Основи економічної теорії

У короткостроковому періоді витрати поділяються на постійні і . змінніВ довгостроковому періоді всі витрати змінні.

Постійні витрати (FC) пов'язані з самим існуванням фірми, не залежать від обсягу випуску продукції і мають бути оплачені, навіть коли фірма нічого не виробляє (амортизація обладнання, орендна плата, податки на ресурси, плата за кредит тощо).

Змінні витрати (VC) - витрати, величина яких може бути змінена досить швидко, в залежності від обсягу виробництва(сировина, паливо, енергія, транспортні послуги, оплата праці тощо.). Змінні витрати збільшуються при зростанні обсягу виробництва і зменшуються разом з ним, хоча не обов'язково в тій самій пропорції.

Валові витрати (ТС = FC + VC) - сума постійних і змінних витрат, що відповідає певному обсягу виробництва.

При нульовому обсязі виробництва сума загальних витрат дорівнює постійним витратам.

АТС - ТС/ О,

Середні постійні витрати AFC - FC/ Q, середні змінні витрати AVC= VC / Q.

Граничні (маржинальні) витрати — це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції (МС = ∆ТС/ ∆Q).

Зауважте, що граничні витрати у короткостроковому періоді також дорівнюють приросту змінних витрат(МС=-∆VС/∆Q ). Оскільки фіксовані витрати не змінюються, ці два способи визначення граничних витрат ідентичні. В геометричному вираженні МС за будь-якого рівня виробництва є абсолютним значенням кута нахилу лінії, дотичної до кривої сумарних витрат в точці, що відповідає цій кількості Q.

У міру зростання обсягу виробництва середні змінні витрати спочатку зменшуються, а далі зростають; вони спадають тоді, коли МС' < А VC, і зростають тоді,

коли МС > AVC.

Припустимо, що єдиний змінний ресурспраця. Для збільшення обсягу виробництва фірма повинна найняти І/ МРL Одиницю робочої сили: при цьому не існує ніяких інших додаткових витрат. Отже, МС = W ! МРL , де W - ціна одиниці праці; МРL

- гранична продуктивність праці.

Аналогічний зв'язок існує і між середніми змінними витратами і середньою продуктивністю праці.

191

У довгостроковому періоді перед формою постає завдання, як поєднати ресурси, щоб мінімізувати свої витрати. Припустимо, що форма наймає ресурси на конкурентних ринках. Рівень заробітної плати W - це вартість одиниці праці (людино-години), а орендна плата r - вартість одиниці капіталу(машино-години). Орендна плата - це альтернативна вартість одиниці капіталу

Існує багато класифікаційних ознак, за якими відбувається поділ витрат виробництва на різні види. Проте найбільше практичне значення має поділ витрат за їх відношенням до обсягу виробництва на постійні та змінні.

Постійні витрати (fixed cost – анг.) FC – це витрати, сума яких в певний період часу не залежить безпосередньо від розміру та структури виробництва. Постійні витрати можуть бути видатки, пов’язані з виплатою орендної плати за землю та майно, плата за кредит, страхові платежі, частина відрахувань на амортизацію будівель і споруд тощо.

Ці витрати потрібно сплачувати і тоді, коли фірма взагалі не виробляє продукції; вони не змінюються і тоді, коли змінюється обсяг виробленої продукції. Оскільки постійні витрати є сумою, яку треба сплатити незалежно від обсягу виробництва, то вони залишаються сталими.

Змінні витрати (variable cost – англ.) VC- це витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва – наприклад, заробітна плата, сировина, пальне, енергія, транспортні послуги.

Відмінність між постійними і змінними витратами має велике .значення Постійні витрати повинні сплачуватися навіть тоді, коли продукція не виробляється взагалі. На змінні витрати підприємець може впливати через обсяги виробництва.

