6. Психологія соціальних рухів та масових явищ

Соціальні рухи – особливий клас соціальних явищ, це достатньо організована єдність людей, які ставлять перед собою певну мету, як правило, пов’язану з якою-небудь зміною соціальної дійсності.

Соціальні рухи мають різні рівні:

• широкі рухи з глобальними цілями (боротьба за мир, за роззброєння, проти ядерних випробувань, за охорону оточуючого середовища…);

• локальні рухи, які обмежені або територією, або певною соціальною групою (за рівноправ’я жінок, за права сексуальних меншин і т.д.);

• рухи з сугубо прагматичними цілями в дуже обмеженому регіоні (за зміщення кого-небудь з членів адміністрації муніципалітету і т.д.)

Риси соціальних рухів:

• базуються на певній громадській думці, яка ніби підготовлює соціальний рух, хоча згодом сам формується і закріплюється в міру розуитку руху;

• будь-який соціальний рух має в якості мети зміну ситуації в залежності від його рівня: чи в суспільстві в цілому, чи в регіоні, чи в якій-небудь групі;

• в ході організації руху формулюється його програма, з тією чи іншою мірою розробленості і чіткості;

• рух знає про ті засоби, які може використати дял досягнення цілей, зокрема про те, чи допустиме насилля як один із засобів;

• будь-який соціальний рух реалізується в тій чи іншій мірі в різних проявах масової поведінки, включаючи демонстрації, маніфестації, мітинги, з’їзди і т д. (Штомпка, 1996).

Вихідним пунктом будь-якого соціального руху є проблемна ситуація, яка і діє імпульс для виникнення руху. Вона одночасно переломлюється і в індивідуальній свідомості, і в свідомості певної групи: саме в групі досягається деяка єдність думок, як а і буде виплеснута в русу.

Для соціальної психології важливими є три питання: механізми приєднання до руху, співвідношення думок більшості і меншості, характеристика лідерів.

Механізми приєднання до руху пояснюється через аналіз мотивів його учасників.

Мотиви: фундаментальні (визначаються умовами існування конкретної соціальної групи, її статусом, стійкими інтересами по відношенню до якого-небудь явища, політичного рішення, законодавства); ті, що щойно виникли (породжені проблемною ситуацією, суспільним інцидентом, новим політичним актом), вони найчастіше ґрунтуються на емоційних реакціях на т, що відбувається в суспільстві чи групі. Від співвідношення фундаментальних та миттєвих мотивів залежить ґрунтовність і міцність руху, прогноз на успішне виконання цілей.

Рекрутація прихильників руху здійснюється різними шляхами: в локальних рухах може бути і рекрутація на вулиці, коли організується збір підписів на користь якої-небудь акції. У більш високого рівня рекрутація відбувається в тих групах, в яких зародилася ініціатива. Наприклад, в русі за громадські права ініціаторами можуть виступити люди, які незаконно постраждали, підпали під репресії; у русі «Лікарі світу за попередження ядерної війни» ініціатори – професійна група і т.д. Кожен новий потенційний учасник руху індивідуально вирішує проблему приєднання чи неприєднання на заклик ініціативної групи. У даному випадку він приймає до уваги ступінь близькості інтересів групи зі своїми власними, міру ризику, готовність заплатити певну ціну у випадку, наприклад, невдачі руху. У сучасній соціологічній літературі визначено дві теорії, які пояснюють причини приєднання індивіда до руху:

- теорія відносної деривації стверджує, що людина відчуває потребу досягнення будь-якої мети не в тому випадку, коли вона абсолютно позбавлена якого-небудь блага, права, цінності, а в тому випадку, воли вона позбавлена цього відносно. Іншими словами, ця потреба формується при порівнянні свого положення (чи положення своєї групи) з положенням інших.

- теорія мобілізація ресурсів – робить акцент на більш психологічне підґрунтя приєднання до руху: людина керується потребою більшою мірою ідентифікуватися з груповою, відчути себе її частиною, щоб відчути свою силу, мобілізувати ресурси

Однак теорії не повністю розкривають питання рекрутації членів руху.

Співвідношення позицій більшості і меншості є у будь-якому соціа­льному русі. Ця проблема є однією з центральних у концепції Московічі. Невдаху­вання позицій меншості може послабити рух. Відповідно, необхідний діалог, який забезпечить права меншості, перспективи для її торжества з її точки зору.

Концепція С. Московічі: характеристики умов, при яких меншість може розраховувати на вплив у русі: послідовний стиль поведінки – послідовність у двох площинах: в синхронії (єдинодумство учасників в кожний даний момент) і діахронії ( стабільність позиції і поведінки членів меншості в часі). Тільки при дотриманні цих умов переговори меншості с більшістю можуть бути успішними. Необхідне пророблення і самого стилю переговорів: уміння досягати компромісу, знімати зайву категоричність, готовність до просування по шляху пошуку продуктивного рішення.

Лідер руху повинен володіти особливими рисами: найбільш повно виражати та відстоювати цілі, прийняті учасниками, зовнішньо імпонувати доволі великій масі людей. імідж лідера соціального руху повинен бути предметом його щоденної уваги. Як правило, міцність позиції і авторитету лідера значною мірою забезпечує успіх руху. Ці ж якості лідера сприяють і утриманню руху в прийнятих рамках поведінки, які не допускають легкої зміни вибраної тактики і стратегій дії (Яницький, 1991).

Соціальні рухи – складні явища суспільного життя зі своїми специфічними соціально-психологічними характеристиками. Вони не можуть бути суворо прив’язані до вивчення тільки великих організованих соціальних груп чи, навпаки, суворо стихійних утворень. Але вони включають в себе весь набір тих специфічних способів спілкування людей, який властивий цим типам груп.

НЕ 3.2. (2 год.) Психологія впливу та масових процесів

План:

1. Основні характеристики великих стихійних груп.

2. Види стихійних груп.

3. Соціально-психологічна характеристика натовпу