Основи економічної теорії
.pdfринкове підприємництво, або арбітражування. |
|
|
|
|
|
|||||
Науково-технічне (інноваційне) |
підприємництво передбачає діяльність щодо |
|
||||||||
економічної реалізації нововведень і винаходів в різних сферах економіки, включаючи |
|
|||||||||
організацію та управління. Різновидом інноваційного підприємництва є венчурне, |
||||||||||
особливо ризиковане (з |
англійської venture – |
ризик). Це діяльність |
по |
розробці |
і |
|||||
комерційному використанню результатів науково-технічних нововведень. Венчурним |
|
|||||||||
компаніям інвестори передають свій капітал на безоплатній основі, однак при успішній |
|
|||||||||
діяльності їм надаються |
права на |
результати |
наукових |
, розробокдержання |
|
|||||
засновницького прибутку і прав основного акціонера. Співробітники венчурних |
|
|||||||||
підприємств, враховуючи високу частку ризику, крім високої заробітної плати, |
||||||||||
стимулюються можливістю купівлі акцій і перетворення їх |
на |
співвласників. В |
||||||||
сільському господарстві до нього відноситься діяльність. Зокрема по виведенню нових |
|
|||||||||
сортів, порід, розробці нових машин та обладнання тощо. |
|
|
|
|
|
|||||
Ринкове |
підприємництво (в |
австрійській |
науковій |
школі |
має |
назву |
||||
арбітражування) – це діяльність по закупівлі товару за низькою ціною і продаж його на |
|
|||||||||
інших ринках за вищою. Арбітражування в постсоціалістичних країнах називалось |
||||||||||
спекуляцією. |
Словник |
іноземних |
слів |
тлумачить“спекуляцію”, |
як |
|
торгівлю, |
|
||
розраховану на швидке і легке збагачення, біржові угоди з метою одержання курсової різниці.
Арбітражування розповсюджене, перш за все. в сфері обміну, торгівлі. на ринках сільськогосподарської продукції. цінних паперів тощо. До арбітражування інколи відносять діяльність по закупівлі сировини за низькими цінами, її переробці та продажу готової продуктів за максимально високими цінами.
Арбітражуванням є будь-який тип міжнародної торгівлі, що діє за принципом порівняльних переваг. У цих випадках в якості підприємців виступають агенти по продажу товарів крупного постачальника, агенти по закупівлі товарів, незалежні посередники (брокери). Така підприємницька діяльність сьогодні досить поширена в Україні.
Арбітражування на фінансових ринках проявляється при купівлі акцій, облігацій та інших активів. і особливо, при скуповуванні контрольного пакету акцій, який передається тим, хто може дати за нього найвищу ціну. Спекулятивна діяльність на біржах має на меті одержання доходів за рахунок різниці в цінах на цінні папери чи товари. Один із видів арбітражування пов’язаний з валютними операціями, що є складовою фінансової діяльності підприємств, банків, юридичних та фізичних осіб по купівлі-продажу валюти.
Головна роль відводиться інноваційному підприємництву у сфері виробництва, в тому числі в сільському господарстві. Арбітражування тут відіграє другорядну роль.
За способом організації виділяють залежну та незалежну підприємницьку діяльність.
Залежна підприємницька діяльність (франчайзінг від французького franchese – пільга, привілеї) здійснюється на основі ліцензії– франшизи відомої підприємницької фірми. Виділяють три її види:
-товарний франчайзинг, коли підприємець отримує право у провідної фірми на продаж товарів з її торговою маркою;
-виробничий франчайзинг здійснюється на основі ліцензії на виробництво товару незалежної фірми (сировина і матеріали купуються у фірми);
-діловий франчайзинг, коли купується франшиза на вид діяльності.
|
Така підприємницька |
діяльність має певні переваги: підприємець користується |
|||
вже |
перевіреними |
методами; зменшується |
ступінь |
ризику; нагромаджується |
|
підприємницький досвід. З |
певною умовністю |
до |
франчайзингу можна віднести |
||
211
вирощування цукрових буряків, соняшнику та інших культур із залученням іноземних фірм, які надають українській стороні технологічне забезпечення, одержуючи за це частину прибутку.
Разом слід виділити й ряд недоліків, які проявляються в недостатній самостійності та малій прибутковості, так як крім початкового внеску підприємець робить щомісячне відрахування ліцензатору до20 % від обсягів продаж. З точки зору витрат, то розмір їх на придбання франшизи на10-30 % вищий, ніж на створення незалежного підприємства.
Франчайзинг сьогодні досить поширений. Так у США він формує13% національного доходу, надає понад 7 млн. робочих місць.
За організаційними формами виділяють такі види підприємницької діяльності:
-діяльність по створенню і функціонуванню нових підприємств;
-підприємницька діяльність в уже створених і функціонуючих організаційних структурах;
-об’єднання існуючих підприємств на основі спільних інтересів.