Поділ витрат на постійні та змінні можливий лише в короткостроковому періоді функціонування фірми. В цьому періоді постійні витрати залишаються незмінними і фірма може змінити обсяг виробленої продукції тільки за допомогою зміни розміру змінних витрат. В довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто це досить довгий часовий інтервал для того, щоб фірма могла змінити свої виробничі потужності.

Зв’язок між валовими витратами і виробництвом простий: для кожного обсягу продукції фірми можуть вибирати найдешевше поєднання факторів виробництва. Фірма, що орієнтується на прибуток, завжди буде намагатися обрати такий набір факторів виробництва, при якому продукцію виробляють з найменшими витратами. При цьому слід розрізняти витрати в короткостроковому періодіSTC (short-run total cost – англ.) та довгостроковому періоді LTS (longrun total cost – англ.)

Водночас дуже важливою і зручною є концепція бухгалтерських витрат. Затрати ресурсів отримують тут чіткий, однозначний і об’єктивний грошовий вимір. Знання

точного розміру бухгалтерських витрат є ключовим моментом для вияснення прибутковості чи збитковості фірми.

192

Методика бухгалтерських розрахунків стандартизована і тому придатна для об’єктивної оцінки стану фірми, а також для порівняння стану справ на різних підприємствах. В Україні обов’язковим для всіх фірм стандарт бухгалтерського обліку встановлений законом і пильно контролюється податковими, банківськими та іншими органами. В останні роки основна тенденція розвитку бухгалтерського обліку в Україні полягає в наближенні його ведення до світових стандартів. Саме бухгалтерський баланс підприємства вивчають всі, хто зацікавлений в отриманні найважливішої інформації про нього: інвестори перед тим як вкласти в це підприємство кошти; біржовики, приймаючи рішення щодо придбання його ;акційакціонери, перевіряючи суму виплачених їм дивідендів; податкові органи – при визначенні бази оподаткування підприємства.

На практиці згідно з бухгалтерським підходом витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. Собівартість є

одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.

Через процес обігу витрати підприємства постійно відшкодовуються з виручки від реалізації продукції(робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу.

За обсягом витрат, що враховуються підприємством, визначають три види собівартості:

·цехова собівартість, яка враховує витрати цеху на виробництво продукції;

·виробнича собівартість, яка враховує крім цехових загально-виробничі витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські);

·повна собівартість або собівартість реалізованої продукції, яка перевищує виробничу собівартість на величину витрат, пов’язаних з реалізацією продукції.

Зметою забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції в усіх галузях народного господарства Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено коло витрат виробництва, що їх включають до собівартості продукції, а також втрати і витрати, що відносяться на збитки підприємства.

Витрати виробництва, що включаються до собівартості продукції, групують так:

1.Відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:

193

2.Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють

на основні, що пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, і на витрати з управління обслуговування виробництва;

3. За статтями – з метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості.

У сільському господарстві, наприклад, витрати групують за статтями “Витрати на оплату праці”, “Насіння та садивний матеріал”, “Добрива”, “Корми” та іншими.

Для детального і глибокого дослідження формування окремих витрат при

Основні шляхи зниження собівартості:

Внутрішньогосподарські чинники, що впливають на формування витрат і собівартості продукції, залежить від діяльності самого підприємства й можуть бути об’єднані в такі групи: технологічні, організаційні та економічні. До перших належать насамперед види застосованих технологій, удосконалення яких приводить до зниження собівартості продукції.

Організаційні чинники охоплюють організацію підприємства, його спеціалізацію, підбір і виконання кадрів, форми управління. Від вміння спеціалістів скомбінувати основні фактори виробництва(землю, працю, засоби виробництва) й організувати їх функціонування значною мірою залежить рівень собівартості та ефективність виробничих витрат.

До економічних факторів можна віднести планування і нормування виробничих ресурсів і витрат, їх облік і контроль, матеріальне стимулювання учасників виробництва.

