1. Основні характеристики міжсобистісної комунікації

Комунікація (від лат. сommunico – спілкуюсь з ким-небудь).

У широкому тлумаченні комунікація означає спілкування.

У вузькому, комунікація – це складний процес, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, але і її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення, обговорення та розвиток.

У соціальній психології поняття “комунікація” вживається у таких значеннях:

• передача інформації з метою отримання відповіді;

• обмін інформацією про ідеї, переживання;

• обмін елементами поведінки, способу життя за допомогою набору правил;

• досягнення взаєморозуміння;

• передача інформації від однієї людини/групи до іншої людини/групи.

Інколи поняття “спілкування” та “комунікації” вживають як синоніми, але слід розуміти різницю між ними.

Комунікація	Спілкування
- суто інофрмаційний рпоцес (передача тих чи інших повідомлень)	- здатне набувати практично-матеріаль­ного, духовно-інформаційного, практично -духовного, цілісно-людського характеру
- має однонаправлений характер і не передбачає суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Вона означає інофрмаційний зв’язок суб’єкта-передавача з будь-ким (людиною, тварниою, машиною), хто є приймачем даного повідомлення, здатним його прийняти, декодувати, належним чином засвоїти й діяти відповідно до нього, тобто постає як об’єкт даного інформаційного впливу. Звичайно, комунікацію можна розуміти і ширше, ототожнюючи зі спілкуванням, але зазначена тенденція до об’єктивації суб’єкта і в цьому випадку дається в знаки	- характеризується суб’єкт-суб’єктною спрямованістю. Інофрмація тут не просто передається, а циркулює між партнерами, метою яких є пошук певної спільної позиції, спільної системи цінностей.
Комунікативне звернення є повністю імперсональним, зверненням до будь-якого адресата, що перебуває у певній ситуації, відповідає певним вимогам тощо.	Кожен з учасників спілкування звертається до свого партнера саме як до даного суб’єкта – єдиного і неповторного співбесідника. Завдяки своїм ознакам саме спілкування. А не комунікація здатне поєднувати людей в реальну спільноту

Міжособистісна комунікація – це процес обміну інформацією, який призводить до розвитку та зміни останньої у спільному інформаційному полі, створеному партнерами по спілкуванню.

Особливості міжособистісної комунікації:

• наявність спільного комунікативного простору;

• активність учасників комунікації як суб’єктів взаємного інформування: кожен учасник спілкування передбачає актинвість іншого, який також повинен орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх;

• під час виголошуванням думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

• актинвість суб’єктів комунікації передбачає не формальний рух інформації, а активний обмін нею;

• у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння/непорозуміння, яке досягається наявністю зворотнього зв’язку та значущістю інформації;

• інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулася назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інорфмаційне поле;

• спільний смисл у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;

• характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;

• ефектинвість комунікації вимірюєтсья тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;

• комунікативний вплив можливий лише за умови, що комунікатор і реципієнт мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;

• комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення та смисли відомі учасникам комунікативного процесу;

• учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спідкування;

• під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар’єри.

Основні особливості комунікації:

• люди усвідомлюють об’єкти;

• інтерпретують їх;

• конструюють зміст (значення);

• діють згідно змісту, виражаючи його.

Модель комунікатвиного процесу за Г.Лассуелом:

ХТО? (передає повідомлення) – КОМУНІКАТОР;

ЩО? (передається) – ПОВІДОМЛЕННЯ;

ЯК? (здійснюється передача) – КАНАЛ;

КОМУ? (спрямованість повідомлення) – РЕЦИПІЄНТ, АУДИТОРІЯ;

З ЯКИМ ЕФКЕТОМ? – ЕФЕКТИВНІСТЬ

Ефект обміну інформацією значною мірою залежить від відповідності змісту повідомлення предметові спілкування, адекватності тих знакових систем, якими користуються комунікатор та реципієнт.

Схема передачі інформації:

КОМУНІКАТОР – кодування – повідомлення – розкодування – отримання інформації - РЕЦИПІЄНТ

Комунікація – це завджи вплив.

Вплив – невід’ємна частина будь-яких форм людського спілкування. Навіть, якщо подібне завдання не ставиться, спілкування змінює людей, які вступили у нього. Не завжди можна передбачити напрям таких змін. Людина може закритись від інформації чи замість симпатії до об’єкта пропаганди, комунікатор може отримати відторгнення, неприйняття.

