КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ННІ бізнесу

Економічний факультет

Кафедра організації агробізнесу

Автор проф. Л.Я. Зрібняк

Електронна версія

навчально-методичного посібника „Організація і планування сільськогосподарського виробництва” для студентів спеціальності

„Облік і аудит”, заочної форми навчання вищих аграрних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації ОКР „Бакалавр”

Київ-2009

Лекція 1.

Предмет, завдання і методи науки “Організація і планування сільськогосподарського виробництва”

Основні питання

1. Розвиток ринкових відносин в аграрній сфері АПК

2. Особливості сільськогосподарського виробництва

3. Предмет і методи науки

4. Завдання науки

1. Розвиток ринкових відносин в аграрній сфері апк

Розвиток сільськогосподарського виробництва як однієї з важливих сфер агропромислового комплексу України в сучасний період спрямований на вирішення питання продовольчої безпеки країни, забезпечення надійного постачання населення продуктами харчування, промисловості сировиною, а також розширення експортних можливостей аграрного сектору економіки. Завдання полягає в тому, щоб використовуючи принципово нові методи господарювання забезпечити насичення споживчого ринку товарами вітчизняного виробництва і послугами, збалансовувати попит і пропозицію, підвищити рівень життя населення.

Прийняті Верховною Радою закони України “Господарський кодекс України”, “Земельний кодекс України”, “Про державну підтримку сільського господарства України”, “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство” та ряд інших законодавчих актів створюють реальні можливості для корінних перетворень у системі АПК України. Вони полягають в усуненні відчуженості людини від власності, рівноправному розвитку різних форм власності і господарювання, поліпшенні використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів, підвищенні заінтересованості працівників підприємств у високо продуктивній праці, що має сприяти значному підвищенню ефективності аграрного виробництва, успішному вирішенню соціальних проблем на селі.

Суть прийнятих законів та їх практична реалізація передбачає широкий розвиток ринкових відносин в агропромисловому комплексі України і зокрема у такій важливій його сфері як сільськогосподарське виробництво. Згідно з Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” (1999 р.) здійснено реформування колективних сільськогосподарських підприємств та створено агроформування ринкового типу (господарські товариства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства та інші суб’єкти господарювання), засновані на засадах приватної власності на землю і майно, з використанням індивідуальних, сімейних та колективних форм організації виробництва.

З прийняттям законів, що стосуються розвитку АПК України і зокрема його аграрної сфери створено законодавчі передумови забезпечення рівноправного розвитку різних видів підприємств та організаційно-правових форм господарювання ринкового типу, поліпшення використання виробничого потенціалу підприємств та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва

Світова практика показує, що ринкова економіка змінює ставлення людини до землі, спонукає її до більш продуктивної праці, підприємництва і конкуренції. Тому перехід до ринкових методів господарювання в сфері АПК дає змогу радикально вирішити продовольчу проблему, стимулювати розширення внутрішнього продовольчого ринку, а також забезпечувати просування на зарубіжні ринки.

Законодавством України визначені загальні принципи господарювання, якими передбачається: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух товарів, капіталів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, захисту прав споживачів; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини та ін.

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сфері АПК України здійснюються економічні заходи, основними з яких є: корінне перетворення відносин власності на землю та інші засоби виробництва, формування ринку продовольчих товарів і системи ціноутворення, вдосконалення податкової системи, кредитно-фінансових відносин з підприємствами АПК та ін. Для стимулювання і реалізації цих заходів держава створює сприятливі умови за допомогою кредитних, податкових пільг, державного інвестування тощо.

Відповідно до “Земельного кодексу України” та інших законодавчих актів щодо регулювання земельних відносин проводиться земельна реформа, яка є центральною ланкою всіх аграрних перетворень. Головна її мета – створення багатоукладної економіки на основі різних форм власності і господарювання, ефективно діючого АПК України.

Всі форми власності – державна, приватна, колективна є рівноправними. На основі різних форм власності функціонують різні види підприємств і форми господарювання: приватні (приватно-орендні) підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, господарські товариства (з обмеженою відповідальністю, акціонерні та ін.), малі підприємства, різні агропромислові формування (об’єднання, агрокомбінати, агрофірми, агроконсорціуми, асоціації, фермерські господарства та інші форми господарювання).

На основі роздержавлення і приватизації власності підприємства перетворені на вільних товаровиробників. Сільськогосподарське підприємство, що ґрунтується на тій чи іншій формі власності, має бути справжнім господарем землі, який в умовах ринкових відносин має право вибору виду діяльності, самостійно організовувати виробництво, вибору партнерів по господарській діяльності, розпорядження виробленою продукцією і одержаним доходам. Важливі обов’язки підприємства в умовах ринкового господарства – своєчасна сплата податків, виконання договірних зобов’язань, найбільш раціональне використання землі та інших засобів виробництва.