Важливим напрямом зниження собівартості є підвищення продуктивності усіх задіяних у виробництві продукції ресурсів і на цій основі зниження її ресурсомісткості.

Об’єднуючою основою раціонального функціонування всіх наведених чинників стає менеджмент, який є одним із факторів формування витрат і собівартості продукції.

До зовнішніх факторів впливу на собівартість продукції слід віднести рівень еквівалентності обміну між галузями економіки. Зростання цін на продукцію в галузях, що виробляють ресурси для інших галузей, призводить до підвищення собівартості продукції останніх.

Важлива роль у формуванні рівня собівартості продукції належить державі, насамперед через систему податків, амортизаційних відрахувань та субсидій.

2. Прибуток: сутність, види та функції.

194

Теорія прибутку отримала відображення у працях всіх великих економістів з періоду становлення класичної школи.

В сучасній економічній науці можна виділити такі основні теорії прибутку:

·прибутку як трудового доходу від підприємницької діяльності у всіх його

видах;

·прибуток як результат існування монополії.

Спільною ознакою вказаних теорій є визнання джерелом прибутку творчої діяльності підприємця.

Прибуток займає одне з найважливіших місць у загальній системі вартісних інструментів ринкової економіки. Він забезпечує економічну стійкість фірми, гарантує її фінансову незалежність.

За умов ринку прибуток визначає рішення шодо того, що і в яких обсягах виробляти. Тому кожного виробника товарів і послуг цікавить питання: при якому обсязі виробленого (реалізованого) товару і при якій його ціні можна отримати максимальний прибуток.

Прибуток як кінцевий результат функціонування виробництва на рівні фірми є елементом взаємовідносин всіх учасників виробничого процесу. У кожній фірмі прибуток виконує певні функції, основними з яких є:

·інформаційна – прибуток в умовах ринку визначає, що і в яких обсягах

виробляти;

·розподільча – створення фондів грошових засобів, які забезпечують фінансування прийнятих до реалізації програм і стратегій, підтримання оптимальної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства;

195

· стимулююча – зниження витрат виробництва, впровадження інновацій і технічних вдосконалень.

Найбільш загально прибуток можна розглядати як різницю між доходом (виручкою) від реалізації товарів і витратами на її виробництво. Як мета і мотив організації підприємництва прибуток створює його матеріальну основу. За рахунок прибутку фірма еволюціонує виробничий процес, здійснює капітальні і фінансові вкладення, фінансує соціальні потреби.

Розрізняють такі види прибутку:

·економічний (чистий) – це сума, що залишається після вирахування із загального доходу (виручки) фірми всіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні нормальний прибуток підприємця);

·бухгалтерський – частина доходу фірми, яка залишається від загальної виручки після відшкодування зовнішніх витрат, тобто плати за ресурси постачальника. Таке тлумачення пов’язане лише з явними витратами і не враховує внутрішні(неявні) витрати;

·балансовий – різниця між виручкою від реалізації продукції(доходом) і сумою матеріальних затрат, амортизації і заробітної плати. Іноді балансовий прибуток

називають загальним прибутком, оскільки саме він є джерелом розподілу і використання засобів підприємства.

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обчислюється як різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. Бухгалтерський прибуток – це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяг економічного прибутку на величину неявних (внутрішніх) витрат.

Кожна з концепцій прибутку має свою сферу застосування. Так розрахунок економічного прибутку важливий для прийняття управлінських , рішеньадля оподаткування використовується бухгалтерській підхід.

Прибуток в умовах ринкової економіки тісно пов’язаний підприємницькимз доходом, який потрібно розглядати з одного боку, як підсумковий результат розподілу

прибутку підприємства, а з іншого, як винагороду за виявлені підприємницькі здібності. Підприємницький дохід розрізняють за величиною, методами отримання, напрямами використання. Так, на підприємствах різних форм власності формування підприємницького доходу різне у зв’язку з розмежуванням капіталу – функції і капіталу

– власності. Коли власник капіталу одночасно є підприємцем свого виробництва, то підприємницький дохід формується за згаданою вище схемою.