Є багато ситуацій, мета яких: досягнення конкретного результату через певний вплив: виховання, ідеологічне шліфування цінностей, реклама.

Як ця інформація повинна потрапити до свідомості реципієнтів, обійшовши бар’єри?

Щоб досягти ефективності даних впливів, комунікатор повинен правильно вибрати і далі грамотно організувати весь процес впливу. У цьому випадку важливою є і чистота жанру.

А.У.Хараш: два види комунікативних процесів:

• авторитарний;

• діалогічний (з точки зору результатів впливу, кожен може бути ефективним ).

Інші автори виділяють три впливи: діалогічний, маніпулятивний і монологічний.

Параметри, які характеризують комунікативний процес впливу:

• внутрішня комунікативна установка автора повідомлення по відношенню до реципієнта і самого себе:

• вербальні і невербальні осоливості самого повідомлення;

• характеристики комунікативного простору спілкування.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АВТОРИТАРНОЇ ТА ДІАЛОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЙ

Параметри аналізу комунікативного процесу	Авторитарна комунікація	Діалогічна комунікація
Психологічна установка комунікатора	«Зверху-вниз»	«На рівних»
Особливості повідомлення	а) безособовий характер; б) без врахуваня особливостей слухача; в) приховані почуття; г) аксіоматичний зміст; д) невитримана міміка, закриті жести.	а) персоніфікаця тексту; б) врахування індивідуальних особливостей слухача; в) відкрите пред’явлення власної думки; г) дискусійний характер змісту; д) відкрите жестикулювання, активна мімка.
Особливості організації комунікативного простору	а) монофонія; б) позиція «над аудиторією»; в) організація простору: комунікатор.	а) поліфонія; б) один просторовий рівень; в) організація простору: комунікатор.

Зміст психологічної установки, яка виникає у комуніатора по відношенню до реципієнтів та до самого себе. Ця уствновка часто не усвідомлюється автором повідомлення, але визначає стиль його комунікативного впливу. У випадку авторитарного впливу – це установка «зверху-вниз», а у випадку діалогічного – рівноправна.

Установка «зверху-вниз» – це не тільки підпорядковане положення реципієнта, але і сприйняття його комунікатором як пасивного об’єкта впливу: комунікатор говорить. Слухач слухає і некритично вбиратиме інформацію. Комунікатор, по суті, опирається (часто несвідомо) на переконання, що у реципієнта немає стійкої думки з певоног питання, а якщо і є, то її можна змінити у потрібному напрямку. Впливаючи на реципієнта, сам автор намагаєтсья бути незмінним. Він захищається від зворотнього зв’язку реципієнта, намагаючись зробити вплив одностороннім. Але взаємовпливи не минучі. Тільки у даному випадку автор не відслідковує його на самому собі. Часто із-за цього він сам стає жертвою своїх впливів на інших людей.

У випадку рівноправної установки слухач сприймається як активний учасник комунікативного процесу, який має парво відстоювати або формувти у процесі спілкування власну думку. Відповідно і відрізняються позиції реципієнтів у комунікативних актах авторитарного та діалогічного типів.

Авторитарний тип – слухач – пасивний спостерігач.

Діалогічний тип – слухач змушений займатися активним внутрішнім пошуком власної позиції з приводу питання, яке обговорюється і одночасно аналізом доведень кмунікатора. Сам комунікатор у діалогічному процесі якщо не декларує, то принаймні, приймає той факт, що вплив завжди взаємний. Він внутрішньо відкритий до неминучих змін.

Така різниця у позиціях обумовлена і

Особливостями повідомлення (характер тексту, побудова висловлювань і т.д.).

Авторитарна комунікація – текст часто носить безособовий, загальний ха­рактер («вважається», «є думка», «відомо, що»...), проблема підноситься односто­ронньо, у аксіоматичній формі, а погляд автора – як єдино правильний. Не текст орієнтується на слухача, а слухач ставиться у залежність від тексту та його змітсу.

Діалогічна комунікація припускає відмову від безособового тексту, активну його персоніфікацію, повідомлення від свого імені. Комунікатор не приховує істинних почуттів, які виникаються у нього з пирводу того чи іншого змітсту повідомлення. Слухач ставиться до відома, що комунікатор висловлює свою власну точку зору, намагаючись її переконливо обґрунтувати. Повідомлення припідноситься не як аксіома чи догма, а як певна проблема, яка має різні варіанти рішення, у тому числі і рішення автора, тобто зміст тексту носить дискусійний характер. Текст орієнтований на слухача, у якого фромувється так звана Ви-установка: «Як ви знаєте...», «Вам буде цікаво дізнатись...», «Давайте розглянемо...» і т.д.