Професор |
Каліфорнійського |
університету |
Р.Рамелт, погоджуючись |
з . Й |
|
||||
Шумпетером щодо того, що |
підприємець – це |
новатор, який по-новому поєднує і |
|
||||||
використовує ресурси, вбачає суть підприємства в створенні нових малих підприємств, |
|
||||||||
таких, що вносять елементи нового, не дублюючи існуючих. Разом з тим, не |
|
||||||||
заперечується підприємство у великих фірмах, суть якого полягає в передислокації |
|
||||||||
ресурсів, розширенні конкурентних позицій. Таким чином, |
чітко |
розмежовуються |
|
||||||
форми підприємницької |
діяльності |
щодо |
малих підприємств і крупних. |
фірм |
|||||
Американський |
теоретик |
управління П.Друкер розглядає суть підприємницької |
|||||||
діяльності через призму нововведень в техніці, технології, організації та управлінні |
|
||||||||
безвідносно до великих чи малих, нових чи існуючих фірм. |
|
|
|
|
|||||
Зрозуміло, що найбільш повно суть підприємництва може появитися при |
|
||||||||
організації нових підприємств: нова комбінація факторів, вища ступінь свободи , і |
|
||||||||
відповідно, ризику. Однак |
і в |
існуючих |
підприємствах, їх |
об’єднаннях |
роль |
|
|||
підприємництва залишається важливою. |
|
|
|
|
|
|
|
||
Підприємницька |
діяльність |
класифікується |
також |
за |
сферою |
||||
організаційних |
новацій: наукова, аграрна, фінансова, |
промислова, страхова, |
|
||||||
посередницька, торгова.
Відповідно до юридичного статусу прийняття рішень визначають такі правові форми підприємницької діяльності: одноосібні володіння, партнерства і
корпорації. Згідно з чинним законодавством України підприємництво здійснюється |
в |
||
будь-яких організаційних |
формах на вибір підприємця: індивідуальне, |
сімейне, |
|
приватне, колективне, спільне, державне. |
|
|
|
Підприємницька |
діяльність може здійснюватись в різних за |
величиною |
|
підприємствах: малих, середніх і великих. Як правило, в зарубіжній практиці критерієм для їх визначення є чисельність працюючих і галузева приналежність. Підприємства з чисельністю працюючих від 1 до 20 чол. називають ремісницькими, від 20 до 1000 – малими, від 100 до 500 – середніми і понад500 – крупними. така класифікація характерна для США. Однак в кожній країні існують свої критерії поділу. В Англії дрібними є підприємства до 200 чол. зайнятих в промисловості, а в будівництві – лише 25. В Японії виділяють 7 груп підприємств за чисельністю працюючих. В Україні згідно з чинним законодавством до малих підприємств відносять як новостворені, так і діючі підприємства з відповідною чисельністю працюючих: в промисловості і будівництві – до 200 чол., в науці і науковому обслуговуванні – до 100 чол., в інших галузях виробничої сфери до50 чол., в галузях невиробничої сфери– до 25 чол. Аналогічна законодавча норма прийнята також у Росії.
212
|
У промислово розвинутих країнах значний розквіт дрібних і середніх |
|
|||||||
організаційних структур припав на 70-ті роки, що стало підґрунтям для характеристики |
|
||||||||
цього явища як “підприємницького буму” і об’єктом вивчення спеціалістів, політиків, |
|
||||||||
науковців. |
“Підприємницький |
бум” |
характеризується |
двома |
різноплановими |
|
|||
процесами: |
швидким |
зростанням |
кількості |
підприємств |
та |
концентрацією |
і |
||
централізацією капіталу на рівні транснаціональних корпорацій. |
|
|
|
|
|||||
|
В теоретичному |
плані основою“підприємницького |
буму” |
є розвиток |
|
||||
продуктивних сил, новий його виток, що виявляється в ряді взаємозалежних і взаємозумовлених процесів:
1)вищий техніко-технологічний рівень зумовлює скорочення витрат живої праці в базових галузях економіки та відповідне вивільнення працюючих;
2)зростання платоспроможного попиту населення зумовлює розвиток нових потреб, особливо в сфері обслуговування, де найбільш ефективні і доцільні малі підприємницькі структури створюють нові умови для зайнятості;
3)в постіндустріальних економіках рівень технічної та технологічної оснащеності сприяє розвитку малого підприємства навіть у базових галузях;
4)прагнення відкрити своє діло підкреслюється відповідною державною політикою щодо всебічної підтримки малого бізнесу;
5)високий рівень розвитку продуктивних сил сприяє розвиткові ринку венчурного капіталу, організацій по формуванню підприємців(інноваційних центрів, технопарків, технополісів та ін.);
6)перетворення спільної праці в творчу і висококваліфіковану– всезагальну працю;
Переваги малих підприємств проявляються в їх новаторській, в ролі антибюрократичній структурі, де власники безпосередньо беруть участь у виробничій
діяльності, єдності інтересів персоналу і підприємця, здатності до економії, бережливості, накопичення коштів для розвитку бізнесу, швидкості реакції на зміни умов ринку. Для прикладу, майже кожний американський міліонер починав свою діяльність з малого підприємництва. Недоліками малого підприємництва є низька їх життєздатність в боротьбі з конкурентами. Роль малих підприємств і їх значення:
1)більший обсяг нововведень;
2)виконання важливої соціальної функції– основні роботодавці та постачальники робочих місць;
3)вищий ступінь життєздатності в кризові періоди порівняно з великими
фірмами.
Науковці Берлінського інституту соціальних досліджень визначають ряд причин розвитку малих підприємств:
-запровадження нових гнучких технологій;
-зростання глобальних ринків;
-зміна структури робочої сили;
-розвиток індивідуального підприємництва;
-розширення потреб.