Якщо ж власник капіталу і підприємець – різні особи, то можливі два варіанти. Перший – власник капіталу передає функцію управління виробництвом і збутом менеджерам і визначає їм платню. Дохід підприємця виступає як плата за монополію власності на капітал. Менеджер здійснює капітал– функцію і відповідає за функціонування підприємства. Другий – власник капіталу може віддавати капітал під

196

певний процент (зазвичай вищий банківського) підприємцю для організації ним власної справи. Як правило, в такій ситуації підприємницький дохід вищий у зв’язку з реалізацією особистого інтересу підприємця. У цьому випадку він існує у вигляді винагороди за виявлення ініціативи у функціонування виробництва, впровадження інновацій, прийняття рішень щодо управління фірмою і відповідальність за ризик.

Підприємницький дохід складається з нормального та економічного прибутку.

Прибуток в ринковому господарстві є винагородою такого специфічного фактора як підприємництво. Специфічного, по-перше тому, що підприємництво, на відміну капіталу чи землі, непомітне. По-друге, ми не можемо тлумачити прибуток як своєрідну рівноважну ціну, за аналогією з ринками праці, капіталу і землі. Ця специфіка виробництва як фактора виробництва проявляється через його функції: поєднання інших ресурсів – праці, капіталу, землі – для виробництва товарів і послуг; прийняття основних рішень, пов’язаних з діяльністю фірми; здійснення нововведень у виробництві чи збуті продукції; прийняття на себе ризиків, що випливають з виконання підприємницьких функцій. Підприємець в результаті виконання цих функцій може цілком правомірно претендувати на певний дохід– прибуток. Розглянемо поняття прибутку як факторного доходу.

Прибуток зазвичай визначають як різницю між валовим доходом і валовими витратами. Якщо з визначенням валового доходу немає проблем(це добуток кількості реалізованої продукції та ціни одиниці товару), то що потрібно включати у валові витрати?

З точки зору бухгалтера до витрат зараховується явні грошові витрати. Тому бухгалтерський прибуток являє собою різницю між повною виручкою бухгалтерськими (явними витратами)

Проте в економічні витрати повинна входити вартість послуг всіх факторів виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми. Як уже зазначалося, будь-які затрати, а отже, і витрати виробництва, повинні розглядатися

здібності),власник цих факторів не несе явних грошових затрат, це неоплачувані, чи неявні витрати.

Коли підприємець організовує процес виробництва, поєднуючи у ньому різні ресурси, управляє фірмою і приймає необхідні економічні рішення, він виступає як

197

різнобічний спеціаліст, являючись одночасно менеджером, інженером, юристом тощо. І лише виконуючи всі ці функції, підприємець тим самим виконує саму підприємницьку функцію. У цьому випадку дохід підприємця буде складатися з двох частин. Одна частина доходу являтиме собою плату за працю підприємця, за організацію і ведення бізнесу, тобто те, що в сучасній економічній науці прийнято називати безумовною заробітною платою. Друга частина доходу підприємця обумовлена тим, що він, як правило, є власником капіталу і вкладає його в бізнес. Дохід на капітал, що належить підприємцеві може бути виражений у вигляді річної процентної ставки, яка, в свою чергу, є кількісним виразом чистої продуктивності капіталу.

динамічності економічної системи і значним контролем над виробництвом та цінами через монополізацію ринків.

Саме невизначеність ринку, з одного боку, і його монополізація, з другого, й породжує економічний прибуток, що отримують окремі підприємці як додатковий, надлишковий дохід, перевищення загальної виручки над валовими витратами.

