Основи економічної теорії

УКРАЇНА НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

ПОБЕРЕЖЕЦЬ Т.І.

кандидат економічних наук, доцент

ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ:

МІКРОЕКОНОМІКА Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів

факультету конструювання і дизайну машин та обладнання сільського і лісового господарства

Київ – 2008

УДК: 330

Наведено методичні вказівки до самостійної роботи при вивченні кур”Основиу економічної теорії : Мікроекономіка” для студентів інженерних спеціальностей.

Рекомендовано методичною радою інституту бізнесу НАУ

Укладач: Т.І. Побережець

Навчальне видання ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНЧОЇ ТЕОРІЇ :

МІКРОЕКОНОМІКА Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів

факультету конструювання і дизайну машин та обладнання сільського і лісового господарства

Укладач:

ПОБЕРЕЖЕЦЬ Тетяна Іванівна

Видання здійснено за авторським редагуванням Відповідальний за випуск Т.І. Побережець

2

перетворень, базисом становлення економічної системи є знання катеогрій і законів економічної теорії. Вона дає можливість майбутнім спеціалістам оволодіти знаннями економічних категорій та економічних законів, їх системою для вміння провести глибинний аналіз економічних процесів та явищ сьогодення. Недостатньо розуміти сутність економічної системи, більш важливішим є знання економічного механізму її функціонування та закономірностей розвитку основних елементів цієї системи.

поглиблене вивчення курсу “Основи економічної теорії : Мікроекономіка” студентами інженерних та неекономічних спеціальностей денної та заочної форми навчання.

Нині основною формою вивчення економічної теорії є самостійна робота на основі комп’ютеризації робочої програми. У формуванні навичок самостійного вивчення студентами курсу, глибокому засвоєнні його основних положень, висновків, у набутті досвіду узагальнювати матеріал, правильно оцінювати економічні процеси і

приймати важливі господарські рішення, важлива роль відводиться контрольним завданням. Автор сподівається, що даний навчально-методичний посібник значно полегшить вивчення курсу «Основи економічної теорії: Мікроекономіка».

Орієнтовна програма з дисципліни «Основи економічної теорії: Мікроекономіка»

3

ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА

1.Виникнення та розвиток мікроекономіки

Економічна наука зародилася в Древній Греції як наука про закони домашнього

господарства, а свою назву дістала від слів"Oikos '' - дім і "nomos"- закон. Термін „економія” з'явився наприкінці V - на початку IV століття до нашої ери і вперше його вжив грецький філософ Ксенофонт. Цим словом тривалий час називали великі господарства. В інтерпретації Ксенофонта економія— це наука про господарство, управління майном, домом. Він відносив до неї діяльність по здобуттю коштів для утримання господарства тощо. Пізніше Арістотель значно розвинув вчення про господарство. Тому саме з його іменем, пов'язується походження назви"економія". Отже, з самого початку зародження економічної науки її предметом були проблеми, які ми тепер називаємо мікроєкономічними. Норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш поділив економічні дослідження на мікроаналіз та макроаналіз. Звідси з'явилися "мікроекономіка" та "макроекономіка". Під терміном "мікроекономіка"

землевласники, фірми, фактично будь-який індивідуум або господарський суб'єкт, який відіграє суттєву роль у функціонуванні економіки. Мікроекономіка пояснює, як і чому приймаються економічні рішення на нижчому рівні.

Іншим важливим аспектом мікроекономіки є взаємодія суб'єктів економіки в процесі створення більших структурринків у різних галузях. Предметом вивчення у мікроекономіці є, насамперед, такі явища, як ринок, попит і пропозиція, витрати,

впливають на них політика уряду та економічні умови інших країн. Мікроекономіка, як і економіка в цілому, є суспільною наукою, що вивчає вибори, які люди здійснюють, використовуючи обмежені ресурси, для задоволення своїх бажань і потреб. Адже

кожна економічна система зустрічається з необхідністю здійснити основні види вибору: які товари виробляти, як їх необхідно виробляти, хто і яку роботу повинен виконувати і для кого призначені результати цієї роботи. Необхідність кожного з цих виборів продиктована обмеженістю ресурсів. Отже, предметом мікроекономіки як частини економічної теорії є не гроші чи багатство, а люди. Вивчаючи мікроекономіку, потрібний особливий спосіб мислення про , теяк люди приймають рішення щодо використання рідкісних ресурсів.

Які ж сторони суспільного виробництва є предметом вивчення економічної теорії? На це, на перший погляд, просте запитання в науковій літературі однозначної відповіді немає. Упродовж останніх трьох століть економісти–теоретики різних шкіл і течій висловлюють різні точки зору. А тому, щоб відповісти на поставлене питання, необхідно ознайомитись з історичним розвитком економічної думки.