При цьому найбільше значення відводиться технологіям і новаціям. Розвиток малих і середніх підприємницьких структур дослідники пов’язують з проблемою фінансування. Встановлено, що близько 2/3 капіталовкладень в дрібних і середніх фірмах здійснюють саме власники за свої кошти. Щодо банківських кредитів, то їх частка незначна через високі ставки: фірми сплачують вищу процентну ставку за кредит, ніж існуючі крупні компанії через побоювання ризику. Ряд дослідників підкреслюють, що причиною фінансової нестабільності дрібних та середніх структур є нестача власних коштів.
213
В теоретичному, методологічному аспекті суть малого підприємництва, |
як |
|||
доречно |
підкреслює |
В. Яковлєв, |
не зводиться до кількісних критеріїв його |
|
визначення, а полягає у внутрішніх можливостях до саморозвитку, самореалізації, |
||||
самоудосконалення, що |
забезпечує |
життєдіяльність навіть у кризових ситуаціях. |
||
Внаслідок цього мале підприємництво, |
формуючи нову якість економічного зростання, |
|||
стає найбільш активним системотворчим елементом процесу становлення ринкової економіки, що досягається за рахунок ефективної організації та управління.
З точки зору |
нинішніх реалій організація трансакцій у фірмі пов’язана з |
ієрархічною системою |
управління. Тоді під фірмою, як управлінською ієрархією, |
розуміють організацію із множини спеціалізованих підрозділів на чолі з підприємцем. Ефект підприємницької функції досягається у невеликих структурах. Тому мале підприємство як тип організації по реалізації підприємницької функції в крупних підприємств можливе при умові створення системи дочірніх підприємств, філіалів, надання внутрігосподарським структурним підрозділам найбільш доцільного рівня самостійності.
З огляду на способи та методи досягнення цілей підприємницька діяльність поділяється на позитивну та негативну. М.Вебер виділяє два типи підприємництва, дві
моделі поведінки підприємців |
при досягненні найбільшої .вигодиПерший тип |
|
пов’язаний з цивілізованим |
шляхом одержання прибутку за |
рахунок наданих |
суспільством можливостей обміну, і такий тип підприємства він вважає основним, |
||
називаючи його раціональною капіталістичною організацією з такими |
характерними |
|
ознаками: |
|
|
-орієнтація на товарний ринок;
-відділення від хатнього господарства;
-раціональна бухгалтерська звітність;
-юридично оформлений розподіл капіталу і особистого майна;
-форма підприємства як найкраща організація трудового процесу;
-раціональна структура права і управління;
-“раціоналізм” західної культури;
- здатність |
індивідів |
до |
окремих видів практично-раціональної |
життєвої |
||
поведінки. |
|
|
|
|
|
|
Другий |
тип |
підприємства |
характеризується |
насильницькою |
поведінкою, |
|
насильницькими |
методами |
отримання максимального |
прибутку, несумісними з |
|||
існуючими нормами моралі та етики. Автор особливо наголошує на складності відокремлення цих типів підприємств. Однак все ж превалює перший тип.
Стосовно позитивної діяльності підприємця, яку дослідники називають конструктивним підприємством, то саме така діяльність асоціюється з поняттям економічної культури і спрямована на забезпечення інтересів суспільства.
В усі часи підприємництво мало негативну ознаку з різних причин: соціальнопсихологічних, історичних, невміння конструктивно працювати, недосконалість законодавчої бази та інше.
Виділяють два види негативного підприємства: насильницька діяльність, пов’язана з силовими методами одержання ,благта тіньова економіка з такими
складовими: |
|
|
|
|
|
|
|
неофіційна |
економіка – |
легальна |
діяльність, нефіксована |
офіційною |
|||
статистикою; |
|
|
|
|
|
|
|
фіктивна економіка – |
пов’язана з ошуком, так |
зване шахрайство. За |
даними |
||||
американських |
вчених |
вона |
завдає |
значно |
більших |
збитків |
суспільству, ніж |
насильницька діяльність; |
|
|
|
|
|
|
|
“підпільна економіка” – включає заборонені законом види діяльності. |
|
||||||
214
Успіх чи неуспіх економічної реформи в перехідний період пов’язується з
масштабами тіньової економіки. Хоча в розвинутих економіках її рівень значимий. |
|
|
||||||||||||||||
За складом учасників виділяють спільну підприємницьку діяльність, яка |
|
|||||||||||||||||
здійснюється за участю партнерів двох або декількох країн. Спільне підприємництво |
|
|||||||||||||||||
забезпечує доступ до новітніх технологій, машин, устаткування. |