Можна виділити декілька причин появи цього додаткового доходу. По-перше, економічний прибуток можна розглядати як винагороду за прийняття підприємцем ризику, пов’язаного з невизначеністю притаманного розвитку ринкової економіки. Водночас необхідно зазначити, що ризики в економічній діяльності мають різний характер. Імовірність деяких подій, що породжують ризики – наприклад, стихійного

198

лиха, пожежі, нещасного випадку тощо – можна розраховувати. Для запобігання таким ризикам, фірми вдаються до страхування і здійснюють певні витрати. При цьому плата за ризик входить до витрат. Проте в ринковій економіці є й інші види ризиків, що

кон’юнктури на ринку в ході економічного циклу, так і з наслідками економічної політики держави, яка змінюючи правову базу економіки, а також використовуючи

переваг споживачів, пропозиції ресурсів тощо. Всі ці зміни в економіці(незалежно від того, створюються вони циклічними, структурними чи політичними чинниками) можуть стати для фірми причиною як додаткових доходів так і збитків. Інакше кажучи, підприємець стикається у своїй діяльності з не страховими ризиками. Прийняття на себе цих ризиків є одним з джерел економічного прибутку.

По-друге, економічний прибуток можна розглядати як винагороду за інновації.

продукції принесе прибуток. Тому інновації також можуть стати для фірми причиною як додаткових доходів так і збитків. Отже підприємець, вдаючись до нововведень ризикує, але платою за цей ризик, за умови успіху може стати економічний прибуток.

По-третє, джерелом економічного прибутку може стати володіння монопольною владою на ринку. Адже монополіст має можливість, змінюючи обсяги виробництва, впливати на ринкову ціну і встановлювати її на рівні, який дозволяє йому отримувати надприбуток. Водночас володіння монопольною владою певною мірою знижує для підприємця ступінь невизначеності економічної ситуації і тим самим сприяє зниженню ризику втрат і збитків.

Функції прибутку. Прагнення отримати економічний прибуток, випередити конкурентів, зміцнити свої позиції на ринку – постійно діючий мотив підприємницької діяльності, який штовхає економіку вперед до постійного розвитку. З одного боку,

намагається так організувати виробництво і збут продукції, щоб досягнути зниження витрат, підвищення віддачі від задіяних факторів виробництва і з цією метою він здійснює технологічні нововведення, освоює нові виробництва. В кінцевому результаті це сприяє економічному зростанню і більш повному задоволенню потреб.

199

З другого боку існування економічного прибутку сприяє ефективному розподілу ресурсів між альтернативними способами їх застосування. Наявність в якій-небудь галузі прибутку, що перевищує його нормальний середній рівень, сигналізує про більшу привабливість даної сфери використання ресурсів. Це сигнал про те, що на даний вид продукції існує високий попит, і що суспільство зацікавлене в розширенні її виробництва. У відповідь на отриманий сигнал у цю галузь направляються ресурси з інших галузей, де їх використання дає менший дохід. В результаті такого переливу ресурсів зростає в цілому ефективність функціонування економічної системи. Але прибуток не лише створює стимул для розширення виробництв, продукція яких користується попитом, але й виступає джерелом фінансування такого розширення. Підприємства, що отримують більший прибуток, мають можливість хоча б частину його направити знову у виробництво як інвестиції, - до того ж не тільки на розширення масштабів виробництва, але й на його удосконалення на розробку і впровадження нової техніки тощо. Інакше кажучи, отримання фірмою економічного прибутку сьогодні створює не тільки стимули для підприємця, але й реальні можливості для отримання того прибутку у майбутньому.

Важливо зазначити, що невизначеність, яка приносить економічний прибуток одним підприємствам одночасно породжує збитки для інших. Однак постійна загроза збитку є таким же потужним стимулом, як і бажання отримати прибуток.

Засобами виміру прибутку є його маса(абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку - це абсолютний вимір прибутку в грошовому виміру.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансового капіталу.

де Пн – норма прибутку, П – маса прибутку, К – величина авансованого капіталу.

виробництва, обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Норма (рівень) рентабельності показує відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції у відсотках

R = П · 100 ,

200