в наш час. Макаренку належить теорія і методика виховання в колективі. Головна мета: виховання колективіста. Макаренко проголошував пріоритет колективу над особистістю. Його погляди відповідали тогочасній ідеологіях, відповідно впливаючи на педагогіку та соціальну психологію.

• Стагнація соціальної психології (ІІ пол. З0-х рр. – 50-ті рр. ХХст);

У другій половині 30-х рр. бурхливий розвиток соціальної психології припинився. Причини: ізоляція вітчизняної науки від західної; посилення ідеологічного контролю над наукою; фактична заборона рефлексології, педології, психотехніки без аналізу тих позитивних моментів, які містилися в окремих розробках представників цих течій; у 30-х рр. панувала думка про те, що всі психічні явища від відчуттів до характеру є соціальними за своєю суттю. Отже, спеціальна наука – соціальна психологія – не потрібна, ці проблеми може вирішити психологія; загальна ідеологічна установка. Вважалося, що соціальна психологія і деякі інші науки (кібернетика, генетика), які інтенсивно розвивалися на Заході, за своїми методологічними принципами не відповідають завданням існуючої системи.

Фактично відбувався ідеологічний тиск на науку, який знайшов своє відображення у Постанові ЦК ВКП(б) 1936р. «О педологических извращениях в системе наркомпросов».

Таке ставлення до соціальної психології тривало до 50-х рр. Соціально-психологічні дослідження були незатребуваними. Західна соціальна психологія була піддана огульній критиці. Відбувався ідеологічний тиск на науку.

Однак, розроблення соціально-психологічної проблематики не зупинилось, воно тривало в межах інших наук: загальної, педагогічної психології та психології праці.

• Відродження соціальної психології та її розвиток на основі соціалістичної орієнтації (ІІ пол. 50-х – кін. 90-х рр).

У 50-60-ті рр. знову була розгорнута дискусія про предмет соціальної психології, що було зумовлене практичними потребами суспільства і пом’якшенням соціально-психологічного клімату у країні. У той час було три підходи до вирішення цієї проблеми:

• 1-й підхід: соціальна психологія – наука про “масовидні явища психіки”;

• 2-й підхід: основним предметом соціальної психології є особистість;

• 3-й підхід: соціальна психологія – наука, яка вивчає масові психічні процеси і положення особистості у групі (3 – синтез двох попередніх).

Розвиток психологічної науки, пом’якшення суспільно-політичного клімату в країні після довгих років сталінського тоталітарного режиму поставило в 60-ті рр. питання про відродження та розвиток соціальної психології. Цей етап відомий під назвою «дискусія 60-х років про соціальну психологію». Результатом дискусії, у якій взяли участь В.М. Мясищев, Б.Д. Паригін, Є.С. Кузьмін, О.Г. Ковальов, В.М. Колбановський, К.К. Платонов та ін., стало визнання соціальної психології як самостійної галузі наукових досліджень та навчальної дисципліни.

1962р. – відкриття першої в країні лабораторії соціальної психології при відділенні психології Ленінградського університету.

1966р. – початок викладання курсу соціальна психологія на факультеті психології, який тільки відкрився у Ленінградському державному університеті.

1968р. – відкриття там же першої в країні кафедри соціальної психології (у Московському університеті та кафедра була відкрита тільки у 1972р.)

П. Шихірєв зазначає, що радянська соціальна психологія 60-80-х рр існувала у 2 вимірах: ідеологічному та практичному.