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||
Підприємницьку діяльність, зорієнтовану на досягнення прямих економічних |
|
|||||||||||||||||
результатів – |
прибутку, зростання масштабів тощо, називають |
комерційною. |
Хоча |
|
||||||||||||||
визнається за підприємницьку діяльність, зорієнтовану не на прибуток, а на вирішення |
|
|||||||||||||||||
національних |
проблем (космічна сфера, ядерна |
енергетика, будівництва |
шляхів |
|
||||||||||||||
сполучення, озброєння і т.ін.). |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
Підприємницька діяльність може здійснюватись не лише на рівні підприємства, |
|
|||||||||||||||||
а також всередині його і має назву інтрапренерство. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||
Суб’єкти підприємницької діяльності. Для визначення суб’єкта підприємницької |
|
|||||||||||||||||
діяльності |
|
доцільно |
|
звернутися |
до |
поняття“підприємець”. |
Відповідно |
до |
|
|||||||||
Оксфордського тлумачення словника слово“підприємець” походить від французького |
|
|||||||||||||||||
enterpredre – приймати рішення, робити спроби і трактується як приватна особа, яка |
|
|||||||||||||||||
робить зусилля по постачанню на ринок |
товарів |
чи |
послуг |
з |
метою |
одержання |
||||||||||||
прибутку. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Суб’єктами |
підприємницької |
діяльності, виходячи |
із |
трактування |
поняття |
|
||||||||||||
“підприємець”, є приватні особи. Однак підприємництво здійснюється не лише в |
|
|||||||||||||||||
приватних індивідуальних підприємствах. Більша частина прибутку продукується у |
|
|||||||||||||||||
великих корпораціях. Тому виникає питання про можливість підприємництва в різних |
|
|||||||||||||||||
організаціях. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Суб’єктами підприємницької діяльності відповідно до Закону України“Про |
|
|||||||||||||||||
підприємництво” можуть бути громадяни України, інших держав, необмежені законом |
|
|||||||||||||||||
у правоздатності або дієздатності та юридичні особи всіх форм власності, встановлених |
|
|||||||||||||||||
Законом |
України “Про |
власність”. |
Юридичною |
особою |
за |
|
законодавством |
є |
||||||||||
підприємство як суб’єкт господарського права, що здійснює виробничу, науково- |
|
|||||||||||||||||
дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку(доходу). |
|
|||||||||||||||||
Виділяють |
чотири |
ознаки |
юридичної :осорганізаційнаби |
єдність, |
наявність |
|
||||||||||||
обособленого майна, участь у законодавчому полі від свого імені, самостійна майнова |
|
|||||||||||||||||
відповідальність. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Отже, враховуючи вищевикладене, суб’єктами підприємницької діяльності як |
|
|||||||||||||||||
юридичні |
особи можуть |
бути |
такі види підприємств( ідповідно |
до |
Законів України |
|
||||||||||||
“Про |
власність”, |
“Про |
|
підприємництва”, |
“Про |
господарські |
товариства”): |
|
||||||||||
індивідуальні, |
сімейні, приватні, колективні, державні |
підприємства, |
засновані |
на |
|
|||||||||||||
загальнодержавній власності та комунальній власності, спільні підприємства. |
|
|
|
|
||||||||||||||
Відповідно до законодавства України в сільському господарстві суб’єктами |
||||||||||||||||||
підприємництва можуть бути приватний підприємець, фермер, керівники різних форм |
|
|||||||||||||||||
господарських товариств, кооперативів, державних підприємств тощо. |
|
|
|
|
|
|
||||||||||||
Розмежування власності і управління, відокремлення |
капіталу – функції |
від |
|
|||||||||||||||
капіталу – власності зумовило появу корпоративного(колективного) підприємництва. |
|
|||||||||||||||||
Здійснюється |
деконцентрація підприємницької функції і замість |
зосередження її |
в |
|||||||||||||||
одній особі власника відбувається розподіл по ланцюжку: власник-підприємець- |
|
|||||||||||||||||
управлінський |
апарат. |
Якщо |
співвласниками |
|
підприємства |
|
є |
члени |
|
трудового |
||||||||
колективу, то вони виконують часткову підприємницьку функцію за умови участі працюючих в управлінні. Категорія “часткового підприємця” з’являється також внаслідок інтеграційних процесів та внутрігосподарського реформування. Керівник підприємства, як підприємець, поділяє свої функції з апаратом управління різних форм об’єднань, до складу яких може входити, та керівниками структурних підрозділів.
