5. Інші організаційно-правові форми господарювання в аграрній сфері апк

У системі АПК функціонують і такі організаційно-правові форми господарювання, як фермерські господарства, підсобні господарства промислових та інших підприємств і організацій, спільні підприємства, різні господарські товариства, спілки селян, асоціації, малі підприємства та ін.

Відповідно до чинного законодавства, види підприємств в аграрному секторі економіки України можуть виступати в різних організаційно-правових формах. Наприклад, господарське товариство може бути акціонерним (відкритим і закритим), з обмеженою відповідальністю (учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями тільки своєю часткою у загальному майні), з додатковою відповідальністю (його учасники відповідають за зобов'язаннями товариства своїми внесками до статутного фонду, а при їх нестачі – додатково власним майном), командитне товариство (включає одного і більше учасників з повною відповідальністю та одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю), повне товариство (всі його учасники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном).

Крім розглянутих вище форм господарювання в аграрній сфері АПК важливу роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграють особисті селянські господарства (домогосподарства), кількість яких на початок 2006 року становила 4915,3 тис. 3824,2 тис. господарств утримують худобу і птицю, а 178,9 тис. господарств мають у приватній власності сільськогосподарську техніку. Площа земельних угідь особистих селянських господарств на початок 2006 р. становить 6760,1 тис. га.

Законом України “Про особисте селянське господарство” (2003 р.) визначено правові, організаційні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства. Особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2 гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її успадкування членами особистого селянського господарства. У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки.

Законом України “Про особисте селянське господарство” передбачено, що члени цих господарств належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в ньому для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

Особисті господарства громадян виробляють сільськогосподарську продукцію (як для задоволення власних потреб, так і для продажу) на відведених їм у власність чи користування земельних ділянках.

Протягом останніх років зростає частка господарств населення в загальному обсязі виробництва продукції сільського господарства. Наприклад, питома вага господарств населення у виробництві сільськогосподарської продукції всіх категорій господарств зросла з 27,5 % в 1990 р. до 59,3 % в 2005 р. При цьому частка валової продукції рослинництва в 2005 р. становила 55,0 %, а продукції тваринництва 66,7 %.

Законом “Про особисте селянське господарство” передбачено, що державна підтримка особистих селянських господарств повинна здійснюватися відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів. Основними напрямами такої підтримки може бути допомога: в організації у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції; забезпечення кормами і молодняком худоби і птиці; в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою; в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки і обладнання та ін.

Проте у розвитку дрібнотоварного виробництва з переважанням ручної праці реальними є лише короткотермінові позитивні зрушення, а не довготривалий динамічний розвиток конкурентоспроможного виробництва. Останнього можна досягти через подальший розвиток великотоварного виробництва та розвиток фермерських господарств раціональних розмірів. Створення приватно-орендних підприємств, сільськогосподарських виробничих кооперативів, господарських товариств, фермерських господарств дає змогу зберегти цілісність майнових комплексів, їх виробничу базу та запроваджувати прогресивні технології великотоварного виробництва.

Подальший розвиток усіх видів і форм господарювання, передбачених чинним законодавством у системі АПК, сприятиме кращому використанню ресурсного потенціалу господарств, збільшенню виробництва конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках сільськогосподарської продукції, здешевленню та підвищенню рентабельності її виробництва.

Питання для самоперевірки

1. Які є форми власності і види сільськогосподарських підприємств?

2. Які питання діяльності товариства з обмеженою відповідальністю вирішують його органи управління?

3. Що таке сільськогосподарський виробничий кооператив та які принципи його діяльності?

4. Охарактеризуйте порядок створення та основні положення діяльності приватного (приватно-орендного) підприємства.

5. Що являють собою міжгосподарські і агропромислові формування і яка їх роль в розвитку сільського господарства?

6. Поняття і порядок створення акціонерного товариства.

7. Охарактеризуйте розвиток особистих селянських господарств та шляхи їх державної підтримки.