Далі авторитарна комунікація будується за принципом монофонії (одна думка – один голос). Слухачі повинні мовчати.

Діалогічна комунікація з самого початку пропонує можливість участі слухача в обговоренні проблеми.

Особливості організації комунікавтиного простору.

Авторитарна комунікація: усі учасники можуть бачити тільки автора (за цим принципом організовані усі лекційні зали, класні кімнати).

Діалогічна комунікація: усі учасники бачать комунікатора та один одного.

Авторитарна комунікація: пози, жести – закриті, комунікатор знаходиться у тій фізичній позиції, яка б забезпечувала тиск і статусний вплив на реципієнтів (повідомлення з кафедри, стоячи, використання трибуни та мікрофонів).

Діалогічна комунікація: відкрите жестикулювання, вільні пози, розмова сидячи, на одному просторовому рівні, по можливості – без використання технічних засобів посилення голосу.

З огляду всієї привабливості діалогічної комунікації, вона не завжди виступає як ефективна.

Авторитарний вплив характеризувався швидким і сильним ефектом, але,як правило, не тривалим. Звичайно, що такого роду вплив є ефективним у екстремальних умовах, у робочих ситуаціях, які припускають зовнішнє підпорядкування думці і рішенню комунікатора. Якщо вплив на реципієнта не мав сили, то захисна реакція може бути доволі бурхливою, агресивною, негативне ставлення до конкретної ситуації цілком може перейти і на ставлення до автора повідомлення.

Сила діалогічного впливу проявляється, як правило, не зразу і нарощуєтсья поступово. Ефект такого впливу триваліший і психологічно глибший. Захисні реакції носять більш доброзичливий характер: реципієнт, не погодившись з автором, може зберегти особисто до нього хороше ставлення. Діалогічний вплив рідко використовуєтсья в оперативних, тактичних цілях, оскільки потребує часу на свою організацію, припускає деякий латентний період. Його стихія – стратегія, чи то в області виховання, формування суспільної думки чи ін.

Монологічна комунікація краще пристосована для трансляції готових знань, аксіоматичного змісту (правила, норми, закони, загальні вимоги).

Діалогічна форма впливу дозволяє передавати більш складний смисловий зміст, особисті позиції та уявлення.

Важливою умовою ефективного впливу є його початкова внутрішня логічність та продуманість. Потенціал впливу є як у монологічній, так і в діалогічній комунікаціях. Він знижується при спробі їх еклектичного, безсистемного злиття. Сама суть прийомів, які використовуються, викривляється. Якщо у діалогічній комунікації формування Ви-установки – це результат нормального формування взаємостосунків комунікатора та реципієнта, то у монологічній комунікації цей прийом виступає у якості маніпуляції. «Вам, звичайно, відомо...», – говорить комунікатор, а далі продовжує свій монолог, не надаючи слухачам можливості повідомити свою істинну думку.

Що ж саме впливає і істотно відображується на стані, думках і образі дій партнера по спілкуванню?

Американська психологія – дослідження – відповідь: особистість комунікатора, характеристики спілкування, ситуація взаємодії і спосіб трансляції повідомлення, готовність реципієнта до зміни під впливом усіх перечислених вище факторів. У західній психології не прийнято у дослідженнях розділяти різні види комунікації, вказувати, якою була мета впливу і наскільки свідомо здійснювався цей вплив. В цілому, найактивніше вивчався маніпулятивний вплив.

Є. Мелібруда: «в основі здатності впливати на інших людей лежить вміння розширювати контакти, побудовані на взаємодії та співробітництві».

Діалогічний вплив ефективний, коли виникає цілісна, внутрішньо нармонічна ситуація співробітництва партнерів по спілкуванню, яка забезпечує не тільки цілеспрямований вплив, скільки взаємодію.

Важлива умова успішного впливу у діалогічному спілкуванні – установлення довірливих стосунків, у створенні яких комунікатору відводиться важлива роль. Формуванню довірливих стосунків сприяють такі якості комунікатора:

• відкрите демонстрування своїх намірів;

• готовність до відкриття своїх почуттів, переживань та поглядів, як пов’язаних із ситуацією, так і тих, які виходять за її межі;

• доброзичливість, безоцінковість по відношенню до особистості реципієнта;

• демонстрування своєї компетентності у питанні, яке обговорюється;

• уміння переконливо висловлюватись, використовуючи різноманітні прийоми доведення;

• гнучкість поведінки, яка ґрунтується на інформації зворотнього зв’язку.