215
3. Особливості підприємництва в сільському господарстві. Підприємницьке |
|
|||||||||||||||
середовище в аграрній сфері |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
Проблему підприємництва, підприємницьке середовище в аграрній сфері |
|
||||||||||||||
та в сільському господарстві України необхідно розглядати з урахуванням галузевих |
|
|||||||||||||||
особливостей, які вносять певні корективи в теорію і практику підприємництва. Перша |
|
|||||||||||||||
і найголовніша особливість полягає в тому, що сільське господарство є необхідною |
|
|||||||||||||||
діяльністю з метою задоволення потреб населення в продуктах харчування і рівень його |
|
|||||||||||||||
розвитку |
повинен |
забезпечувати |
продовольчу |
безпеку |
держави, з |
іншого – |
постачає |
|
||||||||
сировину для підприємств легкої та переробної промисловості. Тому стосовно |
|
|||||||||||||||
підприємництва сільське господарство є постійною і важливою діяльністю. |
|
|
|
|||||||||||||
|
По-друге, |
сільські території як місце прикладання праці і проживання |
|
|||||||||||||
населення |
не |
можуть |
бути занедбаними, бо |
це |
призведе не |
тільки |
до |
біологічного |
|
|||||||
(прикладом є зони відчуження внаслідок аварії на ЧАЕС), а й суспільного занепаду. в |
|
|||||||||||||||
зв’язку з цим держава через законодавчу |
та економічну |
політику має |
створити |
|||||||||||||
необхідні умови для формування підприємництва в усіх(різного ступеня придатності |
|
|||||||||||||||
для сільського господарства) регіонах. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
|
По-третє, сільське |
господарство |
|
відзначається: |
а) високим |
ступенем |
|
|||||||||
ризику, котрий пов’язаний з природнокліматичними умовами; б) є конкурентною |
|
|||||||||||||||
сферою, тоді як обслуговуючі |
галузі– це |
монополізовані |
сфери; |
в) відсутністю |
|
|||||||||||
еластичності зв’язку між попитом на сільськогосподарську продукцію і цінами; г) |
|
|||||||||||||||
низькою мобільністю сільських підприємців, бо головний засіб – земля – не може |
|
|||||||||||||||
переноситися на іншу територію; д) сезонністю; е) малою швидкістю обігу коштів і |
|
|||||||||||||||
тому потребує державної підтримки. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
|
В розвинутих країнах світу сільськогосподарська галузь підтримується |
|
||||||||||||||
державою, оскільки вона не може ризикувати продовольчою безпекою населення. |
|
|
||||||||||||||
|
По-четверте, перетворення в аграрному секторі економіки визначаються |
|
||||||||||||||
не тільки найбільш важливими, й найбільш важкими в плані реалізації. З такою |
|
|||||||||||||||
доцільно погодитися, бо сільське господарство знаходиться найближче до покупця. |
|
|||||||||||||||
Конкурентноздатність сільськогосподарської продукції забезпечується, перш за все, її |
|
|||||||||||||||
дешевизною, |
що |
можливо |
на |
основісучасної |
структури |
виробництва |
і |
|||||||||
підприємницьких організацій ринкового середовища, забезпечення стабільності цін та |
|
|||||||||||||||
доходів, |
еквівалентності обміну, сучасного |
|
рівня |
техніки |
і |
технології. Сприяє |
|
|||||||||
здешевленню продукції і інтеграція сільського господарства“ на вході і виході”, |
|
|||||||||||||||
формування замкнутого ланцюга: виробництво – переробка - торгівля. |
|
|
|
|
||||||||||||
|
По-п’яте, сільськогосподарське виробництво здійснюється не тільки за |
|
||||||||||||||
умови одержання прибутку, але й збитковості, так як забезпечує рівень виживання |
|
|||||||||||||||
сільської |
сім,’ї незважаючи |
на |
витрати. Однак |
таке |
господарювання |
не |
є |
|||||||||
підприємницьким і не може бути об’єктом стратегічного |
розвитку |
сільського |
||||||||||||||
господарства. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
По–шосте, сільське |
господарство пов’язане з живою природою і |
||||||||||||||
середовищем проживання людини, що потребує витрат коштів на природоохоронні |
|
|||||||||||||||
заходи, на відтворення самої природи, а також постійного контролю підприємців з боку |
|
|||||||||||||||
держави щодо збереження навколишнього середовища. |
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
|
По–сьоме, |
певні |
технологічні |
|
особливості, зокрема |
необхідність |
|
|||||||||
чергування полів, дотримання сівозміни, врахування виснажливості ґрунтів, поєднання рослинництва і тваринництва тощо вимагають спеціальних знань, а, отже, підготовки підприємців.
216
По-восьме, в сільському господарстві України присутні крім невеликих, крупні та середні сільськогосподарські формування і тому система підприємництва подібна до середніх промислових підприємств.
|
По-девяте, для особистості сільського підприємця має бути властиве |
|||||||||||||
природне відчуття селянського духу. Потрібно родитися селянином, щоб любити, як |
|
|||||||||||||
писав А.Енгельгард, цю “чорну мужицьку роботу”. |
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
По-десяте, для українського селянина притаманне природне почуття |
|||||||||||||
колективізму, сільського, а не хутірського поселення, взаємодопомоги (випас худоби, |
|
|||||||||||||
боротьба з повенями, збирання врожаю і т. ін.). |
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
По-одинадцяте, закономірність |