Як і кожна дитина, зазначав американський економіст П.Самуельсон, економічна

4

рабовласницького суспільства. Саме Аристотель визначив економіку як науку про багатство і зробив неоціненний внесок в теорію вартості, ціни і грошей.

Термін “ економіка ” походить від грецького слова “економія”, яке, як вважають вчені, вперше використав грецький письменник і історикКсенофонт (430 – 355 до н. е). Слово “економія” складається із двох слів: “oikos” (дім, домашнє господарство) і “nomos” (знаю, закон).

Таким чином, термін “економіка” визначає не одне, а два поняття. Перше окреслює господарську діяльність людей, друге – характеризує науку, яка вивчає цю діяльність. (рис.1.1)

організаційно пов’язаних між собою господарюючих суб’єктів. Реалізувати цю потребу стало можливим лише на межі XVI–XVII ст. н. е. в період становлення капіталізму.

Перші спроби системного осмислення цього способу виробництва були зроблені представниками меркантилізму (від італ. merkante – купець), які відображали інтереси торговельної буржуазії. Меркантилісти вважали, що багатство країни приростає головним чином за рахунок зовнішньої торгівлі– перевищення вивозу над увозом товарів, яке іноземці оплачують золотом і сріблом. Вони вбачали у дорогоцінних металах найкращий засіб збагачення як окремої людини, так і всієї нації. Меркантилісти

5

соратників виклав у “Трактаті політичної економії”. Це був один з перших у Франції і Європі творів, спеціально присвячених економічним проблемам розвитку господарства як цілісної системи. У ньому визначався і особливий предмет дослідження, який відрізнявся від предмету інших суспільних наук. Ним є, як це видно із заголовка Трактату, принципи державного управління економікою, адже “політична економія” (від грецького “politicos” – державний, суспільний та вже відомого “оiconomia”. Така назва економічної теорії стала традиційною й зберігається до наших днів.

Меркантилізм історично вичерпав себе в нову епоху, коли в господарському житті став панувати не торговий, а промисловий капітал. Перехід до індустріальної стадії виробництва супроводжувався виникненнямкласичної (від лат. сlassikus – взірець, першокласний ) політичної економії.

Першими її представниками були французькі вченіФрансуа Кене (1694-1774) і Антуан Тюрго (1727–1781), які заснували школу фізіократів. Останні вважали, що тільки земля є джерелом багатства і що тільки праця сільськогосподарських робітників здатна створювати чистий продукт, або дохід, який перевищує витрати. Всі інші види діяльності (промисловість, торгівля) є “безплідними”, оскільки тільки видозмінюють продукт природи, не збільшуючи їх кількість. Свої доходи, на думку фізіократів, промисловці і купці одержують з “других рук”.

Видатну роль у розвитку класичної політекономії відіграли англійські економісти

Уїльям Петті (1623–1687), Адам Сміт (1723–1790), Давид Рікардо (1772–1823), Джон Стюарт Мілль (1806–1873). Не зважаючи на певну розбіжність у поглядах, усіх їх об’єднує прихильність до економічного лібералізму, суть якого виражається словами “Laissez faіre” (дослівно – “залишіть робити” франц.). Це політичний принцип, сформульований ще фізіократами: повна економічна свобода особистості і вільна конкуренція, не обмежена державою. Класична школа розглядає людину, перш за все, як “людину економічну”. Їх прагнення до особистого інтересу веде до примноження багатства усього суспільства.

“Невидима рука”, як назвав автоматичний механізм саморегуляції економіки Адам Сміт, спрямовує окремі дії виробників і споживачів таким чином, що уся система перебуває у стані довготривалої економічної рівноваги. Тривале існування в такій системі безробіття, перевиробництва й недовиробництва товарів стає неможливим. Класики зробили великий внесок у створення понятійного апарату економічної науки, який і в подальшому використовувався і вдосконалювався в працях інших представників світової економічної думки.

А. Сміт та його послідовники розробили економічну теорію, в основі якої лежить концепція трудової вартості. Вони вважали, що багатство створюється не тільки в землеробстві, але і працею всіх інших класів, всією нацією в цілому. Усі класи, беручи участь в процесі виробництва співробітничають, об’єднуються в кооперацію, що виключає будь-яку різницю між “безплідними” і продуктивними видами діяльності. Така співпраця найбільш ефективна, коли вона здійснюється в формі ринкового обміну.