Ринковий механізм повинен виявляти найефективніші форми господарювання. Водночас в умовах ринку необхідне певне державне регулювання, яке полягає у прийнятті антимонопольного законодавства, відповідної податкової системи, цінової політики держави та ін.

Законом України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” (2005 р.) передбачається забезпечення сталого розвитку аграрного сектору національної економіки. Основними складовими державної аграрної політики є комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки, розв’язання соціальних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій.

Державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей: гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектору на високопродуктивний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки; збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності; комплексний розвиток сільських територій та розв’язання соціальних проблем на селі.

Основними пріоритетами державної аграрної політики є: забезпечення в сільськогосподарському виробництві прибутку на авансований капітал, не нижче середнього рівня по економіці держави; формування ринкових земельних відносин та охорона земель; встановлення заробітної плати та пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави; створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі; розв’язання проблем зайнятості сільського населення; державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції; забезпечення внутрігалузевих та міжгалузевих економічних відносин; державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я та побутового обслуговування.

Шляхами реалізації основних пріоритетів державної аграрної політики є розвиток земельних відносин, формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб’єктів аграрного сектору, розвиток ринків продукції сільського господарства і продовольства удосконалення системи державного регулювання в аграрному секторі, комплексний розвиток сільських територій та підвищення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів.

Основними напрямами підвищення ефективності виробництва в аграрному секторі повинно бути підвищення рівня менеджменту в організації суб’єктів аграрного сектору, вдосконалення підготовки кадрів, поліпшення наукового забезпечення розвитку аграрного сектору, побудова збалансованих міжгалузевих економічних відносин, сприяння впровадженню ресурсозберігаючих, безпечних та економічно чистих технологій виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства, переоснащення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств та ін.

Державна політика щодо розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства спрямовану на забезпечення платоспроможного попиту населення у продовольчих товарах, створення умов для ефективного захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.

Велике значення в сучасний період надається комплексному розвитку сільських територій, підвищенню соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів. З цією метою передбачається: забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села; відновлення, створення і забезпечення державного формування системи державного регулювання демографічних процесів сільського розвитку; наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського і сільського населення; сприяння збільшенню зайнятості сільського населення шляхом державної підтримки розвитку підприємництва; сприяння підвищенню рівня доходів сільського населення; стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я, побутового обслуговування та ін.

Відповідно до “Господарського кодексу України” основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів і лімітів; регулювання цін та тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цінових інновацій та субсидій.

В сучасних умовах досить важливе значення для сільськогосподарських товаровиробників має державне регулювання цін окремих видів сільськогосподарської продукції. Відповідно до закону “Про державну підтримку сільського господарства України” зміст державного цільового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інвестицій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельну ціну та не вищому за максимальну закупівельну ціну.

Розвиток ринкових відносин вимагає нових підходів до організації виробництва у сільськогосподарських підприємствах, матеріально-технічного постачання і виробничого обслуговування. У зв’язку з цим важлива роль має бути відведена антимонопольним заходам, які необхідно здійснити насамперед у галузях, які виробляють засоби виробництва для АПК та здійснюють його виробниче обслуговування.

Організація ринку в системі АПК передбачає створення і розвиток його інфраструктури. Останнє включає ринок капіталів (фондові біржі, комерційні банки, брокерські фірми та ін.), ринок засобів виробництва (товарні біржі, ярмарки, аукціони тощо) і ринок праці (наприклад, центри зайнятості, центри з підготовки і перепідготовки кадрів). Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” здійснюються організаційні заходи щодо створення у сільських населених пунктах мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та інших суб’єктів господарювання, що здійснюють переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами. У кожному районі повинні бути створені торгові доми, оптово-роздрібні магазини фірмової торгівлі підприємств, що виробляють мінеральні добрива, засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали, запасні частини для сільськогосподарської техніки, сільськогосподарський інвентар тощо.

У містах і селищах створюються мережі підприємств, що здійснюють роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією та продовольством, у тому числі магазини фірмової торгівлі і торговельні центри.

Елементи аграрного ринку, що формуються, безпосередньо впливають на розвиток виробництва в АПК, його структуру, напрями капітальних вкладень. З розвитком ринкових відносин у системі АПК у конкурентному середовищі відбиратимуться і розвиватимуться найбільш життєздатні за цих умов форми господарювання.

Колективи сільськогосподарських підприємств в умовах ринкових відносин повинні спрямовувати свої зусилля на освоєння нових методів господарювання, прогресивних форм організації праці і виробництва, ведення виробництва на основі комерційного господарського розрахунку та самофінансування, а в кінцевому підсумку – на досягнення найвищих результатів, максимальної ефективності виробничо-фінансової діяльності.