зменшення |
витрат |
|
населення |
на |
||||||||
придбання |
продуктів |
харчування |
на |
основі |
скорочення |
частки |
зайнят |
|||||||
сільськогосподарською діяльністю в Україні (вона становить більше третини населення |
|
|||||||||||||
порівняно |
з 3-5 |
% розвинутих |
країнах) зумовлює |
необхідність вирішення |
двох |
|
||||||||
взаємопов’язаних проблем. Забезпечення конкурентноздатності вітчизняної продукції |
|
|||||||||||||
вимагає |
запровадження |
нових |
|
технологій |
вирощування |
сільськогосподарської |
||||||||
продукції, |
оснащення |
високопродуктивною |
технікою, раціоналізації |
структури |
|
|||||||||
виробництва та управління, що неминуче приводить до |
скорочення |
чисельності |
||||||||||||
зайнятих в сільському господарстві. З іншого боку, цей процес обмежується |
|
|||||||||||||
нерозвинутістю сфери переробки та послуг як таких, що створюють нові робочі місця. |
|
|||||||||||||
Тому |
процес |
становлення |
|
підприємства |
в |
сільському |
господарстві |
|||||||
супроводжуватися реформуванням у вказаних сферах. |
|
|
|
|
|
|
||||||||
По-дванадцяте, в сільському господарстві незалежність від влади, свобода |
|
|||||||||||||
господарювання і підприємництва виступає важливішими умовами господарювання. |
|
|
||||||||||||
Виходячи з цього, в сільському господарстві має бути сформоване відповідне |
|
|||||||||||||
підприємницьке середовище. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
Підприємницьке |
середовище – |
це |
сукупність |
різнопорядкових |
складових, |
що |
|
|||||||
оточують підприємця в господарській діяльності. Вихідним методичним положенням |
|
|||||||||||||
при їх визначенні є забезпечення можливостей здійснення підприємницької функції, |
|
|||||||||||||
насамперед, новаторсько-координуючої по забезпеченню суспільних потреб з метою |
|
|||||||||||||
одержання прибутку. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Безвідносно галузей підприємницьке середовище включає шість сфер складових |
|
|||||||||||||
з урахуванням ступеня зв’язку з підприємцем: |
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
1. |
|
|
|
Базові |
(політичні, |
екологічні, |
фінансово-кредитні, |
|
||||||
податкові, правові, географічні); |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
2. |
|
|
|
Активні |
(технічна |
технологічна |
оснащеність, системи |
|
||||||
управління); |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3. |
|
|
|
Допоміжні (інформаційні, освітні, рекламні, біржі, торгові |
|
|||||||||
доми та ін.); |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
4. |
|
|
|
Соціально-культурні; |
|
|
|
|
|
|
|
|||
5. |
|
|
|
Зовнішньоекономічне середовище; |
|
|
|
|
|
|||||
6. |
|
|
|
Тіньова економіка. |
|
|
|
|
|
|
|
|||
Виходячи з особливостей сільського господарства ми |
пропонуємо |
певні |
||||||||||||
методичні |
підходи для визначення підприємницького середовища в сільському |
|||||||||||||
господарстві. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1. |
|
|
|
|
|
|
Необхідність |
|
|
|
особливого |
|||
підприємницького середовища для сільського господарства пояснюється двома його |
|
|||||||||||||
різноспрямованими функціями: задоволення потреб всіх верств населення в доступних |
|
|||||||||||||
за ціною і високими споживчими якостями в продуктах споживання і сировиною для |
|
|||||||||||||
промисловості |
та |
|
реалізації |
|
економічного |
інтересу |
|
сільськогосподарських |
||||||
товаровиробників. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
217
2. |
|
|
Параметри |
складових |
двох |
сторін |
|
підприємницького середовища мають |
бути диференційовані. Тут не придатний |
||||||
загальний підхід поділу підприємницького середовища, що ґрунтується на ступені |
|||||||
активності |
складових |
та системи |
взаємодії його з підприємцем. В сільському |
||||
господарстві в основу виділення двох сторін підприємницького середовища мають |
|||||||
покладатися принципово різні способи формування їх складових. Якщо переважна |
|||||||
частина |
складових |
зовнішнього |
підприємницького |
середовища |
формується |
||
законодавчим шляхом, є відносно сталими з незначними відхиленнями в галузевому розрізі, а інша – під впливом ринкових важелів, то складові внутрішнього середовища формуються з безпосередньою участю сільських підприємців на сонові протекціонізму та державної підтримки.
3.Складові підприємницького середовища започатковуються і різним чином координуються на основі інтеграційних зв’язків сільського господарства з іншими сферами.
4.Внутрішнє (галузеве) підприємницьке середовище слід розглядати як багаторівневе формування: на національному, регіональному (обласному, районному), мікрорівні та внутрішньогосподарському рівнях. Слід зазначити, що грані такого поділу не завжди чітко визначені, частина складових формується на різних рівнях. В даному випадку йдеться лише про ті з них, які присутні в конкретному середовищі.
Зовнішнє середовище охоплює п’ять сфер: І – базові складові, ІІ – допоміжні складові, ІІІ – зовнішньоекономічне середовище, ІV – соціально-культурне середовище, V – тіньова економіка.
Внутрішнє середовище сформоване повністю активними складовими, базовими
–лише в тій їх частині, параметри яких відмінні від сформованих на зовнішньому рівні.