На основі теорії трудової вартостіКарл Маркс (1818–1883) і Фрідріх Енгельс (1820–1895) розробили теорію додаткової вартості, яка стала наріжним каменем їх

К.Марксом і Ф.Енгельсом. У “Маніфесті” особливо підкреслюється теза Маркса про те, що вся історія суспільства була історією класової боротьби. Зокрема, Маркс тлумачив капіталізм як боротьбу між буржуазією і пролетаріатом. Там, де А. Сміт бачив особисту заінтересованість людей, яка зумовлювала результати, від яких вигравали всі, Маркс

6

побачив особисту заінтересованість капіталістів, яка призвела до зубожіння робітників,

масштаби якого перевершують все те, що було створено за всю попередню історію. Він захоплювався величезною життєздатністю і потужнім розвитком світової економіки, підвалини якої були закладені країнами Європи у XVIII–XIX ст. Але він також був переконаний, що закони капіталізму ведуть до поляризації суспільства, відносного й абсолютного зубожіння трудового народу, дозрівання в межах самої капіталістичної системи передумов переходу до соціалістичного суспільства внаслідок переможної пролетарської революції. Проте цілий ряд положень Марксової теорії мали утопічний характер, не підтвердились практикою розвитку капіталізму. Тому, як пише відомий

спростовувався, проте залишився в історії визначним дослідником політичної економії. Добре це чи погано, але його ідеї стали складовою частиною того світу уявлень, рамках якого ми всі мислимо1.

У другій половині XIX cт. економічна наука свою увагу переносить з державного рівня на рівень фабрики, підприємства. Якісний економічний аналіз поступається місцем кількісному, дослідження зосереджуються головним чином на з’ясуванні

обмежених ресурсів, широко застосовуючи з цього приводу апарат граничних величин, математичні методи. В цей період науці стали відомими імена таких вчених як Євгеній Бйом-Баверк (1851–1914), Карл Менгер (1840–1921), Леон Вальрас (1834 – 1910),

Фрідріх Візер (1851 – 1926), Вільфредо Парето (1848–1923) та ін. Саме в працях наведених учених остаточно сформувалися принципи маржиналізму (від marginal – граничний – англ.), або теорії граничної корисності, яка сформулювала нові підходи про цінність, ціну, витрати, попит і пропозицію. Маржиналісти поклали в основу економічного аналізу суб’єктивно-психологічні оцінки господарських дій індивідів.

школи Альфреда Маршалла (1842–1924) “Принципи економічної науки” (Principles of economics); рік видання – 1890. На переконання автора книги, економічні дослідження повинні слідувати практиці життєвої логіки, бути науковим узагальненням раціонального мислення і поведінки ринкових агентів. Тому А. Маршалл визначив “Economics” як науку, що вивчає поведінку людей в процесі виробництва, розподілу і споживання рідкісних (економічних) благ і послуг в світі обмежених ресурсів, а також способи найефективнішого використання цих ресурсів.

В центрі уваги представників неокласичного спрямування є аналіз умов, за яких виробники і споживачі максимізують свій добробут. А. Маршалл доводив, що така максимізація можлива лише за умов вільної конкуренції, і особливо тоді, коли ринок знаходиться в стані рівноваги.

Усупереч представникам теорії граничної корисностіА. Маршалл довів незаперечну роль витрат виробництва у формуванні вартості, , по суті, реабілітував недооцінених маржиналістами класиків політекономії. Як засновник і переконливий захисник неокласицизму, він доводив неефективність державного регулювання і

1 Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. – М.,1994. – С. 201.

7

доцільність його обмеження в ринковій економіці, яка, на думку А. Сміта, розвивається під дією “невидимої руки” – приватного інтересу і досконалої конкуренції.

Особливе місце в економічній теорії займають такі послідовники неокласицизму,

творчого життя ці вчені стояли на позиціях непримиренних противників державного втручання в економіку, попереджали про загрозу надмірної регламентації господарства, яка веде до тоталітаризму.

На зміну вихідних положень неокласицизмудуже вплинула кейнсіанська революція, яка одержала свою назву від імені видатного англійського економіста

Джона Мейнарда Кейнса (1883–1946).

Його книга “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”, що вийшла у світ в 1936 році, здійснила справжній переворот в економічній теорії і дала відповідь на цілий ряд питань, які не були розв’язані в межах неокласицизму. На противагу принципові невтручання держави в економіку, Дж. М. Кейнс обґрунтував нове вчення про економічну роль держави у сучасній економіці.

Прихильники Кейнса (Робінсон Дж., Сраффо П. та ін.) виступають за активну участь держави в економічному житті суспільства, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподіл доходів, збільшення соціальних виплат.