У самому спілкуванні важливими стають ті моменти, які підкреслюють автор­ство, емоційний підтекст, відкривають можливості для дискусії і розвитку висловле­них автором суджень. Це персоніфікація тексту, ви-установка, особистісні оцінки того, про що говориться, звернення до власного досвіду і досвіду реципієнта та ін.

Відкритість до впливу у реципієнта складається з:

• готовності до діалогу з самим собою;

• готовності до діалогу зі світом;

• навичка ведення діалогу;

• відкритості у відношенні до даного комунікатора, здатності прийняти вплив з його рук.

Тобто, впливаючі сили закладені у самих принципах побудови діалогу.

Монолог – центральна фігура усього ораторського мистецтва і риторики – має інші джерела впливу.

Успішний монолог – результат продуманості: самоподачі, тексту, ситуації до дрібниць, плюс невловима ізюминка імпровізації.

Комунікатор – повноправний і практично єдиноосібний господар монологічного впливу. Основна тонкість монологу у тому, що комунікатор постійно і небезпечно балансує між щирістю свого повідомлення і мистецтвом його подання, тобто між діалогом та маніпуляцією. Ефективність монологу, перш за все, в умінні чітко визначити мету свого повідомлення і вбудувати поведінку, характеристики тексту і ситуацію спілкування з реципієнтом у точній відповідності з даною метою.

Поль .Л. Сопер визначає 3 види переконуючої (агітаційної) мови:

1. мова, закликаюча до дії, її мета – зробити так, щоб людина відчула потребу зробити те, про що просить оратор.

2. переконуюча мова, мета якої – довести реципієнту правильність позиції комунікатора.

3. надихаюча мова, яка містить заклик до почуттів. Зачіпаючи почуття, вона нагадує слухачу про вже відоме, але не повністю усвідомлене.

4. якщо діалог – це мистецтво саморозкриття, то монолог – мистецтво подання свого наміру. При цьому сам намір не приховується, не має другого дна. Воно просто одягається автором повідомлення у привабливий для реципієнта одяг.

Маніпулятивний вплив, на відміну від діалогічного і монологічного, не припускає відкритого пред’явлення комунікатором своїх намірів. Він або точно знає, або суб’єктивно припускає, що його істинні цілі не будуть підтримані реципієнтами, а добитись їх він бажає. Тому і застосовує маніпуляцію. Маніпуляція здійснюється шляхом:

1. – підробка під діалог чи монолог. Підробка під діалог рідко витримує випробування часом, оскільки, маніпулятивне спілкування зобов’язане нав’язувати розмові свою внутрішню логіку, що порушує діалогічну оболонку і видає маніпулятивну підкладку. Прикидатись монологом набагато простіше. Але і в цьому випадку іде порушення законів монологічного жанру, що не проходить мимо введеного в оману реципієнта.

2. – створення власних прийомів і методів впливу. Маніпуятивні прийоми: гра на особливостях людської природи і людських слабкостях, які забезпечують «комунікативну сліпоту» реципієнта, роблять його пасивно-слухняним у визнанні правоти комунікатора.

Наприклад, феномен іноземного. Суть прийому виразив у свій час Оноре де Бальзак, коли сказав, що важності критику додає посилання на іноземного автора. Любов до всього закордонного, довіра до закордонних джерел інформації – як не використати цю дивну особливість людської природи?

Прийом-ловушка «приманка». Він припускає використання таких мовних зворотів, як «Будь-яка розумна людина погодиться...», «Кому дорога правда, той, без сумніву, визнає...»... після такої преамбули людині залишається або погодитись з повідомленням, або визнати свою фальшивість, дурість...

Принцип подавленої ініціативи. Обмеження свободи поведінки одного індивіда шляхом прийняття на себе зобов’язуючої чи регламентуючої ролі: «По іншому не можу. У нас такий порядок», «Я б із радістю, але правила...».

Принцип неруйнівного дроблення. Якщо потрібна чиясь згода, а впевненості її отриманні немає, то для досягнення цілі можна розбити «так», яке потрібно отримати в кінці, на багато дрібних згод, впевнено отримуючи кожну із них у нескладних і безпроблемних ситуаціях. І так далі.

Основна сила маніпуляції – в умінні перетворити особливості людини, її слабкі місця і достоїнства на інструмент досягнення власних цілей.