Це стосується |
|
цінової |
політики, яка має забезпечувати еквівалентність цін |
між |
|
|||||||||||
сільським господарством та першою і третьою сферами АПК шляхом регулювання |
|
|||||||||||||||
доходів сільськогосподарських товаровиробників. Фінансово-кредитний механізм |
|
|
||||||||||||||
формується не під впливом ринкових важелів, а передбачає пільгове кредитування |
|
|
||||||||||||||
сільськогосподарських |
товаровиробників |
на |
міжсезонний |
|
;періодфінансування |
|
|
|||||||||
державою цільових програм щодо створення |
власної інноваційної бази; фінансовий |
|
|
|||||||||||||
захист з боку держави через систему |
дотацій, субсидій тощо. |
Базові |
складові |
|
|
|||||||||||
включають також податкову систему стосовно сільського господарства, необхідне |
|
|
||||||||||||||
організаційно-правове, соціальне середовище. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
Для |
нормального |
функціонування |
сільськогосподарських |
виробників |
у |
|||||||||||
ринковий економіці має бути сформована потужна інфраструктура– організаційно- |
|
|
||||||||||||||
технічна |
сфера. |
Мова |
йде про |
створення |
сільськогосподарських |
кооперативів |
по |
|
||||||||
наданню різних послуг, в тому числі маркетингових, страхуванню, закупівельних, |
|
|
||||||||||||||
збутових, обслуговуючих, постачальницьких, переробних. Важливо також сформувати |
|
|
||||||||||||||
торговельну інфраструктуру – біржі, торгові томи. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
Четверта сфера – зовнішньоекономічне середовище – це різнорідні формування, |
|
|
||||||||||||||
які забезпечують процес пошуку і супроводу інвестицій до сільськогосподарського |
|
|||||||||||||||
виробника. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Складові |
внутрішнього середовища формуються на різних ієрархічних рівнях. |
|
|
|||||||||||||
Згідно з економічною теорією в умовах |
перехідної |
економіки |
для сільського |
|||||||||||||
господарства |
України |
|
важливого |
значення |
набуваєвнутрішньогосподарське |
|
|
|||||||||
середовище, оскільки для набуття колективними формами підприємницьких рис |
|
|||||||||||||||
необхідно |
поставити |
|
кожний |
підрозділ |
|
в , |
ідентумовичні |
індивідуальному |
|
|||||||
підприємцю. |
З |
цією |
метою |
потрібно, |
перш |
за |
все, |
сформувати |
|
|
||||||
внутрішньогосподарський ринок з відповідною інфраструктурою, цінами, розмірами |
|
|
||||||||||||||
кредитів тощо. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
218
Такий підхід до формування підприємницького середовища має забезпечити необхідні умови для встановлення і розвитку підприємства в сільському господарства.
4.Функції та фактори підприємницької діяльності. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
Функції |
|
підприємництва. |
При |
|
формуванні |
підприємництва |
в |
сільському |
|
||||||||
господарстві важливо чітке розуміння його функцій. Підприємницька функція – це |
|
|
|||||||||||||||
об’єктивна |
|
різноаспектна |
роль |
підприємництва |
в |
соціально-економічному |
і |
||||||||||
політичному житті суспільства. Наукова думка сформувала певний фундамент для |
|
||||||||||||||||
розуміння |
|
підприємництва, |
відокремивши |
функціональні |
|
ознаки |
підприємця. |
|
|||||||||
Підприємництво як динамічне явище пройшло в своєму |
розвиткові ряд, |
етапів |
|||||||||||||||
відповідно змінювалась і його функція. В процесі розвитку |
економічної |
теорії, |
|
||||||||||||||
формування |
|
різних її напрямів– прибутку, |
економічного |
зростання, мікро- |
і |
|
|
||||||||||
макроекономічної |
рівноваги, |
капіталістичного |
управління |
тощо, утверджувалося |
|
|
|||||||||||
розуміння місця і ролі підприємництва: від негативного ставлення до підприємця як |
|
||||||||||||||||
шахрая, розбійника до визначення як специфічного суб’єкта економічного життя, |
|
||||||||||||||||
рушійної |
його |
сили; від |
поєднання |
його |
функції |
з |
капіталістом-власником, |
|
|||||||||
перетворення |
в |
менеджера |
до |
визнання |
підприємництва |
четвертим |
|
фактором |
|||||||||
виробництва. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
На основі історичного підходу до розвитку підприємницької функції виділяють |
|
||||||||||||||||
чотири її етапи становлення. Перший пов’язують з функцією ризику, другий – з |
|
|
|||||||||||||||
інновацією в аспекті теорії динамічного зростання та економічного розвитку, третій – з |
|
|
|||||||||||||||
особистістю підприємця і його роллю в економічній структурі, четвертий – з |
|
|
|||||||||||||||
природним осмисленням цього процесу. Розгляд кожного із них дає можливість |
|
||||||||||||||||
визначити функції і роль підприємництва в економіці. Зупинимося на двох найбільш |
|
|
|||||||||||||||
важливих функціях підприємництва: ризику та нововведення. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
Функція ризику. Ризик є історичним поняттям. Людина свідомо сприймає |
|
||||||||||||||||
можливість небезпеки. що може призвести до втрати здоров’я, навіть життя. Ризик є |
|
|
|||||||||||||||
також економічним поняттям і в сучасних словниках – довідниках трактується як дія на |
|
|
|||||||||||||||
виграш, позитивний результат разом з можливістю невдачі, програшу, втрат. Функцію |
|
|
|||||||||||||||
ризику і невизначеності пов’язують з іменем Р.Кантільова, який в ХУІІІ ст. визначав |
|
|
|||||||||||||||
підприємця як людину, котра приймає рішення в умовах невизначеності, прибутки і |
|
|
|||||||||||||||
збитки якої є результатом ризику. І хоча деякі автори не вважають ризик обов’язковим |