Друга половина ХХ ст. характеризується поширенням в економічній науці таких концепцій і шкіл, як монетаризм, інституціалізм, неокласичний синтез, теорія суспільного вибору, теорія реальних очікувань тощо.

Монетаризм – теорія, яка приписує грошовій масі, що знаходиться в обігу, визначальну роль у формуванні економічної кон’єктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту. За правилом монетаризму, приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоригованим з темпами зростання товарної маси, динамікою цін та швидкістю обігу грошей.

Тому, на думку монетаристів, роль держави полягає в контролі за грошовою масою, в регулюванні державного бюджету, встановленні високого кредитного відсотка для боротьби з інфляцією. Найбільш докладно сучасна монетаристська теорія подана в працях лауреата Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 рік професора Чикагського університету Мілтона Фрідмена (народ. 1912 р.).

Інституціалізм – то інституційно-психологічний напрям в економічній теорії, який виник в США та інших країнах ще в кінці XIX – на початку XX ст. (представники Веблен Т., Гелбрейт Дж, Мітчелл У. та ін.) розглядає економіку як систему відносин між господарюючими суб’єктами. На характер цих відносин великий вплив мають політичні, соціологічні і соціально-психологічні фактори. А тому об’єктом вивчення

8

інституціалізму є “інститути”: держава, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти та ін.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Хіпс Д., Бюкенен Дж. П., Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки, додержуються принципів раціонального поєднання неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

конфлікті між фактично необмеженими людськими потребами в матеріальних благах і послугах та обмеженими ресурсами, які можуть бути використані для задоволення цих потреб. А тому, по суті, люди кожну хвилину приймають рішення про, якте найкращим чином розподілити і використати обмежені можливості для необмежених потреб. Виходячи зі сказаного і враховуючи надбання сучасної західної та класичної економічної теорії, її предмет ми визначаємо так: економічна теорія вивчає економічні відносини між людьми з приводу виробництва матеріальних благ і послуг за умов обмежених ресурсів та їх розподіл і обмін заради задоволення суспільних потреб.

вивчають не взагалі виробництво, обмін і споживання, а саме ці процеси в умовах сучасної ринкової економіки.

Метод економічної теорії як науки – це комплекс засобів та прийомів, які використовуються для проникнення в сутність економічних процесів. Причому ці прийоми та засоби у свою чергу базуються на пізнанні об’єктивнихзакономірностей,

9

що зумовлює діалектичну єдність наукової теорії й методології. В процесі їх взаємодії взаємозбагачується і теорія, і методологія.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ та процесів. Основним методом вивчення закономірностей економічного розвитку суспільства єматеріалістична діалектика. Він ґрунтується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому розвитку, розумінні того, що нагромадження кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей. Цей метод детально вивчається в курсі філософії.

Вивчення економічних явищ здійснюється як шляхом просування від фактів до

нагромадження фактів, які потім систематизуються й аналізуються таким чином, щоб можна було вивести узагальнення, принципи або закони. Тобто, індукція йде від фактів до теорії, від часткового до загального.

Часто економісти розв’язують свої завдання, починаючи з рівня теорії, а потім перевіряють або відкидають цю теорію, звернувшись до фактів. Цей підхід називається дедуктивним методом. Таким чином економісти можуть опиратися на випадкові

Тобто, дедуктивний метод іде від загального до часткового, від теорії до фактів. Індукція і дедукція не протистоять одна одній, вони потрібні економічній теорії

точнісінько так же само, як і людині для ходіння обидві ноги. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези правлять економістові за орієнтир придоборі і систематизації емпіричних даних. У свою чергу, відомі уявлення про факти, про реальний світ є передумовою для формулювання досить змістовних гіпотез.

У економічній теорії важливе значення має такий метод поглибленого вивчення реальної дійсності, як метод наукової абстракції. Абстрагування означає очищення уявлення людини про досліджуване явище від випадкового, поодинокого й виділення в ньому найбільш стійкого, типового. Саме за допомогою методу абстракції є можливим пізнання суті явища, перехід від сутності одного рівня до сутності більш високого рівня, формулювання законів науки, які виражають ці суттєвості.

Вивчення економічних явищ відбувається також шляхом статистичних спостережень, постановки і перевірки гіпотез, аналізу й синтезу, моделювання

економічна теорія. Радикальна перебудова суспільства, перехід до системи ринкової трансформації економіки є головним мірилом, головною перевіркою достовірності наших теоретичних уявлень про шляхи переходу суспільства на якісно новий ступінь соціально-економічної зрілості.

3. Економічні категорії та закони

Економічні відносини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (наприклад, “товар”,

10