|
|
|||||||||||||||
атрибутом підприємництва (Й. Шумпетер, П.Друкер та ін.), сучасна теорія визначає |
|
|
|||||||||||||||
функціональні ознаки ризику. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
Підґрунтям для віднесення функції ризику до підприємницької є існування |
|
||||||||||||||||
прямого зв’язку між ризиком, його величиною і винагородою підприємця. Інтерес |
|
|
|||||||||||||||
підприємця в забезпеченні власних потреб спонукає його до ризику. Селянами, які |
|
|
|||||||||||||||
виходять із колективних господарстві з метою створення власного, досить |
|
|
|||||||||||||||
ризикованого |
діла, керує інтерес одержати більший доход, підвищити свій імідж. |
|
|
||||||||||||||
Згідно з теорією підприємницького доходу, яка розроблена в процесі подальшого |
|
||||||||||||||||
дослідження ризику як підприємницької функції, останній є платою за ризик і тому |
|
||||||||||||||||
якісно відрізняється від прибутку на авансований капітал та заробітної плати як |
|
||||||||||||||||
винагороди відповідно власника і управляючого. Тому підприємницька функція |
|
||||||||||||||||
відрізняється від функції капіталіста – власника і управляючого. |
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||
Німецький економіст Й. Тюнен схематично визначає підприємницький доход в |
|
|
|||||||||||||||
цьому випадку так: |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
Підприємницький доход = прибуток – (процент на капітал + страхові платежі + |
|
|
|||||||||||||||
заробітна плата управляючих). |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
Введення поняття підприємницького доходу як плати |
за |
ризик |
дало |
змогу |
|
||||||||||||
виділити ряд теоретичних і практичних аспектів ризику. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
219
7. Використання при аналізі підприємницької функції показника обов’язкових витрат чи прибутків за рахунок невикористання альтернативної. Цедії зумовлює
необхідність обрахування ризику, складання планів |
своєї діяльності, в |
тому |
числі |
|||||
бізнес-планів. |
|
|
|
|
|
|
|
|
8. |
Розподіл |
ризику. |
На |
основі |
схеми |
|
визначення |
|
підприємницького доходу страхування підприємницької діяльності є обов’язковим, |
||||||||
зокрема, в сільському господарстві як найбільш |
ризикованому |
секторі |
економіки. |
|||||
Іншою формою розподілу ризику є об’єднання |
підприємств, оренда, |
контрактна |
||||||
система. |
|
|
|
|
|
|
|
|
9. |
Підприємець |
не |
може |
повністю |
вирахувати |
наперед |
||
ймовірність виграшу чи втрат. Тому вводять поняття невизначеності як особливий вид ризику, коли одержання доходу не можна обчислити чи виміряти. Американський вчений Ф.Найт до підприємницького відносить лише той ризик, що являє собою унікальну невизначеність, яка впливає із прийняття кінцевої відповідальності і за своєю природою не може ні страхуватись, ні капіталізуватись, ні компенсуватись оплатою.
Дійсно, частина відповідальності практично |
в кожного господарюючого |
суб’єкта не можу компенсуватися винагородою. Але ж |
є потреба послабити ступінь |
невизначеності, бо при вагомих розмірах відповідальності, некомпенсованою оплатою, підприємці шукатимуть інші шляхи задоволення потреб. Це досягається за рахунок диверсифікації виробництва, поєднуючи сільськогосподарську діяльність з іншими її видами, формування команди підприємців із достатньо підготовлених , кадрів організація захисту комерційної діяльності.
Система винагороди за ризик в кожному випадку має бути вивчена.
4. Ступінь ризику підприємця інтегрально пов’язаний з фактором : часуіз зростанням періоду між початком витрат до одержання результатів зростає ступінь невизначеності дій підприємця. Тому ризик при вирощуванні продукції рослинництва і тваринництва буде різним, що в свою чергу зумовлює різний ступінь їх розвитку. Якщо вищий ступінь ризику не окуповується високими доходами, то таке виробництво приречене на загибель. Як приклад, можна навести виробництво тваринницької продукції, багаторічних насаджень. Разом з цим, вирощування зерна, цукрових буряків, насіння соняшнику є менш ризикованим в часі, забезпечує вищий розмір прибутку на
вкладений |
капітал і |
тому є більш привабливим для здійснення підприємницької |
|||||
діяльності як вітчизняними, |
так і зарубіжними підприємцями. Збільшити виробництво |
||||||
продукції |
підвищеного |
ризику |
можна шляхом |
застосування |
нових |
технологій та |
|
фінансової |
підтримки |
з |
боку |
держави. Наприклад, |
нововведення |
в |
технологію |
вирощування плодів яблуні забезпечує товарне плодоношення насаджень на другий, а окупність вкладених коштів – на четвертий рік після посадки, що в 2-3 рази зменшує ступінь ризику порівняно із загальноприйнятою технологією.
5. Прийняття рішень в невизначеному середовищі, особливо в перехідних економіках, ставить досить жорсткі вимоги до функції ризику підприємців. Тому сучасна стратегія ризику– це обережність і безпека у всіх його напрямах, найбільш важливими з яких французький дослідник Сервен Шрейбер вважає :таківибір ідеї, підбір кадрів, фінансування, час. Підприємець в своїй діяльності відчуває вплив чотирьох складових ризику.
Отже, ризик є однією з характерних функцій підприємництва, величина якого
прямо пов’язана |
з матеріальною винагородою. Визнання цього |
потребує ряду |
практичних дій |
сільських підприємців по плануванню , |
ризиківїхрозподілу, |
визначенню плати за ризик в колективних структурах, відпрацюванню стратегій ризику по різних його напрямках.
220